Де я - не я Укр. мова

Віктор Матюк

Де я – не я

Там, де я – не я і хата не моя, тремтить опалена земля, стовпи з диму та високе полум'я
Викликають тільки негативні почуття, в них більше гніву, аніж співчуття, подалі від гріха
Відходить безталанна та грішна душа, вона завжди жила для чеснот людских,
Але не обходилась без  вад своиїх! На них бросив подив пристойний чоловік,
У нього поважний вік, одна рука тремтить, він ледве стоїть
Посеред межі давно протоптаної стезі,
На ній пройшли його найкращі роки!
Час зажди так швидко біжить, ніхто старість не втішить,
 Фаворське сяйво вдалечіні освітлює несповідні Господні путі!
Там можно знайти велич своєї душі, яку прикривають примари буття,
На тій вузькій стежині є висока колія, це вона інколи змінює людське життя!
В чотирі години на світанку задзвонили церковні дзвони, розболілись обидві скроні,
Зачесались білосніжні долоні, душу тривожать сумніви, вони з'являються завжди
Тільки там, де зелений стебель оплітає стародавні меблі! Волога з'явилась на чолі,
В теплі  та сутінках хтось величезний забіває цвях, який давно стирчить у вхідних дверях!
Трах, бабах!  Майнула потужна блискавка в очах, розум звичайно на коротку мить зачах,
Швидко закінчилась коротка та блискавична мить, земля тримтить, грім гримить, дождь їде,
Дах протікоє де-ніде, все пройде, все омине припони земного буття, тільки опісля
З'явиться постать сумна, вона встане неподалік вікна, в руках триматиме образа,
Свята душа ледь-ледь підшукує слова, щоб відобразити свої таємні почуття!
Дрімота дочасно сплутала всі фрази та слова, замружилася сива голова,
Є нагода зі старого скрипучого ліжка встати, але немає сил, хочу спати,
Міркую, як швидко покинути стару приватну кровать?
Струмки тихо дзенькають про нежіть і втіху,  дістається всім на горіхи,
Потічки  щось прорікають, чого ж вони бажають? Вони теж хають буття,
У віддаленому темному куті  бігають великі заморські щури,
Вони деякий час час ховались в глибині православної землі,
Потім війшли поверх землі, побачили твань та багнюку,
Чисті руки були до ліктя в крові, зрозуміли люди навіть ті.
Що в іншому світі до цього часу жили, що краще не буде ніде!
Прийдешне життя пройде ледь-ледь, коли ж розум схаменеться,
Та по сторонах оглянеться, вогнеметність життя залишить ці края раз і навік,
Кожній рік приносить сюди нове лихо, то вода капає зі стріхи за комірець,
Хай йому грець, увірвався терпець, щось задумав зробить Творець за коротку мить,
Бог дивиться зверху на людську худорбу, Він погано почуває себе,
Адже все не за планом йде! Як світу довести, що сильний ти,
Те, що у баби на язиці, почують люди всі на православній землі,
Бандит слабкий в свій час не почув церковний дзвін,
Момент істини пропустив, та швидко в бозі почив,
Але життя змінило всё, що саме прийшло,
Але опісля втекло! Подивилось в дзеркало,
Глянуло навкруги, нікого запитать, нікому відповісти,
Що ти посунешь всіх зі своєї стезі, але без боротьби
Не беває земної метушіні! Слабкі щури в свої нори заздалегінь втекли,
Щоб залишившись насамоті до певних висновків дійти! Щоб слабкість зруйнувати,
Треба не тільки вила та коси в руки брати, варто старого щура відправляти за залізні грати,
Щоб світ переконати в тому, що від заклятих ворогів у людей наступає втома,
Вони не виходять з дому до пори й до часу, довго чекають на перемогу нашу!
Старий щур здатен воювати з НАТО на словах, саме воно заб'є в його труну останній цвях!
Там де я – не я, там ніхто не тримає за володаря іноземного царя,
Ось тут наша благословенна православна земля,
Я ж язіком насправді щось недоречно тихо мелю,
Як посіпака, якій війшов з тюремного бараку і кинувся у звальну драку за землю свою!
Язик у роту совсім не той, що колись заворожував людей чистотою гучних промов!
Боже праведний, допоможи святості на православну землю зійти,
Та зроби так, щоб на землі назавжди закінчився тлен та морок,
Щоб скоріше зник ворог з наших зорів, треба крапку ставити на долі своєї!
Язік з похмілля  до мякого ньоба прилапає, а святість силу з кожним днем набирає!
Про тебе, рідна земля, постійно подумки дбаю, люблю и кохаю тільки тебе,
Адже ворожнеча пройде, божа благодать на православний край зійде,
Як сонячна яса, вона - радість для ока, хто з нас без пороків?
Ніхто! Голова кружиться від того, що грішне єство
Втиху перебороти не змогло! Хто в тому винуватий?
Той, хто прийшов на ці землі панувати?
Він чинить свавілля, нищіть довкілля,
Але життя по накатанній стежині йде,
Усупереч щоденному лиху,
Нам Господь інколи дарить втіху,
Я ж не стану зайвий раз жалкувати,
Не буду панікувати та себе втішати,
Адже журба ще не виходить з нашого двору,
Туга прискіпливо дивиться вгору, там святість сяє,
Вона до часу нежіть та смуток міцьно за руку тримає,
Пока зла собача зграя гавкає із-за кута, вона в напрузі земне буття тримає!
Час пройде, воля своє місце в цих мясцях знайде! Сяйво помножилось,
Небо стривожилось, але життя продовжилось, його силоміць не зупинити,
Його в кайдини не посадити, воно розквітне через деякий час,
І буття без зайвих прекрас ледь-ледь доторкнеться до нас!
Всьому – свій час! Всьому – своя пора!
Закінчується стара єпоха, счастья збирається по кріхтам,
То тут, то там пройде криголам, и хлине до моря чиста вода,
І небесам напочатку дня благочестива душа віддячить сповна!
Господи, благослови та помилуй, наділи нашу країну наснагою та силою!
Біль за грудьми мене гніте, деякий час пройде і все, що тяжку пору переживе,
Своє місце в райскому саду завжди знайде!

м. Ржищів
23 липня 2023р.
8:00