Людоед...

Розповідь: Людоїди...

 Цілий рік ми не здолані.
 Цілий рік після входу в Україну фашистів Росії ми стоїмо на ногах відбиваючи
 атаки ворога.

 Рік назад 24 лютого в 4 - 00 2022 я зверталась до російських матерів:
 Украина мирная страна!

 Матери России, я обращаюсь к Вам!
Украинская женщина мать 3 детей, 5 внуков.
Мы детей с вами растили не для войны!
Нам простым труженикам нечего делить.
Вы должны понимать, что Украина будет стоять до последнего защищая свою Родину!
Будут погибать наши дети и ваши тоже.
Дети Вашего правителя останутся живими!
Подумайте об этом!
Я верю в простых русских людей!
Режим Путина несёт смерти, в наши с Вами дома!
Господи поставь его на путь истины!
Отведи у грозу от народов Земли!
Елена. Украинка.

Я словами української матері зверталась до матерів Росії, хотілося плакати та кричати... Зупинити це страшне смертовбивство двох народів...
160 690 вбитих Путіним військових Росії мало?
Жінки Росії не послухали мене...
Сини та деньки, чоловіки жінки, весь народ став на захист нашої Вітчизни!
Наша армія з кожного дня міцнішає. Нам допомагають майже всі країни світу.
Ціною життя наших збройних сил України ми досі живі, і не на колінах, в рабстві людожерів.
Скільки молодих хлопців і дівчат пішло на небо Ангелами України. В райських садах Едему палають їхні очі, нічкою вони захищають, оберігають нас...
Розповідь:
Люди Чули десь далеко стрілянину потім вибухи Ольга жила в крайній хаті та бачила щось страшне...
Наче вона потрапила в фільм жахів В В В...
По дорозі їхали танки, бети ери, машини на великій швидкості.
Їх не злічити.
І ось чи для задоволення танк націлився на її хату. Оля взявши Сашка якому було лише рік, замотавши в ковдру якби як вибігла на подвір'я. Сама тільки, в халаті, вона бігла куди дивились очі. Перечіпаючись падала, але дитя не випускала з рук. Оглянулась і бачила, як від зриву розлетілась її хата на шмаття... Від горя закричала, заплакала і при жавши дитя до землі повзла. Сашко кричав заходячись, їй було страшно, але вона знову побігла...
Та російський танк не лишився задоволення, побачивши її як ціль став стріляти не попадаючи...
Вуха закладало від тих пострілів, але Ольга добігла до склону і покотилася згори в низ. Просячи Бога, щоб захистив її та сина.
- Боже, Боже прихисти Сашка Господи поможи нам ! - лепетала на все горло вона.
Скотившись в низ вона зрозуміла, то танки поїхали далі... Пожартувавши з нею.
Син плакав, але яке щастя він був живий!
Скільки сьогодні матерів хочуть подякувати Богу за здоров'я своїх дітей? Бо Бог їх зберіг. Амінь!
Ольга плакала і цілувала Сина, примотавши витягла грудь і стала годувати. Він жадібно смоктати материнське молочко і заснув. Але схлипував.
Тільки тепер вона зрозуміла відчула, що коліна і руки збиті, вона сильно замерзла. Вона почала підійматись, в гору була утомлена, але залишились живі з сином.
Тепер вона зрозуміла, це не ті люди яких вона знала раніше.
Це людоїди нічого святого в них немає.
Подивившись на дорогу вона подумала техніка проїхала. Вона побрела до хати, боса, тому що і взутись не встигла.
Хата була розірвана, дух на половину знесло. Оля пішла до літньої кухні, розтопила поклала малого в коляску. Прибігла сусідка тітка Маша.
- Ой Боже, що варвара зробили з хатою?- Плакала вона прочитуючи.
- Може до нас підеш жити, доки Сергій приїде?
- Та ні спасибі, я в літній кухні буду! - Ольга заплакала...
- То я в вечорі молока принесу і хліба напекла.
- Спасибі тітонько!
- Що ж це буде Олю?- Питала тітка Ольгу і заплакала.
- Не вже вони нас вбивати будуть тітонько на вулиці 21 вік?
Нема у них нічого святого доню... сусідка пішла додому.
Ольга напарила ноги, поїла і лягла під ковдру. Думала про Сергія, він їде з Польщі, а тут і хати вже нема... Задрімала та не на довго, приснився сон як вони з Сашком тікають, а по них лупить танк... Проснулась спітніла та злякана і згадала які вони були щасливі з Сергієм, їхнє весілля, Знову заплакала.
У вечері пришла тітка Маша принесла хліб, молоко і пахучі котлетки.
- Та, що ви тітонько піклуєтесь про мене, я не маленька?
- Їж на здоров'я дитина, ти дитя годуєш!
В кишені задзвонив телефон, вона і забула, що він там. Дістала екран розбитий, але працює. Дзвонив Сергій, сказав, що вже на під'їзді до дому, Ольга нічого не розповідала, не захотіла турбувати чоловіка, приїде сам все побачить.
Тітка Марія пішла до дому, розповідала, що ще декілька хат розбомбили та школу. Діда Миколу разом із хатою і бабцею. Що ці вікові люди кому зробили?
На другій стороні села, в декількох хатах поселились окупанти, як хазяїни вивішували свої прапори на сільраді та площі.
Ходили пихаті наче це їх земля, а люди раби...
Шарили мов щурі по дворах, мародери, в хатах, погріб ах і магазинах, та і перукарню не забули.
Тітка Марія приходила розповідала:
- Оля ти дитино йшла до нас, в сім'ю доходять чутки дівчат ґвалтують, жінок і навіть дітей...
