Хтось вою, хтось жниву Укр. мова

Віктор Матюк

 Хтось воює, хтось жнивує

Хтось воює, хтось жнивує, хтось землю купує, хтось бешкетує та свій имідж псує,
Якщо так діло и далі піде,  хтось палку перегне, і тоді діло до всебічної сварки дійде!
Але мова піде не про те, що кой де руйнация життя щаленими кроками йде,
Вітер віє, розносить по світу всім відомі мрії, хтось  днює  та ночує
Де прийдеться, це зветься повсякденним буттям!
Хтось неспішно пішки ледве плететься в дальній храм,
Щоб там відкрути грішну душу небесним богам!
Хтось бикує, хтось на всю округу горює,
Хтось  до поту працює в будні дні та в суботу, бо боїться втратити роботу,
А декотрі насамоті сидять в тюрмі, проводять дні одні, немовби  у сні
Наяву та  подумки від зорі до темряви підраховують  хабарі!
До набутого за життя – немає вороття, моє співчуття,
Маю предчуття, що це ще не кінець яскравого життя!
Хтось жирує, хтось торгує, і никого з прийдешних не чує,
Хтось їсть все і багото пьє, а час йде, куди він нас приведе?
Місце святе  залишається зайвим, ми ж з часом спитаємо,
Чому, незважаючи на втому та слабкість в телі,
Нихто не нісся назустріч далекій мрії?
Події перетенають відведенний нам час,
То глиняна суміш, то непролазна грязь 
Навкруги нас! Тільки споріднені душі на морі та на суші
Вершать земне буття для себе и для малого дитя, іноді йдуть навманя
Бог знає куди, проливні дощі змивають людські сліди в час сіяючої зорі!
Наші поводирі, залишившись насамоті, пораються зовні,
А звіроподібні потвори слідкують за до зорі ними,
Грішними чи святими, віднині та повсякчас
Святість не залишить нас! Хтось на землі живе, як пан, хтось під тиск долі попав,
Та ледве живцем не пропав, зненацька с землі привста на коліна, людина едина
Змогла вийти з-за столу, сама ледь-ледь не упала долу,
Напереживалась вволю, знехтувавши свавіллям
Кожноденного буття, зі стежини спритно зійшла!
Зовні холодний вітер що сили дме, хозяїн подвір'я мете,
А жінка біжить спритно, щоб йому допомогти
Не зійти зі знайомої стежини в мить єдину!
Так тут було завжди, куди погляд не кинь, скрізь квітне зухвала полинь,
А небесна синь перед очіма промайне, і сліду не стане, так було в останнє
На занедбанній стезі, де події основні, що відбувались в буденному житті,
Зійшли внівець! ПВони пдійшли до краю буття, сосередивши всі набуття
На задумах людських, невже без них померкне білий світ?
Питання так стоїть, життєва мить повинна знати міру,
Не спонукаючи православну віру до глибокої вирви
 В безталанній душі! На поверхні буття – тільки праця та набуття,
Все задля людської вдачі, з подачі небес ледь-ледь пливе цей процес
Посеред мирського життя, де доля твоя – це привід для міркування
Про свої втрати та надбання! Хтось жирує, хтось до гріха пристає,
Як лазневий лист до жіночих сідниц, із-за дурісті своєї 
В тебе не залишилось часу на дозвілля,
Чуже свавілля терпить  православна земля,
Страждає грішна душа і плоть  кремезна моя!
Хтось міркує, що ворог лютує незважаючи на втому,
Гонить натовп з рідного дому, але він на одне місце
Собі знайде нову пригоду, жага бушує в душі,
Каміння летають на пустирі, війна на землі,
Сатана на чолі ворожої зграї!
Краса та врода мають нагоду, не знаючи броду, зайти в воду задля набуття  нового знання,
На дыбки встає земля, вона тремтить, у неї  душа болить, і тому поспішає за коротку мить
Свої почуття від злого духа відігнати, щоб скоріше всі негаразди в душі здолати!
Вона мовчки швидкими ходами, вікриками не поодинокими, підбурює себе,
Але не знає, як далі життя піде и де зло новий собі притулок знайде? 
Той, хто сіє і жне,  губить себе, ніхто його не приголубить,
Ніхто не притисне, не пригорне, біс перед тобою навколюшки не впаде,
Він кой де нового бездаря знайде, думки зіпсує, все розкраде,
І той, що до влади прийде, видавить з грудей шпаркий крик,
Він на коротку мить засмутить свідомість, але коли ти прийдеш до тями,
Помітиш на своєму тілі великі червоні плями! Опинившись у глибокій ямі
Земного буття, опісля вирішиш почати нове життя з абсолютного нуля,
Ледве трепетний звук торкнеться дублених губ, морок прожогом зник,
До твердого піднебіння давно уже звик задрипаній та бідолашний язик!
Він думки будує, не живе, а лютує, гріхи скоює, та воду на чужий млин ллє,
А час не йде, а біжить, мить земного буття ось-ось промайне перед очима
В останній раз, у тебе був шанс впасти в транс на коротку мить,
Щоб придушить той  сатанічний крик, його вплив на буденне життя
Та людські почуття, як на очі божа роса! Вдача на кшталт природи душі,
Вона звикла жити в спокої та тиші, слухає, як дощ барабанить по кремезному даху,
Ось-ось наступить відлига, пропаде лихо на декілька днів, але буревій життя 
Приєднує нові творчі фрази та слова до кінцівки вірша!
Вони зісковзнули з мирської суєти і назавжди пішли бог знає куди!
При  нагоді незалежно від погоди та душевної вроди рідні уста
Не замовкнуть навіть біля плахи та сокири! У прийдешньому світі
З’являться нові майстри, які навіть в пітьмі знайдуть слова для зневіреної души,
Аби в ній знову розцвіли різнобарвні сади! Від долі и небесного свавілля не втечеш.
Внівець зійдеш, ноги швидко протягнеш, і знову голим у потаємний світ підеш,
Скинувши тяжку ношу з зомлілих та згорблених пліч!

м. Ржищів
14 липня 2023 р.
11:00