Чи живий? Чи здоровий?

   
        Тихо-тихо.  Там, надво;;рі, за вікном,    уже давно поночіло. А Чмара  Грець, лежачи на канапі, не може заснути. Не може знову стулити повіки, тут, у своїй кімнаті, сьогодні так само, як це було вчора й позавчора) .
«Боже, де він? Чи живий, чи здоровий? Що день прийдешній йому готує?»   – ятрять жіноче серце безкінечні, тривожні думки. Щоб хоч якось відволіктися, приборкати біг своїх «скакунів», Чмара сіла на білім простирадлі. Грець увімкнула  настільну лампу. Вона, взявши до рук книжку «Нетерплячі серця», почала «ковтати» сторінку за сторінкою.
Ще б пак! Стефан Цвейг писав захоплююче, цікаво: «Едит стрибнула вниз головою з вежі, яку для неї збудував заможний отець, щоб вона (кульгава  австралійка)  на могла милуватися чудовим краєвидом». Натомість розчулена Чмара спинилася; не стала «запою;вати»  далі.
«Боже, яка Едит мужня! Яка ця панянка  смілива і  сильна духом. Вона змогла доброві-ль-но...  Раз – і  все… А я? – читачка мимовільно почала порівнювати себе з героїнею художнього твору. – Я зітцен-зітцен  над жменею пігулок... Але проковтнути їх  так і не наважилася. Мені тоді спало на думку, що, можливо, дізнавшись правду, він колись ще прийде сюди, в мою домівку»  . 
Ковтаючи сльози, нещасна інвалідка, котра передчасно посивіла, отеперечки згадала... Це було декілька років тому.  Задзеленчав її домашній телефон. Чмара, не підозрюючи, що  це дзвінок  змінить її подальшу долю,  взяла слухавку. Вона (тоді юна деспечерка тієї  фірми, яка ремонтує  квартири) щось говорила, виковуючи  свої службові обов’язки.  Незнайомцю сподобався тембр її ніжного голосу; вони (словом за словом) розговорилися.
Так і  тривала їхня «дружба». То вона дзень-дзень йому. То він, зателефонувавши, інколи  скаже їй: «У мене, безсумнівно, щодня є багато  справ; але я  все-таки хочу, якось одного  разу, з тобою зустрітися».

***
- Мо-ж-на? –  спитав Андріан  Міль, коли він помітив, що квартирні  двері  трішки відчинено. Натомість Чмара Грець по-англійськи гукнула: «О, yes! Hello.  Welkom, my friend».
“Боже, куди я оце втрапив?»  -  було написано  там, на  розгубленім обличчі гостя.  (Він, ще не знаючи всієї правди,  звичайно, сподівався побачити перед собою неабияку кралю, а той ін-візок, який стоїть тут, у коридорчику. )
               -- Андрі-а-не, за-ходь! Я не Баба Яга, я не кусаюсь, - усміхаючись, кароока дівчина-брюнетка, мала на думці  допомогти йому  опанувати собою. Вона, сидячи на канапці, вдихнула духмяний аромат тієї білої  троянди, яку подарував їй хлопець-блондин, одягнений у сизуваті джинси та синю футболку.
 Україна. Київська двокімнатна квартира. Адріан Міль, знімаючи свої модні кросівки, тепер осягнув: «Одразу накивати п’ятами  – то   нечемно.  Нині ж, після   Чорнобиля, я теж, на жаль, можу занедужати. Невидимі, низькі дози радіації погано  впливають на людське тіло й психіку». 
…Чорнокоса господиня, одягнена в біленьку блузку та міні-спідницю, поставила рожевий бутон  у ту вазу, яку вона заздалегідь приготувала.  Вона  запитала: «Що ти будеш пити?  Чай  чи каву?».  Натомість  Андріан, який  показав  десницею «на святковий стіл»,  теж поцікавився:  «Це ти все сама варила?» 

Усміхнена Чмара.
- Куховарила  я сама, а тарілки розставити мені моя молодша сестричка Наташка допомагала.
Мої ніжки, на жаль, не ходять, але голова та руки діють нормально.
Андріан. (Він бає, озираючись навкруг).
 «А де ж вона?  Чкурнула  туди, на дискотеку, де веселі  танцюльки?

