7 серпня 2023 р.
Диптих «Інтернатники».
Нарис №1. «Повноправні громадяни своєї країни»
Україна Село Соколянка Той будинок-пристарілих, де кухар готує сніданок, обід або вечерю. Медсестра роздає ті пігулки, які виписав головний лікар. Нянечки прибирають у тих кімнатах, де живуть підопічні (самотні старики та, здебільшого, безпорадні децепешки).
Село Соколянка. БП. «Учорашня» восьмикласниця, яку дєтдомівський уазик привіз сюди, у старечий притулок, здавалося, ніколи не погодиться жити на віру. Втім, Оксана сьогодні щиро пожалілася: «Ой, мій друже, ця лежача бабця-буркуха, котра щодня пісяє і какає під себе, так мене вже замучила, що я, християнка… Я (всупереч своїм переконанням) начебто згодна…». Дівчина, сидячи на інвалідному візку, заплакала. Натомість безногий Гена (дуже строго) прорік: «Ну, не хнич! Ти – не Баба Яга. Я – не «бацила» . Займи поки що, Ксеню, ту койку, яка нині вночі, коли дід Павло дав дуба, там у моїй кімнаті, стала ві-ль-ною?. Втім, можливо, не завжди ми (бувші дитбудівці) будемо влачіть жалюгідне існування тут, богадільні».
***
Село Соколянка. Геріатричник. Невелика прямокутна горлиця. Уздовж лівої стіни стоять два ліжка; поздовж правої – шафа та стіл. Біля дверей – водопровідний кран над рукомийником.
Оксана Штудерна .
( Зеленоока блондинка, сидячи на інвалідному візку, вчула запах перегару.)
-Ти що?. Трішки хильнув?..
Поки я там, у спальні баби Тамари, збирала свої речі.
Безногий Геннадій Гніздюк
(Сіроокий хлопець-брюнет , який сидить на койці, бає грубо, навіть різо).
Мо, тобі ліпше назад?..
Туди, до непи-ту-щої..
Оксана. (Вона гнівно скрикнула)
-Ага, біжи! Понюхай кал та сечу!
Нянечки нічого роботи не хочуть;
Мені самій доведеться пелюшки витягати з-під лежачої старушки.
Село Соколянка. Віфезда Дівчина, підкотившись на візку, поклала свою валізу на коць – те червоне покривало, де ще вчора дихав на лада н той дід, який досі жив із Геною тут, у кімнаті. Їй теперечки спало на думку, що фанболі можуть спонукати «безножника» зазирати в чарку». Ксеня (лагідно) мовила: «Вибач, мій друже! Мені справді не варто бути та-ко-ю... Такою ве-ль-ми категоричною, як ті тутешні баптисти, котрі не хочуть внести туди, у свій дім, факел із огнем грішного світу?».
Село Соколянка. Буд-стар. Фу;тлес, котрий дістав з пачки одну цигарку, зіскочив з койки на свою чотириколісну теліжку. тихо, примирливо їй відповів: : «Піду. Візьму там, у столярці, молоток та гвіздки, щоб зробити тобі альков». Тимчасом Оксана, зоставшись отут, у келії, сама, підкотилася на інвалідному візку підкотилася до койки, щоби застелити пожмакану Гніздюкову постіль; проте їй зараз закортіло тут, на кришці хлопчачої тумбочки, взяти фотоальбом.
***
Село Соколянка. ІнКімната. Безногий сіроокий хлопець-брюнет, який із чотириколісної теліжки пересів на бильце своєї койки, молотком убив туди, у стінку, гвіздок. Тимчасом Оксана, котра подивилася на той знімок де зображено бувшу дитбудіку, занепокоєно спитала: «Слухай, мій друже... А в тебе з цією однорукою красунею, щось, крім поцілунків, було?». Натомість їй Гена відповів: «Що у мене з нею могло?.. Там, у спецшколі, ми сиділи за партами. А потім, після останнього дзвоника, я поїхав туди, у луганське взуттєве училище. Надя ж там, у харківському технікумі, здається, вчилася на бухгалтера» .
Гена
- Слухай, Ксеню,..
- Ти можеш подати мені ліпше щось таке?..
Оксана
- Схоже, мабуть, на біленький парус?
.
Село Соколянка. Буд-стар. Її ручкам, безсумнівно, кортіло порвати «шкільну згадку» на клоччя, а втім, опанувавши свою першу ревність, Ксеня знову поклала цю світлину, яка вже трішки пожовтіла, туди, де вона була досі.
Село Соколянка. БП. Не мотоциклет – той візок, який спинальниця називає кімнатним, підкотився до шафи. Те простирадло, яке повисло на вірьовці, розділило їхню келію навпіл. (Простирало широке і довге).
Ксеня-візочниця
ї- Дякую, мій друже, за ширму!
Бо з цієї кімнати виїжджати на колясці щоразу мені справді будо б не зручно».
Гена
Так, там, у туалеті, дві бабусі стоять у трьох рядках.
Вони (бувші громадяни РадСоюзу) без черг, очевидно, не здатні...
Село Соколянка. ІнКімната.. Безногий Гена скоренько (так, як гірський цап) із бильця койки зіскочив сюди, на теліжку. Гніздюк, який вказівним пальцем своєї десниці общупав заднє колесо дівочої коляски, осягнув, що цей скат треба накачати, ніби пробитий м’яч. Він отеперечки прошепотів: «Ану пересядь». Натомість Оксана чомусь запитала: «Куди?.. На койку свою чи твою?».
Гена здивовано :
А яка різниця?
Вони ж обидві, на жаль, казенні».
