Улетала все равно

НЕ ВГОРУ, А ВНИЗ

(Автор: Андрій Макаревич.
Переклад: Володимир Брянцев)


Він був старший за неї, вона гарна була.
В її тілі маленькім та й душа прижилась.
Були разом завжди, не чіпали їх сварки дрібні.
"Чом не пара весільна", - шепотілись навкруг.
Та мутив його глузд  нездоланний недуг:
Він кохав, а вона полюбляла літати у ніч.

Він страждав, коли ніч лягала знов,
Він не спав -  щільно зачиняв вікно.
Він ридав, пив на кухні чай гіркий,
В час, коли вона літала залюбки.

А під ранок - нова хвиля клятв та сліз,
Що вчергове це в останній раз.
Він прощав, та як ніч лягала знов,
То вона відлітала все одно.


Він в дарунок троянди й парфуми купляв,
Все пісні присвящав та вірші їй читав.
Він хватався за нитку і справді, мов дурень якийсь.
Він боявся, що місяць в своїй повноті
Її змусить забути додому путі.
Врешті-решт, саме так, на біду, воно і відбулось.

Він страждав, коли ніч лягала знов,
Він не спав -  щільно зачиняв вікно.
Він ридав, пив на кухні чай гіркий
В час, коли вона літала залюбки.

А під ранок - нова хвиля клятв та сліз,
Що вчергове це в останній раз.
Він прощав, та як ніч лагала знов,
То вона відлітала все одно.

І три дні, і три ночі він не спав, все нудився.
Він сидів у вікна і на небо дивився
Та ім'я все  шептав, зустрічати ставав на карниз.
А як місяць поглинула дня глибина,
Він ступив із вікна, як ступала вона,
Він злетів, як злітала вона, та не вгору, а вниз.

А під ранок - нова хвиля клятв та сліз,
Що було це тепер в останній раз.
Він прощав, та як ніч лагала знов,
То вона відлітала все одно ...
Та вона відлітала все одно ...
Та вона відлітала все одно ...