Думки вголос... - 16 -

               
(Наскільки ж страшна, огидна правда про історію людської цивілізації в тому  часовому відрізку, про який нашому поколінню вдалося дізнатися!..)

Як же нестримно, невблаганно швидко лине час!.. Зараз, коли вже маю за плечима доволі солідну копицю бурхливо прожитих років, та й здоров’я вже, час від часу, нагадує: “Та заспокойся врешті решт, може ТОБІ вже час дати спокій голові, хай мізки відпочинуть?” До того ж, дехто з рідних, яким, на їх думку, з-за цього дістається замало хвилин для спілкування, теж ображаються: “Досить займатися папіромаранням, все, що ти пишеш, то цікаво тільки тобі, нас не стане, ніхто не читатиме ТВОЇХ спогадів, роздумів – всі житимуть СВОЇМ життям, СВОЇМИ проблемами!..” В глибині душі сам, іноді, частково, погоджуюся з такою тверезою думкою… Та кожного разу, так вчасно, згадую рядки мого улюбленого поета – Михайла Рибальського, який колись, ще на початку мого літературного, доволі нелегкого, шляху потрапив мені на очі!.. І ці його слова тепер завжди спонукають мене, не зважаючи на любі перепони, писати, щоб таки зоставити свій слід на літературному поприщі:
         “Пускай сегодня не читают,
           Пускай лежат в сыром подвале,
           Пускай хотя бы кто-то знает,
           Что МЫ умели и писали…”
Так, згоден, ці рядки доволі песимістичні, без надії прославити поета чи письменника, та все ж, людина пише, навіть не розраховуючи на славу або достойну грошову винагороду… І в цьому є якась фатальна загадка – людина пише навіть усвідомлюючи, що написавши правду, може втратити таку жадану волю, або навіть життя!.. Саме про таких письменників писав, отримавши вигнання і переслідування влади, геніальний поет – Олександр Галич: “Дуже складний, але такий необхідний обов’язок кожного поета, письменника – писати правду, викривати злочини оточуючого світу, свідком яких йому довелося бути:
            И что душа? – Прошлогодний снег!
            А глядишь – пронесёт и так!
            В наш атомный век, в наш каменный век,
            На совесть – цена пятак!
            И кому оно нужно, это “добро”
            Если всем дорога – в золу…
            “Так давай же, бери, старина, перо!
            И вот здесь распишись в углу”.
            Тут чёрт потрогал мизинцем бровь…
            И придвинул ко мне флакон,
            И я спросил его: “Это кровь?”
            “Чернила”, – ответил он…”
Отак, розмірковуючи кожного разу, іноді доволі довго, знов і знов, поки ще здатний тверезо думати, складати до купи слова і речення, змушую СЕБЕ сідати та описувати те, що твориться навколо мене, яке зло і нещастя пришли на МОЮ країну, скільки горя зазнає МІЙ народ від скаженого сусіда… 
Кожного разу, намагаючись якось критично, неначе зі сторони роздивитися, оцінити своє існування, як рядової особистості сучасного суспільства, стикаюся з дивовижним висновком – наше сучасне суспільство вже більше тридцяти років розділене на два покоління!.. Менша, і дуже поважна, частина, до якої зараховую щиро і свою особистість, це люди, яким за віком вже за п’ятдесят, а от більша частина суспільства, на яку випаде роль наслідувати, вдосконалювати, зберегти НАШУ цивілізацію – це молоді люди віком від року і до п’ятдесяти!.. А на рахунок нерівномірного розділення сучасного суспільства маю таке пояснення – старше покоління стрімко зменшується (природне старіння і смерть, пандемії, війни), тоді як молодша частина суспільства має спроможність до поповнення свого генофонду. Чому ж мій особистий комп’ютер, так зручно прилаштувавшись в моїй черепушці раптом видав такий неочікуваний розподіл НАШОГО сучасного суспільства?.. А відповідь на таке запитання дуже проста – трохи більше тридцяти років тому, не питаючи у НАС згоди, людство нашої крихітної, в порівнянні з Всесвітом, прекрасної планети Земля, “добровільно” було переведено в інший вимір!.. Винахідник-вчений Тім Бернес-Лі запустив необоротний процес блискавичного розвитку Інтернет-ідеї, яка лавиною посунула планетою!
