Горе в родинi гумореска

Пройшов тест Тюрінга, але не може зайти до власної кімнати.

Так сподівалася вся родина, сподівався весь рід, що стане легінь фермером, але ні...

Не так сталося, як гадалося.

Всього лише айтішник екстра-класу.

Всього лише розробляє й монтує віджети з повідомленнями про погоду в найкращих аеропортах та на найліпших вокзалах світу.

Щебече іноземними, поглядом ледь не пронизує грунт до найглибших шарів - і з людьми так само.

Неможливо не зачепитися об ті очі, той погляд, одухотворений, але барвисто-грайливий.

Люблять у нас у народі Піддубних і не помічають, недооцінюють Гійомів де Бопланів.

З цієї висоти видно все (всю його долю), а ще десь не менш ласа до знань дівчина знов шукає свої пригоди, свої перепади температур, свої місії - і бажає тримати його якщо не за руку (в його житті все заплановано) , то за пульс, за ритм думок, за саму ідею високих почуттів (а вони такі холодні, чисті й невагомі, що хтось із них має поступитися часткою себе і не...

- не виходити на сцену, поки він пише свій код

- не грюкати тарілками, поки вона пише монологи

- не забувати патчити все (від старих дисків, які раптом набувають нового життя, до сновидінь вранішніх, чистих та тремтливих)

- розуміти, що ви маєте бути на зв'язку

Найскладніше "не" - не озиратися на минуле.

Вона, якщо вдасться повернути поцуплений час, пропатчити роз'ятрені рани серця, знов вийде в суворі зелені хащі (але вже вдень), шукатиме його привида там, та хіба це погано?

Скільки всього було наобіцяно?

 Вони, по різні боки моніторів, починають підраховувати...

- Ось це, це і це відбудувати

- То це ми обіцяли чи нам?

- Авжеж, хто б не обіцяв, але треба

- Жити сьогоденням у тремтливому ("ніде")

- І щось там вигадати, якусь забавку

- Яку?

- Книги для дітей, атракціони для дітей, великі свята для дорослих

- Маєш на увазі що?

- П'єси середньовічні ставити.

- А тобі ще не набридли ці їхні чудернацькі імена?

 - Єдине, що набридло насправді - це вираховувати відстань від мрії до реальності. Обіцяли вони, розбудовувати нам...

- Тоді чому ти боїшся власних афектів?

- Остерігаюсь. Це як над безоднею стояти. Тригером може стати пісня, якась наліпка на рюкзаку школярки, шум метро...

- Ти остерігаєшся самої себе, коли кажеш правду?

- Так, звісно, бо якщо дійсно згадати всі ці миті ейфорії, приводи для неї будуть нетиповими.

- Де і коли був цей поворот не в той бік?

- Тоді, коли мені переповідали одну історію з реальності. Була глуха й глупа ніч, навколо були розумні люди. Втопаючи в своєму  відносному невігластві, я нібито заклякла, а прокинулась уже

- З чужою душею й іншими думками, на роздоріжжі (на зимному роздоріжжі)?

- І я шукаю всі ті обличчя з роздоріжжя, маючи на меті абстрагуватися від реалій...

- І я багато згадую...

- Що на тому місці були нескінченні анфілади книжкових крамниць

- Ми гортали сторінки легенд, аж допоки до них не потрапили.