Романтичний к т Рудик. 2

Рудик прокинувся серед ночі від якогось шуму. " Ага у Марківни гості. Тю, які гості у дев'яносторічної бабці? Що за дурня"— подумав він і підкрався ближче. Біля дому Марківни стояла машина " Швидкої допомоги". От не дай боже таких гостей— подумав Рудик і поліз на дерево, що біля вікна. Треба ж вияснити що там з Марківною. Баба Стефа— Стефанія Марківна була заклятою сусідкою баби Галі. Вони то години не могли одна без одної, то так сварилися, що хоч ховайся.
Баба Стефа лежала, а над нею чаклував лікар і медсестра: підключали якісь штучки, а потім дивилися на паперову стрічку, яка вилазила з загадкового приладу. Лікар якось розгублено подивився на медсестру і щось їй сказав. Та миттєво дістала шприц і вколола у руку бабі Стефі.  Поки медсестра робила укол, лікар щось казав онучці Стефанії Марківни. На щастя та онука приїхала провідати бабцю. Онука кивала головою, а баба Стефа, навпаки, махала рукою і крутила дулі онучці. Рудик, щоб не луснути від цікавості, стрибнув з дерева на підвіконня.
- Я ні в яку лікарню не поїду! Ось тобі, а не лікарня!  - Стефанія Марківна скрутила чергову дулю онучці - А смерті я не боюся. В мене там платтячко зелене і зелена хустка з люрексом — вдягнеш на мене, коли я помру. І на поминки всіх поклич, а Невдашиху- бібліотекарку не клич. Я з нею у контрах. Весь час мені книги підсовує де буковки маленькі, зараза така. Підписуй відмову, хутко! - вона показала онучці не дулю, а кулак.  Лікар, медсестра, та онука( яка насправді була вже правнучкою) дивилися один на одного, не знаючи що робити.
- Пане лікарю, мені вже краще. Не знаю, що ви  мені кололи, але почуваюся як молода!
- Шановна, в вас передінфарктний стан, вам треба у лікарню!
- Ні, не поїду. Вдома стіни лікують!
Лікар ще раз оглянув бабу Стефу, поміряв тиск, послухав серце і розвів руками: " Силоміць ми вас не можемо везти у лікарню. Підписуйте відмову від госпіталізації."

"Швидка" поїхала, онука ще посиділа біля бабці десь годину і пішла до своєї кімнати. Стефа  почала засинати. А що Рудик? З того що він почув, він зрозумів, що в нього додалася ще одна пацієнтка. І щоб не гаяти часу, коли лікар з медсестрою виходили від Стефанії Марківни, він непомітно прослизнув у хату. "Тепер головне, щоб баба Стефа не зчинила гвалт, бо тоді доведеться вже Рудику "швидку" викликати... Ох, люди, люди... Коли кішки кричать, то хоч зрозуміло, що з ними робити... Ну нехай Господь допоможе"— Рудик тихесенько застрибнув на ліжко Стефанії Марківни.  Почав свій сеанс кототерапії так обережно, ніби баба Стефа була порцелянова. "Тількі не просинайся і не галасуй"— думав котик.
На ранок  баба Стефа прокинулася,  легко злізла з ліжка. Біль і слабкість минули. Вона вдяглася і давай по хаті поратися, ніби справді той укол був якимось чарівним, ніби вона і справді помолодшала. " А раптом я вже померла і на тому світі? У рай потрапила. Щось дуже гарно і сонечко сяє..."— раптом прийшла до неї така страшна думка.
- Рудик, кець, кець, кець! Іди сюди розбійник! Іди сюди, їсти час!!! Кець, кець, кець! Де тебе чорти носять?
"О, Галька горло дере. Зовсім збожеволіла з тим котом. Значить я не померла, бо Гальку у рай не пустять — вона зла — насміхалася з мене, і я з нею у контрах... тількі не пом'ятаю чому" - подумала Марківна і гукнула онуку снідати.
- Бабуня, хто вам вставати дозволив?
- Хіба я у в'язниці, що мені дозвіл треба, щоб з ліжка встати?
- Так у вас передінфарктний стан!
- Ой, фсьо— як ти любиш казати, не нуди. Сідай снідати. Сама худа— одни кісткі торчать. Не вчи мене, мала ще. Я здорова...не знаю що вони мені вкололи, але почуваюсь, як молода. Усю ніч якийсь кіт снився. Рудий, як у Гальки.
- Кіт — то добре. Новий кавалєр буде...
- Леська, ти дурепа. Мої кавалєри усі на цвинтарі...
Рудик спав майже до вечора. Так стомився від сеансу з бабою Стефою. Прокинувся і тихесенько прокрався до Марківни— бігає по хаті як молода. Ну тепер можна і до баби Галі.
- Рудик, сонечко моє пухнасте, де ти був? Я вже хвилюватися почала. Чого ти мене лякати вирішив, га?
 Рудик застрибнув бабі Галі на коліна і почав тупцювати. Провів свій традиційний сеанс і майже виповз з кімнати за годину. Сил не було зовсім.
" Отак скоро мене на цвинтар понесуть. Мабуть щось я не так зробив. Чи то графік якийсь скласти — за парними числами — баба Галя, за  непарними — баба Стефа. А ще треба створювати нові нейронні зв'язки — після сеансу з Стефанією Марківною він бачив у Леські статтю у журналі якогось психолога чи психотерапевта.— Ну тоді у гості ": подумав Рудик і побіг до своїх сірих друзяк.