Ксеня-візочниця
- Ну, може, не завжди так буде!
- У Господа ж осель так багацько, як зірок..
Село Соколянка. Прямолінійний, як у школі, хідник. Те відро, яке прибиральниця поставила тут, неподалік біля кімнатних дверей, брязнуло своєю дужкою. Лінькувата жіночка, котра буцімто забула взяти швабру, пішла туди, де можна потеревенити «про хорошу погоду» з іншою колегою-санітаркою.
Гена Гніздюк
- Я Бога ніколи не бачив. Я не знаю, що є там, у Царстві Небесному..
Але, напевно, ту трикімнатну квартиру, де нині живе моя ненька, мо-ж-на розміняти на дві....
Усміхнена Ксеня. .
Щоб ми (свобідні, повноправні люди) отам разом?...
Село Соколянка. Буд-стар. Оксана котра зручно вмостилася тут, на своїм ложі, глянула на ту ікону, яка висить над хлопчачою койкою. Дівчина, не довго думаючи, мовила: «Не сотвори собі кумиру». За;;те дорослий ампутант, якого батьки (тоді, коли він був немовлям) охрестили у своєї церкві східного обряду, вирішив не поступатися своїми принципами.
Село Соколянка. Деї. Гена Гніздюк (твердо та рішуче) прорік: «Ні, моя штундо! Я цього Спасителя, біля якого моя ома молилася, вклякала на колінця, я знімати не буду» . Натомість Оксана (дуже схвильовано) йому відказала: «Твоя бабуся, вкинувши, шепотіла свої, мабуть, щирі молитви. Їй (православній) ікона, мабуть, дійсно була потрібна. А тобі? Ти ж, мій друже, начебто той мирян, який тільки на Різдво або Великдень іде туди, до храму»
Гена (гнівно)
- А що мені твій Бог дав, окрім цієї казенної койки?.
- Варум тато сам виліз з-під товарняка неушкоджений?
- Чого мій отець узяти мене на руки не встиг?
Оксана
- Мій милий, хіба я знаю – пощо?
- Чи «Владика всього видимого і невидимого», наче солдат командиру, мені доповідає?..
Село Соколянка. Ін-кімната. Зеленоока блондинка, котра зручно вмостилася тут, на койці, прикрила червоною ковдрою, свої ніжки. Тимчасом отам, у коридорі, те цебро, біля якого прибиральниця прислонила до стіни принесену швабру, знову дзвякнуло своєю (залізною, важкенькою) дужкою.
Геннадій
Чуєш?
Оксана (пошепки).
- Так, я тамлю: ця санітарка любить казна-що пліткувати.
- Отеперечки ніць особистого, нічого крамольного шпрехати нам не можна.
Се\ло Соколянка. Їхня кімната. Безножник, сидячи на чотириколісній теліжці, дістав з-під свого ліжка той насос, яким можна накачати спушену камеру коляски. Натомість Оксана, лежачи на ліжку, розгорнула своє улюблене Святе Письмо. .
Село Соколянка. Буд-стар. «Боже, тоді, коли я закінчував нашу восьмирічку, вона була маленькою сіренькою мишкою, - помізкував бувший дитбудівець. - А нині? Через п’ять років?» Ампутант, сидячи на підлозі, лагодив дівочу коляску. Гена, пропускаючи повз вуха той Давидів псалом, який читала йому товаришка, крадькома придивлявся... Тямуща Ксеня (попри травму хребта) все-таки дівка вродлива.
Довідка№1
9 травня 1975 рік
1985
1985-87 Тоді (тобто багато років тому) був звичайнісінький травневий тепловечір. Анічогісінько не передвіщало біди. Погостювавши у свого кума, коваль Яків Гніздюк повертався додому, тримаючи заснулого п’ятилітнього Генку на своїх могутніх руках. Та раптом татку, що був напідпитку, спало на думку: “Щоб скоротити собі шлях, перелізу під колесами» Локомотив товарняка (без свистка попередження) рушив. Безрозсудний отець виліз з-під вагона поїзда неушкоджений, а дитя… взяти на руки не успів. Після операції синочок отямився вже там, у лікарні, в палаті. (Через два роки, коли безногому Гені виповнилося 8 років, він поступив у дитячий будинок туди, у містечко Олешки)
Ампутант Гена Гніздюк повернувся жити додому з того луганського училища, куди він поїхав вчитися тоді, коли він там, у містечку Олешки, закінчив дєтдомівську школу-восьмиричку. Натомість Генчин батько, не витримавши докорів своєї совісті, сам попросився туди, у Чорнобиль, де тоді була найвища радіація.
Україна. Житомирщина. Містечко Попільня. Генчина мати-вдова, плачучи, все частіше говорили : «Ні роботи, ні хорошої пенсії не має. Я що тебе, синку, до пенсії буду годувати?» Щоб не бути тягарем для своєї матері, безногий хлопець, погодився піти жити туди, у старечий притулок ( БП), у село Соколянка.
Оксана Штудерна У неї була інша біографія. Ксеня (круга сирота) виросла в дитячому будинку.
В її особовій справі написано: «Її мати померла при пологах, а батько забирати дочку в пологовий будинок не прийшов
. Нині Ксеня-візочниця (попри травму свого хребта) здатна народити здорових діток-розумників.
***
Село Соколянка. Старечий притулок. Санітарка, котра сяк-так помила тут, у хіднику, брудну підлогу, пішла туди, у кімнату, де, відпочиваючи, можна випити гарячий чай або каву.
