Частина 0. Стук

Стук-стук: – Можна Вас на хвилинку?

Мені було ніяково, але викликаюче. Дуже хотілося познайомитися з красивою дівчиною і почав робити це як є.
Я запримітив її одразу, в лікарняній столовці. Поглядав на неї, ловив її погляд та одводив очі. Подібне відбувалося протягом тижня. В вівторок, осмілився викликати її на можливу прогулянку чи 5-хвилинку.
В ті часи мене майже ніхто не відганяв, не обламував – коли починав знайомитися з молодшими і старшими. В попередні рази, ще в СОДКЛ – Я знався з багатьма дівчатами з різних відділень і вітався ледь не з кожним-третім в тій лікарні. На нових місцях, ще нічого такого не бувало, а саме місце, на Дзержинці – було доволі богемне і поневолі навіювало різноманітні враження та запали.

Стук-стук! Я відкрив двері в чужу палату, палату, яку населяли в основному громіздкі жінки переважно за 50. А по недалекому сусідстві, в палаті №6, перебували 3 «бомбовози», як ми їх охрестили з чоловіками моєї палати – однаково круглих, важких, не гарних по манерам та виразам обличчя жіночі особі.
Я заглянув в палату, №4. Там, серед всіх осіб старше 45, перебувала ця ніжність, ця краса, ця дівчина з прекрасною шкірою і виразними карими очима. І, о диво, вона одразу відізвалася, одразу ж вийшла за двері палати, до мене, так близько!

Легкими словами, Я запропонував їй разом трохи прогулятися
Вона одразу же з радістю погодилася, за умови – що після того, як вона помиє голову. – Звісно! – І в взаємообнадійливих настроях ми розійшлися до пори.

Так Я познайомився з Іринкою. Дивовижею.

30 градусна спека нам не заважала. Я був в чорних штуках: футболка і любимі літні джинси, а вона в лепардовому платті. Ми йшли по відносній тіні під міст і лише єдине мене турбувало – її явно вогке волосся, яке могло натягнути пилу: тоді ж буде, що мила – що не мила. Та промовчав про це. Адже моя нова знайома пришвидшувала та чекала моменту вийти погуляти зі мною, взаємнопознайомитися, вона старалася. Я розумів це вже в ті хвилини і почувався вдячним, поводився розуміюче.

Ми прогулялися до мосту, пройшлися по лісовому березі Псла й повернулися наповненими літом та іменами один одного.
Ввечері ми знову зустрілися і вже гуляли по території закладу. Благо – парк там був чудовий. А під ніч, сиділи біля санпропускника на лавочці та слухали шуми вулиць й ехо тих, хто піднімався та спускався сходами неподалік.

Наступного дня вона не прийшла на обід. Хоч вже і знаючи, що їй є куди піти і де бувати – проте від її відсутності якась пустка переслідувала мої кроки та зустрічала мої погляди.
Ранній вечір. Її ще нема. Подали вечерю, в лікарні це в межах 16:30-17:00 годин, манка. Завбачливо, Я попросив жіночок, її сусідок по палаті, взяти порцію для Іри.
Нарешті! Двері моєї палати були привідкриті і мимо проходу промелькнула знайома статура. Вона вдячно оцінила вечерю від мене.

Поки Її не було, мене провідували. Але ні – це лукавство.
Більш точніше це звучатиме, як «навідували», в усіх колоритах сленгового розуміння слова. Сумчанка моїх мрій, моя перша жінка, моя майбутня коханка. Ми готувалися до моєї Посвяти.

Я думав, що берегтиму вічно, або хоч допоки ці смс-ки від Зіроньки. Поки Я валявся в відкритих обіймах Сумчанки, на мій чорно-білий нокіа раз-у-раз приходили її молитви, питання та благословення. Звісно, для вас, Я значно розширюю контекст цих скромних смс – але в них читалося значно більше, аніж могло вміститися в ; текстового повідомлення.
Зараз, мені здається, що Зіронька, хоч і постарше мене – та була така ж невинна як і Я і наші чисті очі бачили один одного без болю.

Навіть не розумію, як воно вийшло – що Я поділився з Нею своїми намірами, обставинами, спокусами і вона все прийняла, як пригоду – яку їй хотілося прочитати.
Вже тепер: Я бачу все це своїми брудними очима, бачу Її скептис над всім цим, наді мною – її бувалими очима.
І знай, що Я скажу на всі ці думки: Ми – жили!
2009-го, в кінці 2009-го, Мені відкрилося Янголятко. На прощену неділю, перед Великим Постом 2010-го – Я востаннє спілкувався з Іринкою, щоби припинити всі ці безумні альтернативні помисли, явні самообрази та тупики. Ми не прощалися, ні Я, ні Вона – ми по-християнські пробачили один одному всяку душевну та життєву невзгоду і, як всі – «поклали слухавку». 066694… Я видалив його. Мій їй теж не потрібний. В неї вже як пару років було все, чого вона так прагнула – спокій, дитинка, власна сім’я. І знову, традиційно – за такі «сімейні думки» Я отримаю «по вухам», момент зближення та якого-не-якого розуміння зруйнується і все, що зостанеться – лише подібні текстові адаптації.

В п’ятницю, напередодні, Вона обіцяла сходити в Храм дощу і щось там прошепотіти в мою стороную, за мене.
В Суботу вона пішла з самого ранку по справам, ми не бачилися. В неї колотилося в серці. А Я, Я збирався…
Повернувся в Неділю. Неспіша. Нарешті поголився. По радіо грала Shakira «Hips Don't Lie» – Не одним ДепешМодом, не однією ДругоюРікою, яку ганяли по ефірам 24/7.
Ірини не бачив. Та й не видивлявся. Треба було оговтатися.
Вечері вона сама до мене завітала, підтримати. «Все сталося як гадалося» – не дослівно відповів Їй.
В вівторок мене виписали. На ній була біла широка футболка. Дуже пасувало. Зіронька провела мене. Попри ясну погоду, на вулиці похолоднішало.
Всю спеку ми минули. Прийшов час ґартуватися

2023-06-02

[Від автора]
Ця - Нульова частина Історії входить в книгу "Сумчанка моїх мрій": Самвидав, 2023. - Суми

Книга: цільний концепт з рейтингом +18, з віршами та розповідями.
Вільний доступ, пдф: