Пароходик

НАЗАД - ЗА ЛІТА

(Автор: Олег Мітяєв.
Переклад: Володимир Брянцев)


Наш пароплавчик відчалює в світле минуле,
І половини шляху не здолавши вперед.
Теперішній час із обличчям своїм скам'янілим
Не пустить сльозу, бо з причалу назад не бере.

Наш пароплавчик відчалює в світле минуле,
У літо з сорочками в клітку й наївність очей.
У наші пісні, вже забуті, що вже зачеркнули,
У шелест плащів із болоньї та інших речей.

В минуле те, і в те кіно, -
Час зим не сирих, в той  дитинства час свій.
Там в сутінках моє вікно
Від радості світиться та від надій.

Нас не лякають давно ці сирі заметілі,
Але і не гріє вогнів різнобарвний цей слиз.
Ну, зідзвонилися врешт, врешті-решт посиділи,
Хтось там напився й опівночі всі розійшлись.

Наш пароплавчик відчалює в світле минуле.
Та якось байдуже і без хвилювань відплива.
І не тому, що так хочеться нам в неможливе,
Просто нікуди вже більше не хочеться нам.

Ні із вікна, де промінь згас,
Ні в скит, ні в країну, де краще живуть.
В зворотний шлях - туди, де нас
Іще пам"ятають, жаліють і ждуть.

Пахнуть короткі ці дні духом яблук зимових.
Дивно, що і корвалол пахне теж майже так.
Ох, пароплавчику, ти  хоч на день би відправив.
Ну, хоч на вечір відвіз би назад за літа.