Что за дом притих

ЩО ЗА ДІМ ПРИТИХ

(Автор: Володимир Висоцький.
Переклад: Володимир Брянцев)


Що за дім притих в нетрях, мов мара,
На семи лихих, продувних вітрах?
В яр утупився всіма вікнами,
А до щляху він лиш воротами.

Ой, втомивсь я, втомивсь, а конячок розпріг.
Гей, живий, об'явись, вийди на білий світ!
Хоч би крок хто ступив із сіней на поріг,
Лиш стерв'ятник спустився і звузив політ.

В дім заходиш - дно! Що корчма - одно!
А людці навкруг - іще те гівно!
Звернуть щелепу, бо незваний гість.
Образи в кутку та і ті навскіс.

І крізь зуби розмова холодна, як сніг.
Хтось гітару терзав та пісні все волав.
А припадочний телепень - бовдур навік,
Мені нишком з під столу та й ніж показав.

"Та ж скажіть, хто ці? Що за дім такий?
Чому в мороці, мов барак чумний?
Хто лампади задув? Свят-дух звіявся!
Та чи ж жити тут розучилися?

Двері навстіж у вас, а душа в кайданах!
Хто хазяїном тут? Хоч вина налили б!"
А вони мені: "Е, був ти довго в бігах
І людей призабув, ми завжди так жили.
               
Жуєм трави ми, вік на щавелі,
Скисли душами, заприщавіли.
Та й вином ото надто тішились,
Розоряли дім, бились, вішались".

"Я ж коней заморив, від вовків дременув!
Підкажіть мені край - не лампадний облом!
Підкажіть мені місце, яке не мину,
Де співають, не стогнуть від драних підлог!".

"Про такі краї, ні, не чули ми,
В вічних сутінках звикли жити ми.
Споконвіку ми в злі та скигленні
Під іконами спавутинені".

І з смердіння того, де ікони навпіл,
Я на відчай душі гнав крізь дум каламуть,
Куди коні несли, не шкодуючи сил,
І де люди живуть, і як люди живуть.
          
Скільки кануло, скільки схлинуло.
Життя перло мене, не докинуло.
Заспівав про наш час мо' невміло я ...
"Очі чьорниє, бл..., скатерть бєлая!".