Мушу чесно визнати – інтернетівський світ заворожує, зачаровує! Молодому поколінню зараз неможливо уявити свого існування без нього – вони народилися і живуть з ним та в його мережах! Часто-густо в молодих сім’ях, малюк, тільки-но зробивши перші кроки на цій Землі, з щирим зацікавленням та захопленням дивиться в смартфон та клацає кнопками на ньому…   А старшому поколінню, до якого відношу й себе, в спілкуванні з Інтернетом, Фейсбуком відкриваються необмежні можливості залізти зі своїми запитаннями, що виникають в ТВОЇЙ пам’яті, яка раніше була намертво закрита гаслами “ЦІЛКОМ ТАЄМНО” (зараз в  любий архів ТИ можеш залізти, пізнаючи всі секрети минулих часів та будь-яких особистостей)!.. І ці отримані таємні знання іноді таки вражають, шокують, перевертають ТВОЇ, всмоктані з материнським молоком уявлення про оточуючий ТЕБЕ світ, про політичний устрій ТВОЄЇ Держави і всього світу в цілому!.. Ні, сказати, що був дуже вже здивований на ту пору подробицями з архівів?.. Мабуть ні, далися взнаки ті давні, ще дитячі бесіди, один на один та пошепки (щоб не почули чужі вуха) з мамою, про її, такий покручений злою долею життєвий шлях!.. Вперше тоді став замислюватися, відкладати в СВОЇЙ пам’яті ті, отримані від найдорожчої для МЕНЕ людини покази, як свідка, про концтабори, про страшну правду НКВДівської машини, нічні рейди “ЧОРНИХ ВОРОНКІВ” по вилучанню невгодних владі ЗЕКів з наступним їх зникненням в невідомість, про тяжку, до смертного кінця, працю!.. А далі, вже доволі дорослою людиною, доля влаштувала мені зустрічі і теплі, на роки, майже родинні відносини з ЛЮДЬМИ, які пройшли багаторічні випробування концтаборами, тюрмами СРСР!.. З перших же днів мого життя та роботи в Приаральському регіоні в мене склалися доволі тісні, дружні стосунки з тою частиною населення м. Аральськ (а це майже 60% жителів), які не мали змоги, на той час, жити ніде, окрім цього, визначеного більшовицькою владою місця поселення.
Що ж то за злочини, за які людей на довгі роки, обікравши до нитки, з дітьми та немічними батьками, дідусями та бабусями, виселяли безкінечними ешелонами в Сибір, на Далекий Схід?.. Згадую – після тих перших, відвертих розповідей нових знайомих в мене навіть з’являлися сумніви в правдивості цих історій (не було тоді ні Інтернету, ні Фейсбуку), але замість цього я бачив їх добрі вчинки, бажання завжди подати  безкорисну допомогу, бачив добрі очі справжніх друзів! І це під постійним недремним оком органів КДБ, і стовідсотково до кінця СВОГО життя! Всі їх, так звані, злочини – навигадували і почали впроваджувати в життя, з мовчазної згоди і дієвої допомоги, неосвіченої, обездоленої сільської та робітничої маси Росії, перші і головні диктатори Ленін, Троцький, Сталін і їх зграя шакалів, які мріяли захопити безмежну владу. Не наважусь називати їх людьми – то істоти, яким не відомо почуття честі, сорому, доброти, відповідальності за СВОЇ вчинки… Вони могли вбивати, мучити голодом, тортурами місяцями людину (хоч жінка, хоч дитина, хоч стара немічна та хвора)… Для всієї цієї зграї ТИ був ненависним, коли вмів СВОЄЮ працею, старанністю досягти достатку, щоб утримати СВОЮ велику сім’ю (тому мільйони розкулачених), мільйони вбитих, запроторених в тюрми, засланих в концтабори тільки за невгодну національність, за незгоду з лінією партії та її божевільних керманичів…
Так, згадуючи ті, вже доволі давні роки, ті по справжньому теплі довірливі, правдиві розповіді ще живих, на той час, свідків жахіть більшовицького минулого, не думав, що через майже п’ятдесят років, вже на пенсії, впевнений, що знаю майже все про страшне минуле СРСР, не зможу стримати сльози, читаючи спомини, мемуари видатного письменника – Веніаміна Додіна!.. Випадково, по підказці мого інтернет-друга, почав читати його страшну сповідь. З перших же рядків його несподіваних, надзвичайно цікавих творів, я раптом зрозумів – що маючи в своїй пам’яті, як мені вважалося, величезний запас накопичених знань про репресії і звірства каральної машини більшовицької влади, насправді знаю про той час не більше одного відсотку всієї правди про ті злочини…
Читаючи його твори, розумієш – ці рядки написані видатним істориком-дослідником, який не тільки талановито описує все те, що відбувається з ним, навколо нього, а ще й робить скрупульозний аналіз всіх цих подій, оприлюднюючи точні (які підтверджуються з часом) висновки!.. Як же чітко, з науковою, дослідницькою педантичністю вчений дослідив, і головне, опублікував весь процес, не тільки захоплення влади в Росії, а й саму бандитську методу утримання влади кількома особами!.. З його наукових творів стає зрозумілим, як використовуючи вміло створений репресивний, малограмотний, але такий покірний, слухняний кулак, держати в страху таку велику Росію!.. Треба таки чесно визнати (це дуже добре зрозумів і описав вчений), керівна, бандитська, більшовицька верхівка розуміла – довго ті люди, що повинні виконувати накази про розстріли та репресії не витримають, їх потрібно замінювати! Що і відбувалося час від часу – ті хто розстрілював отримували вироки, а їх замінювали нові виконавці, а це мільйони жертв! Цим і прославилася Росія, СРСР та всі країни з комуністичною ідеологією!... 
