Lilies everywhere

Лілеї були повсюди, от тільки голова від них не боліла.
Боліло все інше - від "імітації туризму" відповідно до настанов бізнес-тренерів боліли, аж до трощі, до судом, усі кінцівки.

До трощі, до судом боліло тіло фізичне.
В той самий момент душа чомусь вкривалася серпанком надії.

Надії на що?
На те, що раптом вийде з якоїсь колісниці якийсь Фаетон і вперше з неба не впаде на Землю, а навпаки - розкриє глибини Всесвіту.

Час болісний, хижий до людей самотніх та принципових.

Час, коли хочеш дивитися в небо й бачити сузір'я, прагнеш чути мову англійську без акценту в своїх навушниках (чи то навіть поруч у реальності), дописувати книгу, ретельно добираючи слова.

Повертатися до себе. Аби лілеї продовжували квітнути, чи не зробити б декілька кроків?

Ще декілька кроків.

Лілеї були повсюди й звідусіль.

Вони були ніби клейнод і пастка.

Відтоді десь у "камері зберігання" серця знов вони.

На знак чого - поваги чи зверхності?

Назустріч кому й чому - майбутньому чи забуттю?

Уявіть ніч, юрбу, тисячозвукий відгомін вулиць, непевність, галас, потім знов тишу бібліотек і лілеї (урочисті, дещо похмурі, інколи ледь вкриті місячним сяйвом, інколи патетичні, ще інколи - просто безжальні в своїй холодній красі).

А тепер уявіть, що для лілей клімат має бути особливим (навіть аби вони просто вижили).

Холодні ночі, намети, все таке різне, розмаїте.


Стихії не змішувались, смушевий одяг не грів, а демонстративність та книжність деяких панянок так кидались у вічі, що зрозумілим було одне:

Лілеї - лиш один знак. Як не гортай сторінок, як не шукай у них схожості з волошками, а лілеї, хоч і не так розкошуючи, як троянди, все ж ледь тремтіли на холодних вітрах історії.

Вони були чутливими, вразливими, блискучо-обнадійливими, дещо зарозумілими, але не бундючно-пихатими.

Ну не поставиш, не поставиш їх до діжки з капустою.

Але й не закинеш до безкраїх висот космосу, де ніщо, крім "неживого" , не буяє.

Лілеї були знаком тонкого світосприйняття, помноженого на зухвалість, амбітність, вічні сумніви, дивне поєднання довірливості й догматизму.

*"Імітація туризму"* - вправа для підприємців, літераторів та режисерів, що вона має стимулювати уважність, уяву та творчі здібності. Йдеться про ходіння містом (рідним або тим, де живеш доволі довго) та вишукування в його глибинах невідомих історій та легенд.  В ідеалі при виконанні цієї вправи гравець настільки занурюється в обрану епоху, що забуває справжні свої життєві обставини й може перевіднайти себе.