Сірі друзяки на нього ображалися. " Де ти пропав, руда потвора?  Приходиш у гості коли погано тобі? А коли добре, то ми не потрібні?"— так зустріла Рудика зграя мишей. Коли кіт їм розповів про події, що завадили йому прийти раніше, миши трохи попустилися. "А, то іньша справа... Ми ж не знали... Ну заходь тоді, ми тобі раді...."
- А що як ми зробимо таку собі виставу і покажемо моїм стареньким Стефі та Галі?
- А якщо вони стануть кричати? Ти сам казав, що Стефа ледь богу душу не віддала.
- Ну тоді треба зробити таку виставу, щоб вони сміялися, а не кричали. Ми повинні нести радість глядачам, як справжні актори. Інакше — і жити немає сенсу, якщо ти нікому  не даруєш радість.
Маленька мишка аж заплакала, так її розчулили слова Рудика.
- Ти філософ чи як?
- Я романтичний філософ - гордо відповів Рудик.
- То ти придумав вже все?
- Ні, не все. Будемо разом придумувати. Кожен з нас — сонце. Треба тількі дати йому світити!!!- Рудик трохи відредагував Сократа і був надзвичайно собою задоволений.
Художня рада Рудика та мишиної зграї тривала до пізнього вечора. Поки Рудик готував для бабусь виставу, закляті подруги святкували перемір'я. Тому що баба Стефа так і не згадала чому вона у контрах з Галькою, а баба  Галя і думки не мала, що Стефа з нею у контрах. Старі напилися чаю, перемили кісткі усім знайомим і розішлися по домівкам дуже задоволені.
Наступного ранку баба Стефа покликала бабу Галю їсти пиріг з капустою, що зробила її правнучка Леся. Коли пиріг доїли, вийшли на ґанок подихати. І тут почалася вистава. Рудик давно вже чатував на глядачів. Він вистрибнув на ґанок потім відбіг трохи, щоб його добре було видно і почав якійсь шалений танок. Якби керівник ансамблю імені Вірського міг бачити той танок, він набрав би нову виключно котячу труппу , але глядачів було тількі троє і вони стояли розкривши роти. Коли Рудик закінчив свій танок на нього рушили миши. Їх було так багато, що вони змогли підняти кота і винести його з двору. Потім вони повернулися, пройшли усі по черзі біля ґанку і хутко зникли.
- Сон у руку — тількі і змогла сказати  баба Стефа.
- Я у шоці — відповіла Леся
- Рудик, кець, кець кець — прошепотіла баба Галя.
Рудик проводив мишину зграю і повернувся додому. Баба Галя якось підозріло на нього дивилася." Рудик, котик мій солодкий, а що це було?"— запитала  старенька. Вона б вже не здивувалася, якби кіт їй щось відповів людською мовою. Рудик потерся об її ноги, вигнув спину і замурчав." Ладно, іди їсти, я тобі курячі голови купила у магазині. Їж, сил набирайся... Леська тебе сьогодні знімала на телефон. Сказала, що блох заведе. Чи то їй не сподобалося, що блохі знадобилися... Треба, поки вона не поїхала в неї запитати навіщо молодій дівчинці блохі." Рудик наминав і думав, що його баба Галя, хоч і дуже добра і хороша, та багато чого не знає. Мабуть з інтернетом не знайома взагалі. Тому що блог є зараз у багатьох, навіть у немовлят. Може Леся якось пояснить бабі Галі, яка цікава і корисна штука той інтернет.
До баби Стефи завітав лікар з " швидкої допомоги". Він був вражений зміною стану здоров'я Стефанії Марківни. Але питати нічого не став, тому що  знав, що добрі зміни треба просто приймати. Тому він залишив свій номер телефону і пішов.
Леся зняла маленьку виставу Рудика і виклала відео у інтернет. За пів дня було пів мільона переглядів. Вона так захопилася підрахунком вподобайок, що получила від Марківни прочухана— посуд не митий, хата не метена, кругом пилюка, а ця лодирка блох розводить... І марно  Леся пояснювала, що таке блог і що з паразитами, які живуть у шерсті тварин немає нічого спільного, Марківна чути нічого не хотіла.
Ближче до вечора , коли дві стареньки і Леся, яка все прибрала і помила посуд, вийшли на ґанок, Рудик з своїми сірими друзями знов порадував виставою. Цього разу вони показували щось на кшалт битви. Рудик стрибав, миши оточували його, він розкидував їх у різні боки. Особливої художньої достовірності вистава набула, коли з'явилася біленька кішка і вирішила поласувати мишатиною. За іньших обставин Рудик радів такому знайомству, але чарівна сила мистетства примусила кота, як режисера, продюсера і виконавця в одній особі, показати білявці зуби і зашипіти так, що вона дала драпака. І виставу врятував і своїх маленьких друзів. У фіналі, після втечі білявки-кішки, Леся аплодувала стоячи, а старенькі сміялися до сліз.
Рудик після виступу проводив своїх друзів і повернувся до своєї ненаглядної баби Галі. По графіку сьогодні сеанс кототерапії був у неї.