Україна. КДК  .   Чмара, наливши з чайника у філіжанку кип’яточку, лагідно мовила: «Пригощайся». Натомість гість  отеперечки, сівши  за стіл, прошепотів: «Смачного й тобі».  Високий широкоплечий блондин з голубими очима,   напевно,  хтів  ще додати: ”Не турбуйся: я потім сам усе зі столу приберу”.  Але, на щастя, він вчасно подумав:  ”Не  варто, а то ще образиться. Горді ж люди-інваліди (так, як моя немічна бабця)  не люблять, коли їм говорять,  що вони  не здатні  самі дати раду…».
 …. Друзі, випивши чарку горілки «за очне знайомство», сиділи на канапі. Він - міцної статури «баскетболіст». Вона – маленька, тендітна, майже ще школярка.  Гортаючи  сімейний альбом, вони слухали веселу музику, записану на магнітофону плівку.   Їхнє перше й, очевидно,  останнє побачення добігло б так і до кінця: проте раптом…  Зненацька Чмара  міцно-міцно охопила хлопчачу шию своїми тендітними  ручками. Вона, ніби  навіжена англійка,  зашепотіла:  «Та;йк-мі! Take me».

Андріан (розгублено)
«Як? Куди тебе взяти?»
 Чмара (тихенько, посміхаючись)
Ой, можна подумати,  що ти досі ні з ким із своїх ровесниць…
Ти ж начебто  не схожий на того святого молитовника-аскета, який десь там, у монастирі…

Україна. Київська двокімнатна квартира   «Ну, ченці не тільки моляться і, мов штунди-зануди, читаючи, досліджують  Святе Письмо, - подумав Андріан Міль. – Монахи, зокрема, доглядають за тими хворими людьми, котрі тут, на планеті Земля, стали нікому непотрібними».  Життя ж не таке, як його показує примітивне сучасне кіно». 
Київ.  Затишна горлиця. Чорнокоса Чмара  ще палкіше припадаючи до його губ своїми гарячими вустами, розщебнула пояс  його джинсів.  Адріан спитав: «Мо, не тре?..   Я ж уперше  сьогодні…  До речі, де твої старі?  Вони що?.. Поїхали кудись?»  Натомість юнка лагідно йому відказала: «Так, мама й тато ввечері мають повернутися з  села. Їм узавтра треба йти на  роботу, а моїй сестрі – на уроки.  Наташка, хвалити Бога, вже  десятий клас закінчує тут, у Голосієво,   у  ліцеї…»
… Адріан, сидячи тут,  на канапі, обняв ніжно дівоче плече. Гість  упівголоса прорік: «На мою думку, краще б твоя сестричка  таку звичайну (як раніше була радянська) школу відвідувала. А то там, у престижному ліцеї…  Мій братик жодної задачі сам не розв’яже,  а «класна дама»… Щоби витягти із татового гаманця бажанні бакси, вона (хитра математичка) вигадує то ремонт, то  ще щось». Натомість отеперечки Чмара  розгнівалася. Грець обурено  скрикнула: «Ну, ти віднесеш мене туди, у спальню?Чи ми так і будемо, мов актори на театральній сцені,  базікати про наших молодших?... Якщо лукаві політики знову не почнуть  якоїсь такої війни, яка недавно була там, у Афгані, у них, імовірно,  будуть свої сім’ї.  Розумієш?».      

Андріан (Сумніваючись) .
- Ти справді цього  прагнеш?. ..
  Чмара. (Вона   благально, мов жебрачка,  поглянула на приходька)
- На мою  думку, іншої такої (слу-ш-ної) нагоди, можливо, вже ніколи не буде.
- А хто не кохався, той (немовби тут, на планеті Земля)  не жив..   
Адріан
           Але ж хіба це морально?
    Ти ж, вірогідно, християнка.      
          Чмара
- Яка різниця на  один гріх більше чи менше?
- Перед смертю ж доведеться батюшку покликати.
Андріан (Вагаючись) 
-А якщо сповідник не встигне прийти до тебе, хворої?
Тоді що? Пекло? Вічний плач та скрежет зубів?    

Україна. Київська двокімнатна квартира.  «Гаразд, - жалуючи паралізовану юнка, подумки нарешті  погодився Андріан. - Най вона  хоч раз в житті спізнає, що воно таке оргазм».  Ні, не так, як до жаданої  жінки  – його права рука мляво, неохоче доторкнулася до  гострого колінця . Могутня парубоча  десниця попестила  шовковисту шкіру дівочої ку;льші .  (Стегна лівого, теплого, м’якенького.) 