- Та, що вони подуріли твар юги? - сказала Ольга зажавши свої маленькі кулаки.
- Не шукай Олю біду вона тебе найде.
Ольга послу хала сусідку забрала речі, що було в кухні, ішла в родину до сусідів.
Наші прийдуть їх виженуть так думали люди.
Кругом йшли люті бої, гарна співуча Україна палала, річками текли людські сльози.
Йшла демобілізація, і дівчата і хлопці йшли добровольцями до лав наших військ...
Було багато поранених, покалічених і вбитих.
Орки бігали по дворах, шукали видуманих партизанів, і чоловіків, юнаків забирали, в катівню. Там робили допити, і катували людей. Декілька чоловіків розстріляли, заставляли рити траншеї. Морили голодом, надаючи води...
По селі шукали горілку, вино напивалися і крутили свої пісні і самі пияки співали.
А по ночах було чути, як кричать і плачуть дівчата.
Україна ненька стогне від біди яка прийшла, в її країну...
Одного дня освободители завітали та до сім'ї тітки Маші.
Вдерлися до двору 7 осіб, різновікових. Дядько Іван сидів крутив собі цигарки. Оля годувала малого картоплею з ложечки.
Тітка Марія пекла пиріжки з капустою, картоплею.
- Привет укропы! - випалив відчиняє двері ногою якийсь вояка. Всі мовчали, Оля притиснула сина до себе, серце калатало.
- Что молчите, кто чужой, в дому есть, Бендери?
- Нет никого кроме нас!- Сказала тітка Маша.
- Сыновья где в ЗСУ?- запитав старший.
- Нет у нас сыновей Бог не дал!- сказала тітка Маша. Фотокартки сина вона сховала.
Військові з цікавістю дивились на красиву чорноброву Ольгу.
- Твой син?
Да ! - Відповіла Оля.
- Муж где, в окопах ЗСУ?
- От туберкулёза умер 2 года назад, это дочь наша! - сказала тітка Маша.
Солдати шастали по дому, в шафах, щось забирали, потом висипали пиріжки в пакет пішли, запитували про спиртне.
Вони вийшли тітка Маша перехрестилась, сіла здихаючи сказала:
- Де ж твій Сергій, не подобаються мені їх погляди на тебе доню?
Вночі гуркотіли п'янючі окупанти, у двері кричали :
- Пусть дочь выйдет! - Тітка Маша сказала:
- Внук заболів температура 40.
Вони матюкалися і пішли, двері їм не відкрили. Бідна Оля плакала, і думала, що сусіди не спасуть її... Кинути б в них гранатою думала вона...
Десь через годину хтось тихо постукав, Сірко не гавкав.
Тітка Марія глянула з вікна і скрикнула
- Сергій слава Богу! - Сергій обіймав Олю цілував синочка.
Поговоривши та повечерявши дід Іван сказав:
- Ви діти забирайте сина, і поки ніч ідіть тихенько, тут покою вам не дадуть!
- Оля ми вас не виженемо, але ти сама бачила, через лісок пройдете, а там інше сіл старе глухе ви знаєте перебудите там і гайда далі. Тітка Маша збирала валізу з їжею.
Сергію на шию зав'язали хустину з Сашком. Тітка Маша перехрестила їх обійняла і вони пішли...
Йшли тихенько мов миші, і до світанку вже були в іншому селі. Добре ніч була місячна і син спав.
Постукали в хату до баби Соні та пустила їх до себе погрітись.
Десь було чути постріли та артилерію...
Коли Оля розповіла Сергію, як тікала від танкових пострілів той аж зубами шкрижетав.
- Голубка моя, спасибі, що сина зберегла!
- То Бог нас зберіг Сергій !- на другу ніч вони знову пішли, в дорогу, ховаючись від людських очей.
І тільки через пів місяця вони добрались до батьків Сергія в Чернігів.
Тітка Маша думала, що виродки забули за них. Але ні через день вони забрали діда Івана і повели під дулом автомата. Все питали:
- Где дочь пропала? - Старі люди мовчали. Більше Івана тітка Маша не бачила.
І тільки коли окупанти вийшли з села в лісосмузі знайшли прикопаних розстріляних людей. Серед них був і дід Іван зв'язані руки та розстріляний в потилицю!
Плакала тітка Маша за чоловіком... весь вік прожили разом...
Сергій залишивши Олю з сином у батьків, пішов в З С Захищати Батьківщину.
Щасти тобі солдате, хай Бог тебе і всіх воїнів береже!
Немає місця в Україні для людожерів!
Оля чекає на Сергія, читає молитви, Сашко підростає.
Українські міста і села обстрілюють ракетами із всіх видів вбивчої сили... Але народ України її воїни ціною свого життя відстоюють кожен клаптик землі неньки України!
Ми віримо в перемогу у своїх воїнів, тому, що вони воїни світла.
І з нами Бог!
Багато людських доль зруйнувала війна...
Багато пішло Ангелами на небеса до Ісуса Христа!
Все це, що відбувається зараз в пам'яті народу буде назавжди!
Перемоги всім нам і миру в Україні!

Плаче наша Україна кривавими сльозами!
Та прийде ворогу розплата.
Тому, що Бог з нами...
Виділяються наші сльози прийде перемога!
З звідусіль іде до нас людська допомога.
То ж вставайте люди на бій за Україну!
За нашу могутню неньку, за кожну родину!
Будем гнати ворога Путіньської орди....
Нам з такими сусідами не по путі...
Немає більше слави для їх держави.
Переступили вони людяності шлях....
Війна взяла кривавий розмах.
Не буде народ України в російських ярмах.
Подолаймо ми фашистів на своїй землі!
Заспівають в Україні люди про перемогу пісні.
В пам'яті герої наші в небі у Бога в раю....
Ангелами стали захистити козацьку рідню!
Олена. Українка.
2023 рік березень.