Романтичний к т Рудик

 - Рудик, кець- кець-кець! Ходи сюди, розбійник! — баба Галя стоїть на ґанку, руки у боки і пильно оглядає подвір'я, город і вулицю за хвірткою  — Кець, кець, кець, Рудик, де ти причаївся? Іди вже їж.
 Здоровезний рудий кіт біжить до ґанку. Баба Галя знов не помітила звідки він виліз. Рудик підбіг до своєї миски понюхав суп, яким з ним поділилася його господиня. Їсти він не поспішав. Поточив кігті , вигнув спину, потерся об бабціни ноги. Хотів ще траву погризти, та цей фокус з господинею не проходе.  Ясно було, що більше ніякої їжи не буде, і Рудик став сьорбати суп.
Те, що баба Галя пустила до себе жити кота, було дивом, бо котів вона не любила. Не любила до зустрічи з Рудиком. Галині Петрівні виповнилося   вісімдисят років. Життя в неї було важке — працювала багато, а відпочивати так і не навчилася. Назбирала собі купу болячок— то тиск підвіщиться, то суглоби болять і спина. Якщо цілющі трави не допомогали, їхала у лікарню" на ремонт". До дітей переїзжати не поспішала — подобалося їй у своєї хаті бути господинею.
 Зустрілися вони, точніше Рудик прийшов до баби Галі осіннім ранком, коли нічого не було видно крізь густий туман,  і баба Галя ледь змогла злізти з ліжка і вийти на ґанок. У скронях стукало, руки тремтіли і серце ніби хтось дряпав залізними пазурами. Ноги її не тримали і вона опустилася на сходинку. Саме цієї миті до неї підкрався великий рудий кіт. Подивився їй у вічі і давай мурчати. Баба Галя хотіла того рудого пройдисвіта відштовхнути— руки вже не тремтіли, та не встигла. Він вже вскочив їй на коліна. Тупцював по ній десь пів години. Баба Галя змерзнути встигла. Вона підвелася на ноги — у скронях не стукало, серце не боліло. Вона ниби скинула років десять. "Оце котик!"- подумала бабця; Якийсь котячий Авіцена."
- Ну що Рудик, вчорашній борщ їстимеш?
- Мрмяу- відповів кіт. Так він знайшов собі дім з господинею і отримав ім'я.
Кіт дійсно був незвичайний. Він умів читати. Ще маленьким його принесли до школи — був там живий куточок — рибки, ящурка, черепаха і він — тоді ще кошеня. Його годували, пестили і навіть дозволяли заходити у класи. Ось він і користувався нагодою — вчив букви, таблицю множення і може б навіть отримал повну освіту, та у школу призначили нового директора, бо старий пішов на пенсію. Новий директор заборонив у школі тварин і земноводних. Дозволив залишити тількі рибок. Ящурку і черепаху забрала до себе вчителька по хімії, а кіт нікому не знадобився. Його ще рік годували діти і кухарі з шкільної їдальні та потім і ця благодійність скінчилась. 
Незабаром, після бійок з котами, собаками,  голодних днів, його зустрів хлопчик Семко. Він приніс котика до себе додому. Котику сподобався новий дім. І він усім сподобався у цьому домі. Тато Семка зробив навіть ліжечко котику. Та виявилося, що у мами хлопчика алергія на котячу вовну. А котик думав, що жіночка кожного разу, коли бачить його плаче від щастя. Мабуть він з дитинства був невиправним романтиком. Мати Семка мужньо пила антигістамінні пигулки, а рудий котик розумів, що не може так жити, тому що не міг нікого примушувати страждати. Одного дня він вислизнув з квартири на вулицю. Був ранок кудись поспішали люди. Якийсь собака погнався за Рудиком, та почувши грімоподібне "фу", миттєво втратив до котика цікавість. "Аб'юзер і шовініст!"- нявкнув йому навздогін Рудик і побіг далі. Він побачив величезну вивіску "Ковбаси", відчув аромат копченого м'яса та ще й згадав, як батько Семка декламував вірш про те, "як романтично пахне ковбаса".  Так, поки він жив у Семка вдома, він встиг вивчити багато нового. У Семка було навіть цікавіше ніж у школі. От якби у мами хлопчика не було алергії, він ніколи б їх не покинув. З ціми думками Рудик не помітив як дістався до магазина і як йому назустріч вийшли страшні коти.
- Вітаю шановне панство - він  навіть не підозрював, що йому загрожує небезпека. Раптом облізлий сірий кіт кинувся на нього. Рудик був категорично проти насильства. Тому як справжній пацифіст  він дав драпака. Дивно, що ані облізлий кіт, ані його спільники не преслідували Рудика. Мабуть вони годувалися у тому магазині і зайвий рот їм був не до чого.
Щоб остаточно загубитись від тієї небезпечної компанії  Рудик застрибнув у кабіну вантажівки. Водій його не помітив. Через декілька хвилин машина поїхала у невідомому напрямку. "Почалося нове життя" - подумав кіт- Але це життя повне стрессів." Він закрив очі, скрутився калачиком і заснув. Спав він довго. Прокинувся від погляду. Це водій вантажівки уважно роздивлявся котика і всміхався собі у вуса. " Киця, що ж ти хропеш, як моя теща? Я вже думав, що вона десь під сидінням заховалася?" : сказав йому водій. Рудик відчув, що чоловік не злий і боятися нема чого. Він довго дивився чоловіку  у вічі, розмірковуючи може залишитися у нього у вантажівці. Мандрувати довгими дорогами, об'їхати усю країну. Це так цікаво і так романтично...
" Киця, не ображайся, та доведеться тобі шукати собі інший притулок. В мене вдома котиків десять штук. Якщо я ще когось додому привезу, то підемо з торбами і я і котики. Не журись, киця, на тобі ковбаски." : водій сумно зітхнув і дістав з сумки пакуночок. У пакуночку були бутерброди і добрий дядько поділився з котиком їжею. Котик їв і думав що міг би бути не домашнім, а дорожним, але дядько думав інакше. "Я тебе біля лікарні залишу. Може хтось тебе візьме. Ви якусь силу маєте зцілювати людей. Он в мене теща — в неї медична карта така здорова, як цеглина, а котиків моїх потримає на колінах і бігає як молода — і тиск нормальний і ноги не болять. Ти не ображайся на мене, киця, добре..."- дядько пригальмував біля величезної будівлі, обережно взяв котика і відніс його до господарчого двору. 
" Таке життя — думав Рудик, обходячи величезний господарчій двір лікарні— зустрічаю добрих людей, які розуміють котів, але в когось алергія, а в когось своїх котів хоч греблю гати...і я знов зайвий на цьому святі...." 
Раптом він почув людську розмову.
- Давай, Петровичу, по чарочці за мою відпустку?
- Ну що ти ото собі думаєш? А якщо завгосп спалить? Давай після роботи?
- Після роботи мене вдома чекають. З дачі приперли помідори, треба сік та аджику закривати. Давай швиденько.
Рудик встиг ще у Семка  прочитати статтю про трансформацію особистості з алкогольною залежністю. Людина у такому стані схильна робити спонтанні вчинки. Наприклад : взяти до себе кота жити. Там ще було про агресивність і втрату контролю, але Рудик так стомився від своєї непотрібністі, що вирішив спробувати сподобатися хоч Петровичу хоч іншому чоловіку.
Рудик ще хвилин десять ганяв мишеня, потім, коли притиснув це маленьке сіре непорозуміння, став благати підіграти йому. Мишеня ніяк не могло второпати, що це руде чудовисько не збирається його їсти. Нарешті вони домовилися і почалась вистава. Рудик, обережно тримаючи мишеня за хвіст підійшов до чоловіків, які вже накрили поляну на ящику з під консервів і зробивши щось, подібне до реверансу поклав мишеня на землю біля ніг Петровича.
Якби дикий ведмедь працював слюсарем у лікарні та полюбляв хильнути, мабуть він волав саме так, як заволав Петрович, побачивши мишеня. І Рудик і мишеня від цього галасу тікали так, що тількі п'ятки їх бачили...
Рудик забіг дуже далеко від лікарні, від боягуза Петровича, від можливості побачити водія з десятком котів. Сутиніло. Рудик добряче змерз, бо осінні дні не теплі, а вночі бувають і приморозки. Рудик озирнувся — тиха вулиця, маленькі будиночки. Треба знайти якийсь сарай чи гараж і там переночувати.
Котику не довелося довго нишпорити. Велика щілина під дверима до комори дозволила котику ночувати під дахом.  Він оглянув своє тимчасове помешкання і йому сподобалось. Рудик звернувся калачиком і трохи помріяв перед сном. Десь, може зовсім поруч є його людина і можливо дуже скоро він знайде цю людину. Буде дбати про нього, а людина буде його любити і називати  пухнастим сонечком як називав його Семко. Від спогадів про хлопчика у Рудика засвербіло у носі і сльози закапали з очей... "Як болячє розлучатися з другом" : подумав Рудик і прокинувся. Було боляче бо хтось тягав його за вуса. Він хотів відігнати цей жах лапою, та не міг поворухнути нею. Мишача зграя захопила романтичного кота.
- Що, потвора, прийшов нас зжерти?
- Шановні, я тут спав, нікого не жер. Я безпритульний кіт- пацифіст. А ви порушуєте мої особисті кордони.
- Ти кіт-нахаба! Бачте, брати, воно вдерлося до нас, і ми ще кордони якісь порушуємо. Зізнавайся — навіщо ти сюди вдерся?
Мабуть у Рудика здали нерви. Інакше не поясниш те, що він почав плакати і плакав так довго, що миши його не тількі відпустили, а ще й стали заспокоювати. І він розповів їм все своє життя. А зранку ватажок мишачої зграї розповів Рудику про бабу Галю.  І кіт  послухався дружньої поради і знайшов свою господиню.
- Рудик, кець, кець, кець! Ходи сюди, моє пухнасте сонечко! Я тобі юшки зварила з анчоусів! Все життя вони були кількою і тюлькою, а тепер стали анчоусами... Чого тількі люди не навидумують. От у Стефи невістка директор клінінг персоналу...Я тількі нещодавно узнала, що це означає головна прибиральниця...Та де тебе носить, Рудик?!
  Рудик з'явився невідомо звідки, замуркотів як холодильник, без викрутасів накинувся на їжу. Після супу з анчоусів котик почав свій сеанс терапії для баби Галі. А потім коли баба Галя пішла перепочити після сеансу, Рудик навідав своїх друзів —  мишачу зграю. Ця дружба була його таємницею, навіть від баби Галі. У людей дуже афективна реакція на ціх маленьки сірих тваринок. А він не для того кожного дня бабу Галю лікує, щоб лякати. Він ще пом'ятає як волав Петрович. Коти теж не сталеві. І їм нерви берегти треба.