Село Соколянка. Віфезда. Сіроокий чорнявий футлес, сидячи тут, у спальні, на теліжці, склав у чорну коробочку гайки, шурупи та різні викрутки, порозкидані на підлозі. Стягнувши з себе синю теніску, Геннадій (якось так буцімто винувато) вимовив: «Вибач, я не посунув оце біле простирадло, яке висить на мотузці».
Оксана (посміхаючись) йому відказала:
«Ой, можна подумати, що ніколи не бачила...
Твого тулубу го-ло-го, во-ло-ха-того».
Гена
Ще б пак!
Ми (богатирі) не такі, як ті децепешки, котрі здатні лиш книжечку почитати
Нам (безногим і безруким) кортіло там, на нашому стадіончику, побуцяти м’яч.
Особливо, тоді, в травні, коли, відчувши літнє тепло, з тополі летить уже снігово-білий пух.
Село Соколянка. Цей лікарняноподібний заклад , де кожен будень (як дві каплі води) схожий на попередній. Гена, волічи змінити тему розмови, навмисно спитав: «Який нині день?». Натомість юнка, поворухнувшись в інвалідному візку, подумала: «Учора (в неділю), коли милосердий Бог дозволив (для людей праведних і нечестивих) сонцю зійти на небі, я «ходила» туди, у дім, де молилися тутешні баптисти».
Оксана
Сьогодні, мій милий, понеділок».
Гена
-То, може, Ксеню, там, у душі, вже є та гаряча вода, яку тут, у богадільні, дають один раз на тиждень?
Оксана
Спра-в-ді?
.
Гена
Біжи, перевір, Хома Невіруючий.
Село Соколянка Віфезда. Русява дівчина розчесала гребінцем своє густе волосся. Тендітна візочниця, нахилившись, взула свої червоні домашні капці. Тимчасом безногий хлопець, який (після дєтдомівської восьмирічки) закінчив отам, у Луганську, взуттєве училище, подумки зауважив: «Ага, вона носить, очевидно, тридцять восьмий розмір».
Українка. Село Соколянка Заклопотана інтернатниця, котра зараз оглянула синю хлопчачу теніску, трохи вимащену коричнюватим солідолом-мастилом, упівголоса зойкнула: «Ой, що мені з нею робити?». Натомість їй Гена (різко) відповів: «Ні. прати цю брудну діряву тенетку не треба! Моя матір там, на попілянскому ринку, де продають дешеве шмаття, щось інше нам знайде».
Оксана
Це було б добре!
Лежача баба Тома начебто обіцяла віддати мені свою «Зінгер».
Але тепер, коли я ще не працюю швеєю-надомницею.
Гена
Так, я тямлю.
Оті лахи, які видала мені сестра-хазяйка навіть ті старушки, котрі вже збайдужіли до всього на цім світі одягати не хтять» .
Оксана
( Вона взяла там, у тумбочці, шампунь і великий махровий рушник).
«Піду, туди, у лазенку.
Мо, хоч голову собі помию, а то білувата лупа сніжинками летить уже донизу
Гена
- Ну, тоді давай швиденько....
Допоки наші нахабні бабці там, у кінозалі, співають хором (здебільшого) українські народні пісні».
Село Соколянка. Держ-інтернат. Візок спинальниці поїхав коридором туди, у лазенку; проте тиша тут, у кімнаті, де безножник зостався сам, царювала недовго. Тепер ( чемно не постукавши пальцями об одвірок) сюди, в затвору, вихором увірвався столяр-шабашник . «Гість», ледве-ледве вдержуючи на руках важкеньку швеймаш, отеперечки запитав: «Куди оцей подарунок баби Тамари поставити?». Гніздюкова мокра десниця, щойно вимита милом, закрутивши водовідвідний кран, показала на столешню (круглу, дерев’яну кришку стола) .
Гість
(Тесля, котрий побачив біле простирадло, повішене на вірьовці).
: «Друже, це ти брав у мене молоток?»..
Геннадій.
- Так, я. Щиро дякую.
Україна. Село Соколянка. Гість, який правою рукою взяв довбню, пішов, напевно, туди, у столярну майстерню. Натомість безногий Гена, сидячи на низенькій чотириколісній теліжці, натяг на протези своїх ніг нові попелясті брюки. Йому (бідоласі) вперше, відколи він почав нидіти тут, у казенному домі, забаглося... (Закортілося, мовби риболову...)
. ..
***
Село Соколянка. Територія БП. Той яблуневий сад, куди зазирає червоне вечірнє сонце. Високий протезоходячий кавалер, який тут, у бесідці, прислонив свої палички до лавки, присів на той низенький доміношник, ніжки якого вкопано в землю. Натомість обачна зеленоока блондинка, вбрана у чорну вечірню сукню котра впритул підкотилася сюди, до того ж столика, натиснула на гальмо, щоб той інвізок, в якому вона сидить, не покотився назад.
Оксана, котра розгорнула Євангеліє
- Ти дозволиш?
-
- Гена.
- Ні, давай без... без своєї релігії.
- Не десь там, у Царстві Небесному, - я хочу жити тут, на землі.
- Принаймні, нині, коли я ще молодий.
Село Соколянка. Територія БП. Парубоча величезна десниця, яка схожа могутню ведмежу лапу, легесенько забрала із тендітних долонь маленьку синеньку книжку поклав її назад, туди, у коричневу дівочу сумочку. Вони - ті візові, котрі сидять один напроти одного - доволі довго мовчали.
Ксеня-візочниця
Минає світ і все, що у світі;
тому, на мою думку, Господь має бути на першому місці».
Гена.
- Розумієш, отам, у нашому дєтдомі, ми (школярі) лиш друзями..
Мені, здається, прийшовши на побачення, ми маємо...
