Мистецтво й бiзнес. Прагматизм та романтизм

Прагматизм та романтизм часто сприймаються багатьма людьми як абсолютні антоніми.

Чи можна бути прагматиком й романтиком водночас?

Справа в тому, що всі ці підходи до життя можуть бути втілені в тому, що можна назвати "майже мистецтвом" - тобто дизайні комерційних приміщень.

Тут "знаходять себе" і прагматизм (зручність відвідувачів), і романтизм (а саме висока ідея, що її створюють разом підприємець та дизайнер).

Чи можна назвати дизайн нежитлових приміщень, таких як супермаркети, крамниці, автозаправки, ресторани, кав'ярні мистецтвом?

Це залежить від того, скільки докладено якісних зусиль до створення того чи іншого інтер'єру, а також від того, наскільки серйозно сам підприємець-власник простору ставиться до естетичного оформлення комерційної території. Це певною мірою залежить і він ментальності країни, де певний бізнес глокалізований, тобто від активності творчих людей, їхньої консолідованості й відкритості до нових форм самовираження.

В Україні другої половини 2010-х рр. добре прижилися "поп-ап кав'рні", і часто для створення автентичного дизайну були використані на перший погляд "непотрібні" книги. Вважалося за добрий тон не читати книги, а лише споглядати їх як неодмінну складову естетики, принаймні так робила більшість відвідувачів. Ті ж люди, які робили конспекти і нічого не замовляли (з різних причин) , потрапляли (і часто помилково) до категорії підозрілих осіб.

Чому так?

Бо в рутинерському та традиціоналістському баченні бізнесу головна мета комерційної діяльності - швидкий прибуток.

Саме через такий підхід, а також низку складнощів на кшталт пандемії, дуже багато перспективних кавових бізнесів в Україні, а разом з ними й певний відсоток галерей та шоурумів, прийшли в стан тимчасового занепаду.

Кав'ярня, в якій баріста підносить себе вище за гостей, навіть за наявності ідеальної якості напою та фантасмагорично привабливого дизайну, протримається не так довго, як хотілося б засновникам.

Припустимо, що ви інтелектуал, гедоніст та переселенець водночас і ви вирішили дослідити кав'ярні Києва.

Звісно, ви помітите оригінальні рецепти, кришталево чисті стелю та підлогу, неймовірно яскраву акустику, багатство вибору смаків десертів, можливість послухати лекції відомих науковців (не в кожному закладі, а в меншості з них), а ще чудовий, затишний інтер'єр та якусь невловиму, містичну атмосферу.

Є ще дещо, що ви можете помітити мимоволі - напругу, яка зростає, коли ви входите до приміщення.

Мене ж завжди цікавило лиш одне - як за такого фізичного  й морального навантаження (основна вимога до барменів та баріста - стоячи вітати гостей, вітатися й прощатися суто за стандартом, не брати контакти гостей, не відповідати на запитання стосовно походження кави та власного розкладу роботи, бути фантастично привабливими зовнішньо й першими дізнаватися про технічні новини...) як вони все ще не перетворилися на роботів. Ризики вигорання на такій роботі дуже й дуже помітні.

Не своєю розкішшю, а саме ексцентричністю поведінки, якимось дивним ("потойбічним") гумором відвідувачів, а головне - одноманітним стрімінгом музики протягом цілої зміни, вирізнялися автентичні українські кав'ярні в період між 2014 та 2018 рр.

Складалося враження, що баріста - це найпрестижніша професія, вища за педагога вищої школи, рятівника на воді, хірурга та художника. Так вони себе позиціонували. Це можна назвати сталим трендом.

Історичний центр міста, за винятком ну дуже контркультурних місць, скидався на Вестмінстерське абатство (так само таємничий) або палац епохи Майя (так само розкішний), де кавування стало священним ритуалом.

Чому я вважаю професію баріста морально виснажливою?

З дегустаторами зрозуміло - вони прибувають нечасто.

Перевірки бувають не щодня. В реальності вони майже ніколи не проводяться у відкритому режимі.

Корпоративи також не щовечора, хоча для айтішників типово й передбачувано проводити заходи в кав'ярнях з необтяжливими цінниками та радісним вайбом.

З діловими партнерами господарів закладу також усе ясно - вони приходять на такі таємничі перемовини, як нібито йдеться про комерційні космічні польоти (і там більше прозорості, як ввижається мені).

Від того, що кав'ярня відкрита молоддю та для молоді, спочатку можна "увірувати" в справжню економічну свободу та українське "економічне диво" (те, яке майже сталося).

Та чи дотримуються власники закладу прав людини в широкій перспективі?

Йдеться не про 12-14 годин на ногах (це важко витримати навіть якщо займаєшся йогою), а про відеоспостереження 24/7, яке, зі слів працівників, тут усюди.

Немає легшого й надійнішого способу займатись фішингом, як стати власником невеликої кав'ярні в центрі великого міста. Особисті дані людей(і працівників, і відвідувачів) стікатимуться до вас непомітно, безкарно й у режимі нон-стоп. Ви таким чином дізнаєтесь усе, навіть те, про що не воліли б знати.

Немає легшого способу заробити перший мільйон, як послідовно відкидати ідеї адміністраторів та кухарів, нівелюючи їхній внесок постійною, безперервною зйомкою на відео. Саме так, брутально й технічно, розбивається святий для лібералів ідеал інтелектуальної власності. Чому я так вважаю? Бо майже впевнена, що більшість офіціантів та баріста в Україні можна вважати чимось близьким до working class heroes. Вони чудово усвідомлюють свою цінність на ринку праці, намагаються її підняти якомога вище, але й скляна стеля в цій діяльності є.

Кава, як на кожній вивісці, авторська, але таке екстенсивне (простими словами , виснажливе) ведення справ може призводити до соціальної нестабільності (спочатку мікросоціальної, а надалі й макро - у формі стачок у цілих корпораціях)

Економічне диво стане справжнім економічним дивом та феноменом тільки тоді, коли всіх баріста й офіціантів, які працюють за графіком, вчасно відпускатимуть до рідного вишу на сесію, а також даватимуть їм на додачу до премій за виконання плану ще й путівки/перепустки до музеїв, кінотеатрів та на покази мод. Це не просто знімає стрес, це ще й створює підґрунтя для соціального зростання молодих фахівців та їхнього всебічного, гарантованого Конституцією, розвитку.

Таке необтяжливе для професійних рестораторів рішення стало б живим свідченням продовження демократичного процесу в Україні та руху до європейських цінностей, і це вже (парад зоряних науковців, письменників, акторів та композиторів, які вийшли з нетрів HoReCa) буде і романтично, й прагматично, й навіть просто порядно водночас.

© Maryna Tchianova