На город бузина укр. мова

Віктор Матюк


На городі бузина

На городі бузина, в Києві дядько, для ньго війна почалася зненацька,
Козацька варта спутала ворогам усі карти, але крик глухий і погляд сумний
Вже бачив не раз на стезі своїй заклятіх недругів, аж ось він досяг високих берегів
Славетного Дніпра, впродовж холодного дня ледь журчала чиста кришталева вода,
Без труда не витягнешь рибу зі ставка! Немає ворожнечі сильнішої та набагато більшої,
Чим ненависть та завість між людьми своїми, всі павші в боротьбі самі дійшли до істини:
Або ти, або тебе в дикому полі ворожа куля знайде, і всё прахом піде,
Червона кров в землю поступово зійде, тільки кой-де,
Коли дождь пройде, земля новим цвітом зацвіте!
 В пошані і силі та держава, де править розум здравий,
А де дурак при владі, там простим людям – горе та несщастя!
З давніх пор по цих землях проходив мор, він радість для кретинів,
Які навіть у своїй родині не можуть ладу дати, їм все недоречно,
Все невчасно, в бою рукопашному за вітчизну свободну свою
Люди такі, нахабні та не гнучкі, які не належать самим собі,
Не встануть в один ряд з тими, що країну боронять від ворожих понять!
Душа взаперті, але вона має наснагу до святого алтаря дійти,
Щоб слів коварних спокушання
Не надали долі бесталанній
Нову і силу і міць!
Земля тремтить, гроза гримить поблизу, зверху та знизу земля встає на дибки,
Душа стрімголов летить туди, де святість була і цвіла завжди!
Як не суди, як не ряди карта золотої масті
Долає всі перепони та напасті!
Колишньому щастю кінець?
Чому державу мою покинув Творец?
Думка коситься з крутизни великої та потужної хвилі,
Вона з раннього утра кидається то туди, то сюди, і всюди
На неї чекають людські пересуди!
Мінлива дума здійняла багато галасу,
Залізна узда своего призначення на благословенній землі не знайшла,
Але волна відшукала у чорному лісі зашуганного вовка і занедбаного шакала,
Їх тяжка доля спіткала, грянув на небі грім, він напомнив всім, що в тиші степній
Кожний христианин, опираючись  на натільний хрест, істину все ж таки знайде!
Де не де втомлений пішехід знайде вагомий привід, щоб навіть остолоп
Не плював в потолок, коли на країну варожа стая йде,
Але їй вытер в груди що сили дме, спокою немає ніде!
Як богу богово воздадь? Сатана править вожжами,
Кровь льється струями, залишаючи плями
На ганьбі та тумані! Поле брані
Палає вогнем, с кожним днем ми своє повернем сповна,
На городі - бузина, в Київі – дядько, він проснувся зненацька,
Постать бідолацька дозволяє триматися на полі брані бездоганно,
Ми все одно  навчились дітей сповівати і їх грамоті навчати,
Щоб ворог не ходив біля твоєї та сусідньої хати!
Батько та мати нас вчили країну поважати,
І язик за зубами тримати, незважаючи
На залп ворожої гармати!
У всьому, незважаючи на втому, те, що скритно, чи навпаки всім вітрам відкрито,
Бог – наш доброзичливець та захист від бід та нещасть, Господь силу і міць нам надасть,
Щоб відважний дух від подиху холодного вітру зненацька не вщух!
Бог всім кращу долю обіцяє, і сильно за гріхи не карає,
Господь поважає люд простий,
Тільки ти не проявляй свій норов низький,
Він, як одяг брудний розділяє душу і тіло навпіл! Світ в темряві ожив,
Хоча багато чого втратив, але нас не подолати ворогам заклятим!
Сльози хлинули, як світло із мрака, есть в спільній користі частка моя,
Тільки нерозумна свиня не помічає Фаворське багаття,
Всі сестри та браття разом встали в єзотеричий круг.
Деякі пруть за широкий та глибокий Прут!
Тому, хто істинно в біді та привик жити в бідності, 
Любі тернисті шляхи не до вподоби! Ми ж не раби,
Не раби ми, хотя зовні якби чумні,
Горнем ошарашені,
Зовні кожний холоп сам на себе не схожий!
Ніхто своєї гідності не скриває, адже життя триває доти,
Поки душа бажає кращої долі, заздрість та ревнощі та злоба,
Тобто три брудні особи мають право других повчати собі на славу!
Обідно за Державу, кое-хто піймав гаву, і ледь не погубив важливу справу!
Остання нічь бесонною була, худа покрівля не страшна, якщо ця біда – не твоя!
Три речі цей мир кидають в жар та тремтіння, ставших багатим холоп,
Та пьяній остолоп, чія плоть повязана з духом слабким,   
Гріхи різного масштабу протрясли всіх,
Хто в час суворий та скрутний ховався в нори!
Кому - горе, а кому – зневага,
На столі – білий папір,
Цей мир своє існування ледь не завершив,
Він жив, гріх втихаря творив,
Пока колишній паяц
Не наніс ворогу суттєвих втрат!
