Хватить байдикувати Укр. мова

Віктор Матюк 

Хватить байдикувати

Хватить байдикувати, так легко можна попасти за грати,
Якщо всі свої пристрасті своєчасно не подолати!
Навіщо байдики бити, краще своїм теплом жінку зігріти,
У родині жити, допогати дружині та зря не тремтіти,
Що твої діти теж будуть байдики бити!
Прийшов час життя руйнувати,
Всі його примхи вдало долати,
Кожний з нас, як гладіатор на арені, але  всі ми тлінні!
Все залежить від системи поглядів людских
На ганебний зиск від почуттів та примар чужих!
Заспокійливий бром, як потужна стіна між бісом та ребром,
Наближається позгром плоті та душі, постарілі  бунтарі  до згоди
З голосливим натовпом не прийшли, ведуть себе бридко,
Все це з першого погляду не помітно, але опісля,
Коли кінчається прилюдія, наверх вспливає зло,
Саме воно долу гіркі сльози долонями кидає,
А на дворі вже світає, світло темряву долає
И долю спонукає до щемливого жалю!
Обіцянки пусті лунають під небесами,
Богато вбрані православні храми
Прикрашают панарому буття!
Там ти можешь всі тайни небу відкрити, 
Та за коротку мить людский вигляд зберегти,
Та на декілька кроків від життевого бруда відійти!
Позаду спалені мости, видно навіть на  око, що людські пороки 
Ставлять запитання до бога ребром, все це не закінчеться добром!
Борги у нас ніхто за звичай не любить напоказ виставляти, 
Краші їх приховати від зайвих очей,
Від натовпу примхливих людей,
Ти можешь дочекаться батогів, схожих на кійки!
Коли затихнуть гнучкі балачки навкруги.
І ти впітьмі буття залишишь всі свої набуття
Посеред згорівшого багаття, щоб твой сестри та браття
Відпустили від себе злющі слова, кругом пішла голова!
Терпке вино тугу перемоло, як проросле зерно,
Хіба ж хочиш – мусиш, ставити долю на попа,
Холодна вода знацька в дім пішла звідти,
Де на кожному подвір'ї плелись плітки!
Біс м'яко стеле, але пагано спати.
Треба рівновагу тримати деякий час,
Ніхто не запитає нас, коли й де душа останній спокій знайде?
Я не про це, а про що? Та все про те, що кожний знає,
Коли перед ним багаття яскраво палає, а ворожа зграя
Останні перешкоди тихо долає! Сонце сяє,
Бог гріхи людям відпускає, я б, як божий раб
Втишався б, коли б гріхів масштаб зміг здолати,
Та набагато чемнішим стати! Від чоловічої статі 
Треба вимагати спритно долати тугу та журбу,
Тобто переобуватись на ходу, не засмучуючи долю свою!
Прийшов час все в житті міняти і брати долю за роги,
Всі перестори усунути з дороги, розділити слова на слоги,
Якщо ти спроможний до значимого висновку дійти,
Залишивши своїх ворогів насамоті! Глаза навикоті,
Думка літає в пустоті, серце - в пітьмі, тільки молитви святі
В годину випробувань і лиха  приносять втіху для маловірної душі,
В дні сумніву, в годину обтяжливих роздумів, в час іспитів та нещасть,
Які треба всій нації мерщій подолати, щоб не попасти за тюремні грати!
Що нас може на подвиги спонукати?  Глаза не в змозі моргнути
Від болю і люті, що сталося з державою? Чому Лукавий всі справи
Кинув на відкуп людскої природи ?  Проросле насіння дасть сходи
Незалезно від примх природи! Все розсосеться, все забудеться,
Як і всі божі слова, суцільна темрява переплутала дрімоту
Зі спокоєм душі, грішні ми всі, ми одні на багатолюдній стезі!
Незабудь на благо Вітчизни перетворить свою лють,
Там, де пьють, там сльози не льють! Дні не йдуть, а летять,
Сподівання наближають прийдешний час, натовп слухає знатця,
Він щось промовляє зі стільця, даремно перечити мужику, 
Щось доказувати натовпу про людські борги, які не знають межі!
