БУГ

     ...Час згладжує його береги - прозора тиша тече спокійно, дзеркально, забудькувато. Спливло дитинство на  паперовому кораблику... Але ось я знову в пейзажі, - пристань для спогадів.
          Залишився тільки свист вітру, та інтимний шепіт опадаючого листя, так невидимий в гілках дятел, відщипує дзьобом шматочки від великого сонного тіла осінньої тиші, та десь в височині по осклянілому небі повзе сонна муха літака.
     А Буг ще спить і ворушить уві сні плавниками повільних риб. Над нерухомим чорним дзеркалом води, бузкового малинового золотистого серпанку, і летить синій тихий ангел. 
     Серпень настає раніше, ніж ти очікував. Раніше, ніж готовий був усвідомити, що літо, яке здавалось вічним,  - на злеті. На вильоті.
     Дні стоять жаркі і задушливі, під камінням сплять риби, а мох на річкових валунах вигорає так, що якщо розтерти в долонях - залишається жменька пилу.

P. S.

Кораблик по Бугу пливе паперовий,
та річка іде в очерет, в чисте плесо,
дитина стоїть на піску золотому,
в руках його яблуко й бабка-метелик.

Їх райдужна сітка покрита, мов крила
дзвенять, корабель паперовий на хвилях
гойдає, в піску шелестить ніби вітер,
- назавжди усе залишається звідти...

Метелик? Уже відлетів навмання.
Кораблик поплив. Витік Буг? Пізнання! 

- «ВІННИЦЯ: грааль сили поезії», том 3