Повинен визнати, всі ці отримані факти, при читанню його творів, викликають внутрішній стрес – не один раз змушений був зупинитися в читанні (душили сльози), щоб заспокоїти душу і трохи відволіктися…
І ще кілька слів про Додіна-вченого – не зважаючи на те, що свій перший тюремний досвід він отримав в віці п’яти років, провівши сім років в тюремному дитбудинку, а потім, після чотирирічної перерви, чотирнадцять років перебування в десятках концтаборів (від Волги до Заполяр’я), отримав вищу освіту, захистив докторську!.. Мав ряд наукових робіт, займав високі пости в вищих наукових закладах!.. І всі ці досягнення спрямовані були на користь тієї Держави, яка намагалася впродовж всього його життя знищити його (суди і не один смертний вирок), але доля таки берегла цей талант для людства!
Ще кілька слів для повної характеристики цієї неординарної постаті, яка назавжди пов’язана (хоча завжди можновладцям це не до вподоби) з історією Росії, з виникненням СРСР, а потім і з розпадом великої Імперії! Дякуючи таким видатним, тверезо мислячим ЛЮДЯМ, падають і розвалюються диктатури, а це викликає лють та шаленство злоби у тих, хто мріє безмежної влади над усім світом! І цю злобу, звірячу ненависть ми бачимо зараз, коли рашистська нечесть вбиває, ґвалтує наших дітей, беззахисних мирних жителів України! Зрозумівши, що неспроможні подолати НАШУ непереборну жагу до волі, небажання жити рабами, ці сусіди-нелюди, навіть вже розуміючи, що їхня “наддержава” впевнено рухається до розвалу, вишукують – яку б ще пакість застосувати в цій нелюдській бойні. Мене знов і знов дивує майже повна відсутність у російського суспільства, у населення шостої частини світу таких, начебто зрозумілих для кожного, почуттів – честь, совість, співчуття до чужого горя!.. Мабуть то таки правда, що той, хто колись (дуже давно) створив людину допустив велику помилку, вклавши в ДНК людини жадібність, безмежну жагу до влади, злість та ненависть. І ця помилка, на жаль, супроводжує людину на протязі всього існування цивілізації на планеті Земля!..
Щоб впевнитися в цьому, достатньо було вченим-історікам вивчити той проміжок часу, який нашому поколінню вдалося дослідити… Так от, за цей час відбулося 15 000 воєн, в яких загинуло 3,5 мільярда людей, то ж можна з впевненістю стверджувати – людство воювало на протязі всього свого існування!.. За 5 500 останніх років, людство жило в мирі всього тільки яких-то 300 років (це, в середньому – кожні 100 років людство насолоджувалося мирним життям тільки десь близько неділі).
Як на мене – то страшний підрахунок… І на останок – лякає те, що на краще не варто розраховувати… Людство не вчиться на своїх помилках, воно їх виправляє, щоб зробити нові більш страшні помилки…
Кожна людина в СВОЄМУ повсякденному життю переймається сію хвилинними подіями – їй ніколи, за буденними справами, вираховувати щось в далекому майбутньому… Наступні події МИ будемо вирішувати, коли вони з’являться вже перед нами…
Теж саме відбувається (тільки набагато масштабніше) і в життю, в відносинах між Державами та Блоками Держав, на жаль…