Сказав же Сатана тому небораку, що за ним плачуть тюремні бараки!
На городі - бузина, на столі пляшка саморобного вина, а в Київі - дядько,
Він молився заклято і навіть на полі раті продовжував пмолитву шептати,
Щоб страх якось подолати! В тяжких трудах ніхто  не звертає увагу на бідолах,
Жах та страх у грішника в служінні, древні святині знаходяться на вершині земного буття,
От тільки захмарна стезя погляд до спокуси довела, коли мимо дівоча краса пропливла!
Полум'яна душа крізь незримі терени пройшла, не затративши ані гроша, сива голова
Думки в темряву загнала, щоб вона на верховенство влади ніколи не посягала!
Пора для ісповіді вже настала, хтось кричить: « Перекуємо мечі на орала!»,
Дехто верещіть, що треба цінувати кожну мить земного життя!
Страх смерті набагато гірший, аніж сама смерть,
Церковна паперть проповідує підлий тріумф,
Той, хто не поважає божественну суть,
Не вважає за тяжкимй труд
З божої стезі звернуть!
На городі бузина ярким цвітом розцвіла, в тебе немає ні майна, ні хати,
Все забрали  та спалили ворожі солдати! Блиск та сила надію породили,
Що дехто втече з чужої землі зі сльозами, прогаснуть вогнища у ворожому стані!
Той, хто вищої мудрості навчався, завжди при  розумі залишався,
Істина одна, тільки вона непримітно допомагає знайти чарівне світло
В глибині зневіченної душі! Вона сидить в теплі, та бережи думки свої,
Від зорі та до зорі божьї тварі для других людей готують тюремні нари!
Скандали та чвари  злетіли з небес, як громові удари,
Натовп любу біду осадить на повному скаку,
З часом вода з квасом привабить натовп
Більше, чим розум істину глибокої старини!
Посвітлішали зелені лани,
Але духовнеі сфери
Породжують новітні думки, вони про радість і біду, про долю та судьбу,
З часом біду змінить радість, змінюється буденне житті, як спиці на ободі колеса, 
Спотворена краса на мить завмерла, зразу з високого чола долу капнула гірка сльоза!
Змынилося земне буття, задля великого натхнення, жереб смертного творіння   
Не коштує ні одныєї миті, були плани великі, але навіщо йти на кроваву рать,
Щоб свої гріхи якось виправдать? Нове життя ти зможешь  розпочати,
Всі, хто попали за залізні грати, тільки там роспізнають суть земного буття,
Божі творіння часто встають на больні коліна! Очи дивляться на зелену полонину,
Припоминають родину, дітей і дружину!  На городы бузина, розорена сторона,
Що не родина, то віднині в неї немає ні кола, ні двора! Вороги гадають,
Але нічого достименно не знають, що, де їх жде та скільки часу пройде,
Щоб, дитвлячись на вечір ясний с проблемою сучасною ти міг
Назвати причини поважні для надійного захисту
Від чужого натавпу? Доля наш вибір колись оцінить,
Від неї все залежить, але це никого вже не бентежить!
Час невпинно йде внапрямку, вказанном роком та судьбою,
Стежиною прямою до славі крокують славетні герої!
На небі ходять без сліда різнобарвні хмари,
Відторгнувши доленосні чари,
День майбутній їм не в радість
І не в печаль, вникнути в майбутне бажання немає,
Минулого не жалко, хоча серце любило палко все,
Що поруч руку об руку йшло!
Адже мети воно не досягло,
Хоча до висновку дійшло,
Що чим вище ти в житті піднявся, тим більше судьбоносних рішень долі лякався!
Самоьтнім ти залишався завжди, відбивався від недолугої біди, плутав сліди,
День від дня долу капала гірка сльоза, вслід за чарывним звуком
Знепретомнів новітный звук, святість выдбиваэться від рук!
Тільки сильний та міцний презирливо гляне на полосу невдач,
Рок – його палач, він несеться вскач навманя туда,
Де счастья та долі нема, а стезя затьмарена
Раз та назавжди! Як не суди, як не ряди:
Від долі тяжко на шаг відійти!
А із-за бугра доноситься пысня ця:
«Реве та стогне Дніпр широкий, холодний вітер завива,
Додолу верби гне високі и рве траву на толокі!
А люта зима малює свої кружева, білі дома
Накріла непроглядна темрява,
У кожного своя доля
Та своя судьба!»
Тече ріка широка через поля і ліси,
Їй не до чарівної краси,
Країна на порозі війни!
Вітер продовжує навівати золоті сни, всі ми тяжку долю в житті миттево знайшли!
Звідки вийшли, туда і перийши! Кращої долі ніде знайти не змогли! 
Реве та стогне вся Вітчизна, ворог спокусився на її святині,
Навіки та віднині постулати старовинні
Будуть дні і ночі невпинно пливти
До величезної незабутньої мети!
Дух пригниченної душі безрадісно вскіпів, він розділив душу и тіло навпіл,
Хватило б міці і сил, щоб у компанії шумній, ворог нерозумний
Зміг уяснити, що нам разом ніколи свято не жити!