Оксана
(Її тендітні ручки охопили хлопчачу шию)
Ми маємо зараз познайомитися ближче?..
Село Соколянка. Кругла дерев’яна альтанка. Їхні (несміливі) вуста повільно-повільно наблизилися одне до одного. Чоломкаючись, тут, у павільйоні, вони тепер не помітили, що раптом звідти (із ЖІК ) вийшла жінка, одягнена у білий халат. Медсестра, стоячи на ганку, зневажливо зикнула: «Ей, в’язні кохання! Невже ви не бачите, що надворі вже стемніло?». Натомість Гена, звертаючись до Ксені, розгнівано сказав: ««Чортова богадільня і прокляте життя в ній. Завтра поїду туди, у райцентр Попільня, поговорю зі своєю ненею»
Ксеня-візочниця
(Вона натягла на свої долоньки чорні шкіряні рукавиці)
«Не кляни, мій друже, цей казенний дім.
Поки що невідомо: дасть нам Отець Небесний якусь іншу домівку чи ні.
-
Геннадій (сердито).
«Ой завжди ти, моя штундо, з отим Всевидящим!
. Невже Віра вісім років не втокмачувала в твою голівку, що вода не тече під камінь лежачий?».
Село Соколянка. Старечий притулок. Алея. Протезоходячий Геннадій, який зараз топає праворуч від дівочої коляски, на мить спинився. Натомість Оксана-візочниця теперечки згадала: там, у дитячому будинку, вихователька Віра довго і красномовно їм (чужим дітям) розповідати про безногого льотчика Олексія, про візочницю Світлану Пароомпійку, котра народила здорову дочку та сина.
Оксана
- Кажуть, Вірчин син – у тюрмі. А дочка?
Вона буцімто одягає занадто коротку спідницю.
Гена
А тобі що до того?..
«У тебе своя доля і свій шлях...»
Оксана, котра іронічно посміхнулася.
- Ага, такий широкий...
- Мабуть, як оця заасфальтована доріжка, обсаджена туями та ялинами.
Село Соколянка. ЖІК . Візок спинальниці заїхав сюди, у хол, повільно, нібито навмисно не поспішаючи. «Нічна начальниця, одягнена в білий халат, зачинивши вхідні двері, вже зневажливо, зараз уже не кричала. Жінка доброзичливо проговорила: «Піду, туди, у медпункт. Може, лігши на тапчан, я хоч трішки там подрімаю допоки тутечки, в інтернаті, каліці або старцю не стало зле»
.
- Е2-е4, - дід Володя, що самотньо сидить на канапці, переставив уперед білого шахового коня.
- Е7-е5 - Гена, зігнувши в колінах свої скрипучі протези, присів навпроти свого суперника..
. Село Соколянка. ЖІК. Вестибюль, освітлений великою люстрою. Їй, мабуть, кортіло поїхати туди, де можна сходити до вітру; втім, побачивши ту старушку, що шкандибає хідником, спираючись на ходунки, уважна спинальниця зупинила спинила свій інвізок. Дід Володимир упівголоса заспівав таку частівку: «Ой, яка! Ой, яка! Дівчина нівроку...». «Ні, Ксеня не така красива як та однорука Надя, з якою я майже щовечора цілувався там, у нашому дєтдомі, - зате сумно подумав безусий шахіст, який мовчки зробив наступний хід своїм чорним конем, – Але нині, коли не хочеться мучитися з дідом-кректуном в одній опочивальні, мені, мабуть, доведеться побрататись із цією христолюбною спинальницєю. Наше ж інтернатське начальство довго буде дивитися крізь пальці, що ми (неодружені) почали сьогодні в одній кімнаті?»
. ..Е2-e4 e7-e5 2. Kg1-f3 Kb8-c6 3. Cf1-c4 Cf8-c5. Цей дебют, який шахісти називають італійським, поволі тут, у фойє, переходив у міттендшпіль (середину партію).
***
Село Соколянка, де вже поночіло. Зліва (там, за стіною горланив "Фотон" Там, за стіною, баба Одарка (Уже вкотре?) дивилася "Службовий роман" - кінострічку, яка тепер їй (оглухлій) нагадувала юність. Справа (теж там, за кімнатною перегородкою) сварилися два аника-воїни .
Бувший службовець НКВД.
-Ти бендерівец! Ти фашист!
Я б таких, як ти, до стінки…
Колишній воїн УПА –
Гулаг. Пусті комуняцькі табори..
Кого нині там, на Колимі, чекають вони?».
.
Село Соколянка. Старечий притулок. Геннадій, який повернувся сюди, у свою спальню, побачив: русява Ксеня-візочниця, знявши червоний спортивний костюмчик вже одягла білу лляну сорочку. Безножник, який розщебнув усі ремені своїх протезів, сів сюди, на свою койку.
Село Соколянка. Буд-стар. Гена Гніздюк отепер прорік: «Не звертай, сонце, на них уваги! Ці двоє зранку хропуть аж до обіду, а потім.. . Увечері, коли ще той буряковий самогон , який принесла «нічна нянечка», їм розв’язує язики.. Сивочолі ветерани немовбито знову десь отам, в окопах...». Натомість Оксана-протестантка тихо йому відказала: «Краще вони хоча би православного сповідальника покликали, адже сюди, в останню земну обитель, частенько приходить смерть із гострою косою».
-
Село Соколянка. Буд-стар У нього (після прогулянки на свіжому повітрі) розігрався вовчий апетит, однак теперечки Гена, сидячи на койці, поставив у куток свої протези. Футлес. який натяг на кукси своїх ніг сині спортивні споденки-обрізки , відштовхуючись колодочками об підлогу, під’їхав до одвірку..