Ніхто не сказав йому ні слова, недовгою була палка промова,
Можно легко прикусита язика, запроваджуючи в життя
Давнішні набуття великої родини! Віднині та повсякчас
Нерукотворний зв'язок після декількох невдалих спроб
Відхилив тривалий страх від повсякденних справ!
Набалакавшись вволю, у знавця ввірвався терпець,
Хай йому допомогає грець, він до останнього вірив в Бога своего.
Не знав чого не все сповідовало грішне еєство, мужик потерпає від бід,
Але по той бік стоїть та тремтить весь продажний рід з тутешніх
Та людей прийдешних! Вони живуть ганебно, але всеодно
Бьють себе в чоло, що предмет їх розмов якось полегшить життя!
За мить в небі пропливе місяц блискучій, пятнистий від лютті,
Та небувалої напруги, він над хащами швидко пливе,
Наснагу собі подекуди знайде, але час пройде і все,
Як марево зникне в темних травах, на них лежєить роса густа,
Всі набуття творчого життя спозаранку на ганку окропила чриста вода після дождя!
Місяц не попав в пастку, була острашка, що доля, яка всякчас щастя бажала,
Його зненацька спиімала та довго з рук не відпускала, але опісля
З старих рук міць кудись втекла, я ж не стану сльози лить,
І як звір в дикому полі вить! Земля тремтить,
Біс захотів всіх в своїх рабів спрямувати,
Їх супротив силой здолати,
Та відправити людей за грати!
Вони не можуть без його дозволу ні любити, ні кохати завзято!
Як же без любові жити? Без сімейної волокіти ти будешь постійно тремтіти
Напередодні  беспробудного сну  и повторювати, як мантру молитву одну і ту!
«Господи, прости та помилуй, наділи старіюще тело молодецькою силой,
Врозуми , як орентуватися в пітьмі, коли навруги одні твої вороги?»
Коли долею визначено так, що тобі не завадить ніхто долу сльози лити
Під звуки карпатської трембіти! Хотіти на своє буття впливати,
Та долею справно керувати, цього замало для чоловіка зухвалого,
Не знаю ще чого бажало б грішне єство, якби воно до висновку дійшло,
Що я буду даремно сумувати про непрожите приємно життя!
Стезю вже вкрила рання прохолодна роса,
А крила долі підпалила сваволя тяжкого буття!
Хватить байдики бити, та повільно треімтіти, прийшов час,
Близькі ті часи, коли у добі не дістає декалькох хвилин,
Щоб навіть кретин надію спонукав, та під себе її підлаштував,
Не маючи на це ніяких підстав, заново приступити до невідкладних справ,
Які мають всі ознаки волокіти, про це знають навіть малолітні діти!
Біс би неучів побрав, невже збіг  справ ніколи нікому не заважав
Ловити гав? Всьому приходить край, так що ти не заважай нікому, відчувши втому,
Далеко не відходиь від дому! Там любий із нас люту скорботу розвіє негайно,
Якщо тайно до вісновку дійде, що все, що заважає вдостать їсти и пити,
Не в змозі саме за себе тихо говорити про те, що драгоцінний жар душі несе!
Гуманність нікчемних душ нагадує великий недуг, не забудь про свої гріхи,
Вони стоять на одній нозі на протязі всієї стезі, колись там ти бігав навипередки
Серед місцевої дітвори, заглядав у всі отвори чужої душі,
Ті дні тобі дарують тобі прекрасні  спогади! Дурні плетуть кружева ажурні,
Але на помилках не вчаться, ніхто не бажає вказувати пальцем
В той бік, де можна почути ворожий розбійнецький крик!
Багряний закат сльози жалю прольє долу, нам би в ту пору
Зазирнуту догори, адже хмари та різні примари бог зна куда пішли!