. *** 
“Ой,  лихо  та  й  годі!  Чим   же  ти  думала, дочко?—кричала  матір  Катерина  Степанівна,   помітивши,  що Чмара  при надії. —  Го-с-поди!   Чи ти гадаєш, що твоя фірма, яка ремонтує столичні оселі,  ніколи  не збанкрутує? А що, коли тобі (каліці) знову доведеться знову рахувати кожну пенсійну копійку?  Ну, добре, поки ми (твої немолоді  батьки)  живі? А по-тім? Що ж його зараз?...»
  --Ну, що ти, жінко, заладила: «Що ж отеперечки?» — вбіг сюди, в опочивальню, Кирило Петрович Грець. — Завтра  відвеземо,  цю… (Неньо, сердячись, не зміг підібрати підходящого слова.)  «Владика неба та землі», гадаю,  простить  нам:  ми  бо  вже  не  молоді, а  вона… Чи  ти гадаєш, що  сестричка  буде  твого байстрюка  вчити-одягати? Помиляєшся! Наташа, можливо, зразу після останнього шкільного дзвоника стане на весільний рушник;  у  неї  в  самої… скоро ау-ау. 
.  Строгий  отець,  ходячи  з  кутка  в  куток, ричав  мов лев; проте  в  його  гнівному  голосі  вчувалася   ніжність.  Він,  хоч  частенько  бувало  напідпитку,  кричав  до  винуватиці  нещастя. “Та  здай  ти   її   кудись  в  інтернат, давай-но  врешті-решт   почнемо  жити  нормально, як  всі люди!”—все-таки  любив “свою маленьку. ”  Йому  й  тепер  боліло.  Якби не старість… Може, б він і погодився ще й внука (чи внучку) поставити на ніжки. А так… Сьогодні «метушися повносилий», а взавтра що?.. Лежатимеш хворий  на койці?
    Україна. Київ.    Отут, у спальні,  Чмара,  втупивши  печальні  очі туди, у стелю,  мовчала. Батько  вирішили «штучний викидень»  – так і мало статись. Їй (обмежено-дієздатна паралітичці) залишалося  тільки  одне: молячись, уповати на диво. Проте  той душевний спокій, що мов теплою хусткою огорнув її серце, давав  їй впевненість – буде  happy end.  (Щоправда, вона не наважувалася навіть уявити, як це станеться.)

                *** 
Україна. Київська  клініка-РЗ.  “Залетілую” тут, у приміщенні, де роблять аборт,  поклали на  кушетку. Натомість Чмара Грець несамовито заволала: «Не треба! Не треба».  Білий світ для неї став бридкішим, ніж чиясь  блювота.
 --Згідно з чинним Українськ4им Законом,  ти зараз ще маєш право спинити мене, - на  якусь  мить  спинилася  док.--- Однак  хіба ти не розумієш: твій старий вже за все заплатив. Якщо це зроблю не я – прооперує хтось інший. Покорися злій долі, потерпи  трішки, моя ти невільнице!
Лікарка,  надівши  маску  на  обличчя   пацієнтки,  хотіла  вже було  “дати  дозу  наркозу  для  сну,” але  раптом  спинилася… Мов сірий  їдкий дим  із  вогнища,   кудись  вивітрилась   її  гордість.    Медичка, котра, присіла з краєчку тапчані,  отеперечки заридала:  “Ой, Боже, мій Господи! Чому Ти такий  кривдний? Вона (така  маленька, така слабенька,   один  раз  віддалася і…  А  я?.. Я (така  зваблива жінка краля)  три роки дозволяю своєму мужу… А погодувати грудьми  нашого первістка, на жаль, ще не змогла ”.
 Чмара,   співчуваючи, глянула на «безплідну смокву». Вагітна боязко сказала: «Розумієш, для мене любити дитину – це означає дати їй життя. Я (така жор-сто-ка зозуля!) ще вчора мріяла свою крихітку  залишити там, у роддомі, але щойно мені спало на думку…»
   Медичка. (плачучи).
- Щоб я стала?..
Чмара Грець
--Так, я волію, щоб ти стала мамкою моєї…   
   Я, сидячи на постелі, терпляче  читатиму, наприклад, книжки або плести крючком макраме.
Медичка.
--А  потім?..
 Чмара Грець отеперечки  проговорила: «Повернеш  батькам  чи   здаси кудись туди, у богадільню, де свій вік доживають одинокі старики.  Мені  вже  бай-ду-же! Я волію – тільки би він (мій «плід») жив». Натомість їй медичка відказала: «Гаразд! Я зараз спробую побалакати зі  твоєю ненькою, щоб ти до пологів  пробувала там, у лікарняній палаті. Ми, дві  жінки, яких доля скривдила кожну  по-своєму,  начебто  повинні знайти  спільну мову».
Україна. Київська клініка-РЗ.  Чмара, втрачаючи останні сили, щойно  помітила там, на кишені білого медхалату, ім’я Меланія, вишите червоною ниткою. Вагітна  прошепотіла: «Спаси-бі. Може,  Бог ще відкриє і твою утробу, щоб ти своїх…».
-  Амінь, - усміхнулася медичка, котра, ймовірно, десь там, у церкві,  вже чула  подібні втішні слова. – Твоє  побажання та Милосердному б у вуха..
    