Село Соколянка. Буд-стар. Оксана поклала улюблене Святе Письмо , на білу наволочку своєї подушки. Її візок підкотився туди, до столу. (Столу круглого , вкритого квітастою цератою. )
Геннадій (пошепки)
Там, у коридорі, нікого нема.
Теперечки буцімто...
Оксана (злякано)
Мо-ж-на що?
Гена. (Він, кривляючись, ніби той телевізійний комік, який грався на сцені м’ячем, іронічно прорік)
Зя те, що нєльзя».
,Село Соколянка . БП. Їхня кімната, замкнена шпінгалетом. Обачний футлес, сидячи на теліжці, під’їхав до своєї койки. Багатир, який висунув з-під ліжка коричнювату картонну коробку, вийняв ту настільну електроплитку, яку він називає стравогрійкою.
Село Соколянка. Буд-стар. Оксана (дуже схвильовано) спитала: «І що?. Ти, милий, думаєш?.. На цій єдиній маленькій конфорці? Я хоч локшину приготую?». Натомість Гена їй спокійно відповів: «Так вільно, як це робить удома моя матір, варити супчик тут, у келії не можна; проте, якщо ти встанеш рано-вранці, тоді... Тоді, якщо жодному старику не стане зле, медсестра. дозволивши нянечка піти додому, навряд чи зайде сюди, до келії. Вона, очікуючи свою колегу-змінщицю, напевно, питиме гарячу каву».
Оксана (Тихенько)
«Чи можна тут, у селі, в борг узяти?...».
Безногий Гена
«А віддавати позичені гроші чим будеш?
Четверта частина моєї пенсії - менша ніж цурочка цієї сирної запіканки.
Решта йде туди, в общак.
Оксана (Посміхаючись).
- Ну, нас же тутечки, в інтернаті, начебто годують і вдягають.
Село Соколянка. ІнКімната. Безногий Гена сказав, що вчора, коли він проводжав її до воріт, моя ненька поклала туди, у мою вітрівку, якусь банкноту. Натомість Оксана здогадливо йому відказала: «То, може, ті мамині гроші ще й досі там... Хіба ж бо той олд-покійник , якому нянечка подавала горщик, міг їх поцупити, мов той злодій, який воліє спиртне?»
Село Соколянка. БП. Не мопед – той візок, який інваліди називають кімнатним, від столу під’їхав до шафи. Ксеня, котра зняла з гачка синю курточку, знайшла гроші там, у правій хлопчачій кишені. Ксеня (мабуть, мимовільно) глянула на ту «Зінгер», яку столяр звідти, з хати баби Тамари, приніс сюди, в їхню келію. Натомість уважний співмешканець, осягнувши, що дівчина вона хоче кпити машинне масло, дав їй декілька гривень. Ампутант тихенько прорік: «Я взавтра, вдягнувши протези своїх ніг, поїду туди, у свій отчий дім. А ти?..».
Оксана
«Мені треба купити хоч найдовшу локшину.
Інакше, харчуючись, тільки там, у нашій їдальня, якоюсь недовареною кашею, ми вже скоро представимось?..»
-
- Гена
- Так, попросиш Агрезію .
Вона , буцімто не відмовляє тим візочникам, які просять купити їм якусь дрібничку.
Оксана
А, може, моя подружка
Най ліпше вона збігає туди, у сільмаг.
Гена
- Роби так, як ти вважаєш, що буде краще
- Старечий дім - це не наш дєтдом, де все за тебе вирішував учитель або вихователь.
- Тут треба, метикуючи, самому...
Село Соколянка. Буд-стар. Юна ґаздиня, почепивши спереду салатовий фартух, розрізала ножем на чотири частини сирну запіканку. І ось тепер, коли вони (балакаючи) заморили черв’яка, дівчина, котра дістала зі своєї валізи рулон тканини, щиро пообіцяла: «Я обв’язко віддам, мій друже, тобі кошти, позичені мені. Верну їх тоді, коли хтось купить те плаття, яке я пошию».
Гена
Нічого мені віддавати мені не треба.
Ми ще не подружжя, але....
Оксана
Спасибі, мій..
Мабуть, уже на-ре-че-ний.
Село Соколянка. Віфезда. Безножник, який сидить на низенькій чотириколісні теліжці, відштовхуючись колодочкою об підлогу, з кімнати виїхав сюди, у коридор. Гена (відверто) сказав: «Я, звичайно, не той православний християнин, який додержується усіх постів. Однак піду, переночую тамочки, в лазареті, куди медики кладуть заразну недугу – свинку, кір чи, наприклад, вітрянку».
Оксана (боязко)
«Може, друже, не йди?
Там, у ізоляторі, тхне хлоркою та маззю-вишневкою.
Геннадій.
(Він бає перед тим, як зачинити їхні кімнат двері.)
Ой, не треба, Ксеню, лукавити!
Хіба я не знаю, що пастор-баптист не навчав, що тобі (ще цнотливій) до шлюбу не можна?..
Оксана
- O, yes!
- Я дійсно вважаю: чорногуз, прилітаючи, приносить Щастя тим, хто вміє чекати.
Село Соколянка. Віфезда. Безногий сіроокий брюнет, сидячи на теліжці, зачинив їхні кімнатні двері. . Отам, у сусідній келії, ще досі галакали два захмелілі старики, однак дівчина вже не звертала на них уваги. Ксеня спершу зраділа, що вона тут, у Генчиній кімнаті, зосталася наодинці. Проте за мить вона занепокоєно подумала: «Звичайно, дебільна паралітичка церебралка Наталка - ні грач, ні помагач; але ж хіба Генчина теліжка не заїде, туди, в іншу спальню?»