Балакаємо пошепки, щоб на собі не відчути ознаки ганебної біди,
Куди погляд не кинь, заплакані очі затьмарює безмежна синь,
А терпка полинь надихає до змін! Нихто не продається за алтин,
Ледь-ледь хожу, тяжко дихаю, слідкую за втіхою, під стріхою буття
Летять приємні та чемні слова про любовь і пристрасть, задля втіх
Рок хизується з нас всіх, від піднімає на сміх всё, що затмилось,
Та до душі не прибилось, немов би до берега річкова вода,
Наснага в тілі ще вчора була і досі є, адже кровь ще в тілі кипить,
А бажання праведно жити і чемно творити перевершує  все,
Із-за чого душа страждає і чутки плете! Час їде, доля кличе бог зна куди,
Ти живещь, як у сні! Ніхто свого останнього часу загодя не знає!
Той час колись прийде, з людини спроситься за все, що було і буде,
Ніхто ничого не забуде, кожний доживе до Судного дня,
Та до останнього подиху буде скривати свої почуття!
Любовь розквітає без гучних промов,
Вона – предумова для спокійного сна,
Попереду пристрасть та нова розлука, 
Ти в кожному звукі відчуваєшь другі рубежі,
Их сяйво ще довго блиматиме вдалені!
Пока ж я чесноти дотримуюсь, 
Навіть, зайвий раз не посміхнусь,
Зрання до вечора молюсь,
А після зняття с шиї хреста
Починаю міркувати з чистого листа
Про своє щоденне некчемне життя!
Немає назад вороття, життя крутиться навколо нуля годин,
Ти розмовляєшь с богом один на один  про любовь і брак,
Ти не можешь ніяк подолати сутінок ночі, розплющені  очі, як слідство зівоти,
Не проти подивитися на чужу біль, яка ганебно почувається в пригніченній душі,
Зовні люди всі на одне лице, на ньому кой-де темрява ночі собі спокій ось-ось знайде!
Бог зна куда стікає з землі свята вода, с кожним роком наша свобода виходить нам боком,
Грішна душа звикла до негоди, у життя обмежені срокі, адже всі ми колись зникнемо в паітьмі,
А де і коли, та разом, та с ким, чи грішним, чи святим, и хто після нас зайде в наш дім?
Життя проліта, як сон, він – спадщина дня, там багодо дима та сміття,
Така доля земного буття! Моє благання звучить , як нагадування
Про слабість тіла і душі, я ж не бажаю в скорлупі  брихні томитися,
На всі засови души закритися від спокус мирського життя, грішний я,
Але моя душа буде жити в мирах других, тільки б розум встиг
До висновку дійти, що ти незалежно від рока та сатани
Самотужки дійдешь до істини, погляд з зовнішньої стіни
На бруд повсякденного життя, визиває різні почуття!
Двох вуст гідне цілування, ще не свідцять про кохання,
Слова любові, слова освідчення колись поглине темрява внеземна!
Збентежені груди заждались чуда, воно є всюди, його тонкі сосуди
Ледь-ледь тримпять, ти від голови до пят не бажаєшь свічу розбрату в руки брать!
Другої долі не заю я, скорботно питаю небо я: «В чому ж провина моя?»
Нещастивий сумнів проник у серце чоловіка,  у житті - нескінченна страда,
Йдуть жнива, йде повсякденне боріння за своє місце, за свої права!
Нудьга жене совість з грудей, навколо немало чемних людей ,
Вони мріють в рай без гріхів війти, але дорогою життя пройти
Без синців не можливо, слова церковного речитатива не творить диво 
Аніі ні для плоти, ані для душі! В буремному житті  інколи проходять великі дощі,
Які швидко змивають гріхи з благословенного Богом путі! 
Життя прожить і жодного разу не згрішить – такого не буває,
Грішник на собі відчуває, що його доля тяжка, праця від взонка до звонка – це важка
Ноша для кожного мужика! Нерідко дари Богів переважают плітки до висновку дійти,
Що в межах землі важко мірило Віри знайти! Сильніше страждають люди ті,
Які довирились року і долі, вони залишили грішну душу одну у дикому полі!
Тиран медоточивий в пів сили бере людей у вузду, його діла завжди на слуху,
Як цікаво улаштовані ми у цьому житті, згораємо у вогні, не належимо собі,
Тільки велич душі нам дається без труда, коли тобі не заважає на роті вузда!

м. Ржищів
11 липня 2023 р.
18 :15