                ***
Тихо-тихо. Там, за вікном, вже почав  сіріти ранок.   «Тоді, коли я наважилася ризикнути, щоб зачати своє чадо,  мені справді здавалось:  «У  цьому раю на землі нічого кращого немає, як тая матір  молодая з малим дитяточком своїм?»  Я була (навіть не знаю) на сьомому, на восьмому, чи на дев’ятому небі, - міркує тут, у свої спальні, Чмара Грець. — Однак ота вода солодка-солодка, якої Всевишній мені не давав, але я, вперта, сама її взяла, стала для мене гіркою-гіркою, як лікер. Нині кожного дня, тільки-но розплющивши очі, запитую себе: «Де мій синочок? Чи живий? Чи здоровий? Як живеться йому там у чужому домі?» Запитую, проте не отримую жодної відповіді. Боже, чи варто було мені брати те, чого ти, Господи, мені не давав? Може ліпше б було, якби я просто жила так, як всі інваліди? Читала б собі книжки, дивилась кіно, ходила в Голосіївський парк на прогулянку. Було б таке собі маленьке, тихе, спокійне приватне життя. А так… Ота щоденна, постійна тривога за сина, яка  кулею застрягла десь там, біля серця, вона ж мені  не дозволяє вільно дихати вдень, ні спати  вночі».
       Україна. Київська двокімнатна квартира. Те одне-єдине  фото, на якому усміхається здоровий  маленький  хлопчик стоїть тут, на Чмеринім письмовому столі.   Син -  викопаний Адріан   Міль, закінчивши столичну аграрну академію, повернутися туди, у рідне село, де став фермером.   Однак очі – її, карі..
«Боже, де він? Чи живий, чи здоровий?  Що  вдяг? Їв щось чи ні?»   

 14 вересня 2007 р. 7  серпня  2023 р.


Примітки.

  Чмара – чорна хмара. Грець – параліч, можливо ДЦП. Також книга «Руфь» 1:20 «Она сказала им: не называйте меня Ноеминью, а называйте меня Марою, потому что Вседержитель послал мне великую горесть».
  «Запоювати»  - читати  запоєм. 
  Раз –і все... Щоб не стало  для неї ні мук, ні земних страждань, ні молодого коханого лейтенанта, котрий, боячись стати посміховиськом в очах своїх товаришів-офіцерів, так і не спромігся полюбити каліку, як зазвичай кохає молодий наречену.
  Я сиділа, сиділа…. Зітцен – по-німецькому сидіти.
  Щоб зберегти таємницю сюжету, я, автор, не називаю його   
  Біла троянда пов'язана зі святими та дівами-мученицями, так як вона символізує чистоту та невинність, які є важливими рисами християнської святості. У християнській традиції біла троянда зображується поруч зі святими та дівами-мученицями на іконах та фресках.
1   За  даними Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших міжнародних досліджень, можна стверджувати, що більше 4 тисяч людей, які брали участь у ліквідації наслідків аварії, померли від раку щитовидної залози, який був спричинений випромінюванням. Окрім того, багато людей, які проживали в районах, що були забруднені внаслідок аварії, захворіли на онкологічні захворювання та інші хронічні захворювання.
  КДК – київська двокімнатна  квартира.
  ку;льша (розм.) верхня частина ноги людини або тварини. Кульша – це стегно. 
  Клініка репродуктивного здоров’я жінки або чоловіка.
  Цитата з вірша Т. Г. Шевченка. «У цьому раю на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з малим дитяточком своїм?».
  Ім'я Адреан має давньогрецьке походження, і його значення може тлумачитися як "мужній", "сміливий", "мужній воїн". Це ім'я може мати різні варіанти написання, такі як Адріан, Андріан і т.д. Ім'я Адреан може змінюватись у різних культурах та мовах, але його змістовне значення, пов'язане з мужністю та відвагою, залишається насамперед. Фототаксис - це рух організмів у відповідь на світло. Це може бути позитивний фототаксис, коли організми рухаються в напрямку джерела світла, або негативний фототаксис, коли організми рухаються в протилежному напрямку від джерела світла.
  «Боже, де він? Чи живий, чи здоровий? Що день прийдешній йому готує?»   Це слова материнської тривоги, занепокоєння