Село Соколянка. Буд-стар. Оксана, керуючи тим візком, яким інваліди називають кімнатним, підкотилася до білої раковини умивальника. Господиня, миючи ту чашку, з якої вона, балакаючи зі своїм спільником, випила трохи кефіру, щиро молилася: «Боже, дай мені сили не поїхати туди, в ізолятор, де, напевно, влігся спати звабливий Геннадій».
Село Соколянка. ІнКімната. Невдовзі, коли русява спинальниця пересіла з інвалідного візку на койку, вона вирішила, що треба почати вишивати весільний рушник. Однак юнка навіть не підозрювала, що їй справді з наступного дня прийдеться...
***
. Житомирщина. Містечко Попільня. Трикімнатна квартира «Ні, мій синку, забирати ні тебе, ні твою любку я не буду! Там, у в інтернаті, не життя, а казка! Вас там безкоштовно годують, одягають, лікують! Ви обоє – каліки. Ви сядете у світлиці, склавши руки. А я що?… Буду не тільки вас доглядати, але й няньчити, обмивати-обпирати онука? На що воно мені треба? Я, хоч і вдова, але ще молода», - скрикнула так, мовби сокирою обрубала їхній пуп’янок, його ненька, коли Гена пообідав смачним домашнім борщем.
Село Соколянка. Буд-стар. «Боже, чому так сталося? – повернувшись рейсовим автобусом назад сюди, в інтернат, кусав собі лікті Геннадій. – Чому я піддався вмовлянням своєї хитрої матері? Чому я дозволив їй пошити себе в дурні? Невже тоді, повернувшись додому із луганського училища, я не почав шити шкарбуни? Взуття, до речі, хороше й модне»
***
6,00. Село Соколянка, де заспівав перший когут. Державний інтернат. Нічні нянечки, котрі вночі спали там, у кімнаті відпочинку, побігли додому, щоб пригодувати сніданок для своїх чоловіків і дітей. Тимчасом медсестра, котра немає права побігти додому, щоб подоїти свою корову, готувала ті ліки, які треба роздати підопічним (хворим старикам та інвалідам).
6.30. Село Соколянка Старечий притулок. Оксана, прокинувшись, прошепотіла "Отче наш, що на небі". Спинальниця, котра пересіла з койки в інвізок, одягнула теплу кофту. Відчинивши вікно, дівчина-візочниця, поставила на підвіконня настільну електроплитку. Юна ґаздиня, котра скоренько почистила овочі (картоплю, моркву) варила собі смачну домашню їжу - борщ або суп, рисову чи гречану кашу.
7, 00. Село Соколянка Буд-стар. Умившись там, у ванній кімнаті, Ксеня-візочниця повернулася сюди, в свою спальню. Спинальниця, знявши свою білу нічну сорочку, одягнула довге квітасте плаття. Дівчина поснідала тією кашею, яка вже зварилася. Юнка, помивши там, в умивальнику, брудну тарілку взяла до рук Святе Письмо. (Власне, розуміючи, що зараз-уранці в неї немає багато вільного часу, Оксана Штудерна читала свої улюблені Давидові псалми або коротенькі приповістки)
8, 00. Село Соколянка. БП, Їдальня для тих інвалідів та стариків, які здатні «самостійно переміщуватися» . Приїхавши сьогодні вранці сюди, в столову, де снідають інтернатники. Ксеня-візочниця просила дати їй каву. Спочатку невдоволений кухар, щось бурчав собі під ніс, а потім виконував дівоче прохання.
9, 00. Україна.. Село Соколянка БП. Ксеня-візочниця, виїхавши на ганок, дихала свіжим повітрям. Інколи добродушна спинальниця, котра вирварвала листочок з блокнота, записувала те, що Наталка-церебралка не могла внятно (чітко і ясно) сказати, наприклад, їхнього коменданту. Невдовзі (після прогулянки) Ксеня-візочниця, приїхавши сюди, в майстерню, плела крючком макраме, балакаючи зі старушками про погоду, Деколи, підкотившись до швеймаш, юна спинальниця строчила якісь лахи.
14, 00. Село Соколянка. Інтернатська їдальня. Приїхавши вдруге сюди, в столову, де обідають «самостійники» Ксеня-візочниця, звичайно, не їла «жахливу першу страву». Спинальниця, котра погодувала немічну Наталку-церебралку, лиш , випивала камлот.
14,30. Село Соколянка Інтернатська кімната, замкнена шпінгалетом. Повернувшись сюди, у свою світлицю, Ксеня-візочниця, котра дістала зі свого сховку, скоренько гріла собі ой смачний домашній суп, який вона зварила собі рано-вранці. Незабаром (після справжнього обіду), Ксеня, пересіла з інвалідного візка на ліжко, спершу трохи спала, а потім читала щось "для свого розумового розвитку" (Наприклад, побігала очима журналі і газету або човпла жіночі романи)
17, 00. . Село Соколянка Їдальня для тих інвалідів та стариків, які спосібні «самостійно переміщуватися» . Приїхавши надвечір сюди, в столову, Ксеня-візочниця, п’ючи чай, кокетувала з отим кухарем, який, жартуючи, розповідав їй анекдоти (нові або бородаті).
.