Звуки карпатської трембіти вже оповістили
Благотний край, що ніхто никому не буде догождати!
Господня милість та благодать серце підбадорили,
І навкруги знову зацвіли широкі лани!
Все, що сталось, на вершині
Заздрісті опинилось,
Брехать зря не стану я, що ця благословенна богом земля багато горя пережила,
Теперь тисячолітня старина встала на коліна біля славетного алтаря, молитва неспішно текла,
Пора розкаяння прийшла і людська молва до високої влади відзвуки бравади принесла,
Немовби жіночій спів від широкого привільного буття! Трешь тріску об тріску, добуваєшь іскру,
Вітер роздуває полум'я і блискавка с янтаря насквозь пронизує все, що поруч з бідою бреде!
На городе - бузина, за вікном – війна, а в Київі у дядька з*явились зненацька
Дитячі цяцьки, війна – дело обопільне, горе суспільне, як вітер в спину дме,
Око за око, глаз за глаз,
Господь за нас, Він в свій час розвіяв морок, 
Цим скористався ворог, Бендера боротьбу проти супостата розпочав,
Щоб цей удав з себе Голіафа не вдавав, а залишився без буденних справ
Раз та назавжди! Буде меньше біди, горя та убогості - до такого висновку прийшли люди ті,
Що чинили супротив там, де тільки могли! Прибулец туманний стезею обмана утром раннім
Спішив в благодатний край, щоб на власні очі паобачити земний рай, получив відчай взамін.
Суєта та тлін віщували не тількі сльози гіркі, перевернуті сторінки пройдешного життя, 
И от теперь історія жахиття кольоровими фарбами майорить, душа порвала залізні окови,
Часі сурові змінили радість та відрада! Потомки про це напишуть історичні балади,
Люди публічні їм не завадять! Тисячолітня імперія до своєї погибели швидко дійшла,
Її спіткала біда, вся країна в мить єдину впала на коліна, загадкова російська душа
Не випадково в інший мир вже давно відійшла! Вона знищили всіх, хто вмів завзято працювати ,
Всіх розумних імперія відправила за грати!
Але нас не подолати, ми змогли вибраться з багнюки,
Окрівавлені ноги та руки досвіду додали, та від кромешного жаху трохи вбік відвели!
Постоли замінили чоботи,  від долі та судьби нам не втекти, не засуджуй того,
У кого грішне ество, всі знають, що грішний він,
Цю знаменну мить
Розносить повсюду церковний дзвін!  Я ж сам замішаний в багатьох гріхах,
Іноді настигає грішника жахливий страх, що двоїться навіть в очах!
Адже я – не бун6тарь, грішник я, але таке моє буття!
Хоча я постійно каюсь, сам ледь-ледь на ногах тримаюсь,
Мені тяжке буття діствлось, воно яскраво починалось!
Все з запізненням, все з обмеженням, все з переляком,
Темрява разом зі світлом зимовою порою двері в рай закрівають
І на долугі запитання розумно не відповідають!
Той, хто в москві, зібрав всю владу в одній руці, мотає на вус собі,
Що йому не уникнути приниження, він розпочав цю війну для
Свого збагачення! Господи, підійди та розбирись,
Чому буденне життя йде навмання!
Приймешь на груди коняку, 
И рвешь на собі рубаху,
Ти знову готовий йти на плаху,
Немає ні страху, ні зневаги до сусідів – остолопів, але короткісроки земного буття,
Тисне на стопи стареньке взуття! Не життя, а галіматья, кой-хто двине коні,
Ми його швидко похороним, ворожа рать загружує, що всіх на Україні вб'є,
Люд простий багато горя зазнав, довго мовчав і на погрози не відповідав!
Господь про нього подбав и васемогущі сили на допогу призвав!
Судьба буває за комірець навіть нелюдів тримає,
Пока вони достеменно поясняють, що, коли та як?
Судьба сурово відноситься до людскіх грехів,
Які розділяют буденне життя навпіл,
Для того, кто по волі Бога упав в багнюку та попіл, але зміг піднятися знову з больних колін,
Тому - що тлін, що суєта – промовчать вуста до смертного кінця! Смерть неминуча і раптова,
Як на небі гроза, вона лишає життя достойний люд, який готовий вникнуть в суть буття!
Ось така катавасія, империя на загибель приречена, наше діло – сторона,
Життя таке – незатійливе та брудне, але пройде століття чи два,
І діти жебрака встануть у державного керма! 
Справедливий владика всьго світу,
Карта грішника бита,
Його життя пройшлов в самолюбовані, та в очікуванні,
Але на війні швидно минають ночі і дні!
Щастя миготить вдалені,
 А ти залишаєшься насамоті! Що таке цей безмежний світ?
Чому душа постійно болить, а серце плаче,
Хтось на чолі сусідньої держави безглуздо стоїть,
І коли він за омріянним щастям в позаземний світ відлетить?
Звідки смертні свідки взялись,
И чому знову спалахує все те,
Що через терни сміливо йде?

м. Ржищів
15 травня 2023р.
12: 30