18,30. Село Соколянка. Інтернатська спальня, замкнена шпінгалетом. Оксана, повечерявши тією бульбою або кашею, яку вона зварила сьогодні вранці, наклавши в дві баночки своєї смачної домашньої їжі. Спинальниця, виїхавши на інвізку з кімнати туди, у довгий прямолінійний хідник, просила діда Володимира, щоби той відніс страждаючому Гені чорну торбу
19, 00. Село Соколянка. Буд-стар. Помивши свою брудну тарілку та чашку, спинальниця, пересівши з коляски на постіль, вдягала білу лляну сорочку. Зеленоока Ксеня-блондинка , слухаючи Євангеліє, записане на касетну плівку магнітофона, вишивала весільний рушник. Віруюча юнка, молячись, просила Бога, щоб той дав їм ту власну домівку, де вони, напевно, стануть щасливими.
. Село Соколянка. Буд-стар. Вечір Інколи (попри гнітючу самотність) Оксані спадало на думку: "Можливо чи варто зв’язувати себе сімейними узами. з отим безногий хлопцем, який зазирає чарку. Може, ліпше піти кудись туди, у жіночий монастир? Мо, служачи Богу, краще просто молитися за людей."
***
Україна. Село Соколянка. Гені Гніздюку було боляче усвідомлювати: «То тільки у віршах, то лиш у піснях мама добра й свята, а в реальному житі – кому як пощастить». Безногий хлопець-брюнет, якому не хотілося влачіть жалкоє существованіє тутечки, в інтернаті, через тиждень, дійсно перестав пиячити по-чорному. Сіроокий ампунтант, шиючи дівчині чув’ячки, поволі підсікся духом. Гніздюк отеперечки сподіваючись на краще, частенько міркував: «Може, не завжди так буде. Мо, моя матір колись дозволить нам жити там, у своїй домівці. Мо, Українська Держава дасть нам окрему квартиру. Дасть не там, у Києві – бодай тут. у райцентрі Попільні».
Село Соколянка. Буд-стар. Ізолятор. Майже щовечора, лігши тут у спальні, на койку, Геннадій перечитував таку газетну замітку:
1. Вони (люди з обмеженими можливостями) прагнули до кращого життя; і, можливо, сам Господь допомагав. . Ось кілька прикладів. 1. Безногий Андрій Щасливчик, який майже все своє життя ремонтував людям взуття, виростив разом зі своєю дружиною двох синів та дочку.
2. Стівен Хокінг: Світово відомий фізик і космолог, який протягом багатьох років боровся зі станом паралічу, спричиненим хворобою АМЛА (аміотрофічний боковий склероз). Він зробив значний внесок у науку, особливо в області чорних дір і космології, і став великим прикладом життєвої сили та волі до перемоги.
3. Джуді Хьюман: Американська актриса, яка в дитинстві отримала травму хребта та перебувала у відчайдушному стані паралічу. Тим не менш, вона зуміла знайти своє покликання в акторській грі та стала відомою своїми ролями в фільмах, таких як "Ми, зірки" і "П'ять кроків до успіху". Вона є активісткою за права інвалідів та надихає інших своїм прикладом.
4. Нік Вуйчич: Австралійський мотиваційний спікер та автор, який народився без кінцівок. Він став відомим своїм надзвичайним оптимізмом та віру в себе. Нік активно подорожує світом, виступає перед публікою, ділиться своїми життєвими історіями та надихає людей досягати своїх мрій незважаючи на будь-які обставини.
5. Темпл Грандін: відома американська вчена і автор, яка має діагноз аутизму. Вона зробила значний внесок у ветеринарну науку та дизайн виробництва тваринницьких споруд. Її історія успіху показує, що індивіди з аутизмом можуть мати великий вплив на світ і реалізувати свій потенціал.
6. Олексій Маресьєв (1920-2001) був радянським військовим льотчиком і героєм Радянського Союзу. Він став одним з найвідоміших льотчиків-асів в ході Другої світової війни. Мареєв брав участь у великій кількості повітряних боїв і здійснив понад 300 бойових вильотів. Він служив на фронті з 1941 року і здобув багато перемог над ворожими літаками. Його найвідомішим боєприпасом був літак Ла-5, на якому він здійснив багато успішних атак. Однак найвідоміший епізод у житті Маресьєва стався 4 березня 1943 року. Під час повітряного бою його літак був сильно пошкоджений ворожими залпами, а сам Маресьєв був важко поранений. Він втратив обидві ноги і був змушений керувати літаком за допомогою рук. Незважаючи на це, він зумів повернутися на базу і здійснив успішну посадку. Цей акт героїзму приніс Маресьєву звання Героя Радянського Союзу. Після війни Маресьєв продовжив службу в авіації, викладав у військовій академії і став заслуженим льотчиком СРСР. Він прославився не тільки своїми воєнними заслугами, але й своєю відвагою, вольовою силою і вмінням подолати будь-які труднощі. Олексій Маресьєв став символом військової мужності і волі, а його історія надихає людей дотепер. Він є прикладом того, як навіть у найскладніших обставинах можна знайти силу волі та вести боротьбу за свої переконання.
7. Світлана Миколаївна Трифонова. Світлана народилася 12 вересня 1966 року у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. У 14 років діагностували пухлину на хребті. Після операції перестала ходити і 10 та 11 класи закінчувала вдома. 1998 року закінчила Дніпропетровський інститут фізкультури. Чоловік, Павло Гонтов - автогонщик, 8-кратний чемпіон України з автокросу. Двоє спільних синів - Микита та Тимофій. Гонкою на візках Свєта зайнялася 1981 року. 1996 року вперше брала участь у Паралімпіаді в Атланті. 1997 року почала тренуватися у гонках на лижах. Срібний та бронзовий призер Параолімпійських ігор у Нагано (1998), Солк-Лейт-Сіті (2002), Турині (2006). У 2000 році брала участь у Літній Паралімпіаді в Сіднеї (Австралія), де посіла 7 місце у пауерліфтингу (жим штанги лежачи).
8. Марія Леонідівна Комісарова (нар. 5 вересня 1990, Ленінград) - російська спортсменка, член Росії з фрістайлу в дисципліні скі-крос на Олімпіаді в Сочі. Майстер спорту міжнародного класу Росії. З 2011 року входила до складу збірної Росії. Срібний призер етапу Кубка світу (Швейцарія, 2012). Бронзовий призер фіналу Кубка Росії (2012). В даний час є великим блогером Інстаграм. На 21 лютого 2014 року на Олімпіаді в Сочі було призначено виступи зі скі-кросу з дисциплін кваліфікації, в яких Марія мала брати участь, та фінальний медальний залік.Але 15 лютого під час тренування вона зазнала важкої травми — перелому хребта зі зміщенням — і вибула зі змагань. Того ж дня була прооперована у Червоній Поляні. 16 лютого було доставлено лікування в Мюнхен, де її прооперували повторно[4]. Реабілітація після чотирьох операцій проходила у клініці Мурнау, потім лікування продовжилося в Іспанії[6]. У серпні 2014 року Фонд підтримки олімпійців Росії ухвалив рішення надати спортсменці фінансову допомогу. У травні 2015 року отримала ключі від квартири[7]. Продовжувала реабілітаційне лікування у клініці доктора Блюма в Іспанії. На даний момент проживає в Іспанії, тому що там краще облаштовано середовище для маломобільних громадян.У 2018 році подала до суду позов про повернення грошової суми в 51 млн. руб за лікування, яке не принесло результатів. Відповідачем у позові є НДІ фізичної реабілітації та нових реабілітаційних технологій (клініка інституту розташована в Марбельї) З листопада 2016 року одружена з Олексієм Чаадаєвим, який також виступав за збірну Росії з фрістайлу. 15 квітня 2017 року народився син Матео. 9 серпня 2019 року народилася дочка Мілітіна.
***
Село Соколянка. Старечий притулок. Той дід Данило, який любив грати в шахи, сьогодні вночі дав дуба. Там, на іншому корпусі, де, ніби малі діти «граються в кохання» сімейні пари, з’явилася вільна кімната. (Та спальня, куди, окрім отих строгих медиків-контролерів, майже ніхто не заходить.)
Село Соколянка. Віфезда . Високий, широкоплечий геркулес, крокуючи на протезах, наблизився до тією койки, де сидить Оксана.. Гена подарував їй червоні троянди. Натомість юна зеленоока блондинка раптом розрюмсалася. Вона, плетучи, проговорила: «Може, тобі, Генко, не варто зі мною?. Мо, там, у селі, якась красуня, стомлена самотністю, погодиться з тобою?..». .
Гена (строго) спитав:
«А ти що?..
Волієш ізнову витягати з-під лежачої старушки мокрі пелюшки?».
Оксана, котра зазирнула в його сірі очі..
- Ні, мій друже, я не хочу безкоштовно…
- Геннадій, який трохи помовчав.
Чи той повар, з яким ти кокетувала там, у столовій,
лукаво пообіцяв тобі зірвати зірку з неба?.
Село Соколянка. Буд-стар. Юна спинальниця, напевно, подумала про те, що, заїхавши на колясці у хлів, вона не зможе корову подоїти. Ксеня (розважливо) спитала: «А що буде тоді?. Тоді, коли він (здоровий ґазда) вижене мене зі своєї хати? Я, кругла сирота, стану безхатьком?... Чи наш директор знову забере мене сюди, в останній земний приют».
Гена.
- От і я гадаю: нам (увеченим) ліпше...
Усміхнена Ксеня
- Піти туди, у церкву? Під вінець?
Свою Соколянка БП. «Ну, хто нас вінчатиме? – зміркував Гена Гніздюк. – Мій (православний) батюшка скаже, що ти штунда. А пресвітер-баптист... Він (твій євангеліст) велітиме... Він вимагатиме, щоб я сказав якусь таку молитву покаяння, яка, наче театральний квіток, впустить мене туди, у Царство Небесне?».
Геннадій
- Розумієш, сонечко, потім, коли ми будемо десь там, у своїй хаті...
А поки що?..
Оксана, котра сидить на койці..
Тобто, ти пропонуєш, щоб ми це питання відклали, на потім?..
Гена
- Так, на мою думку, краще почекати, коли буде слушна нагода
Можливо, тоді, коли ти народиш мені сина, якийсь священик погодиться звершить божественне таїнство.
Ксеня.
- А чому зразу син?
- Мо, то буде наша донечка.
Геннадій (посміхаючись)
- Така ж файна розумниця, як ти?..
Село Соколянка. Віфезда. Та величезна десниця, яка схожа на могутню ведмежу лапу, одягнула на (її маленьку) стопу чув’яку . Натомість юнка, взявши взяла ту шарикову ручку, що лежала на столешні тумбочки, поставила свій підпис під тією заявою, яку напасав її жених. Оксана (лагідно) мовила: «Гаразд, мій любий! Я піду туди, у сімейку, щоб приготувати gutes...»
Геннадій.
- Вечерю при свічках?..
- Оксана.
(Раніше така сором’язлива весталка, посміхнувшись, розщебнула свій халат.)
- - А чом би й ні?
- Чим ми гірші від тих мо-ло-дят, які сьогодні теж уперше?..
Село Соколянка. Буд-стар. Високий широкоплечий красень, крокуючи на протезах, підійшов до шафи. Гена турботливо спитав: «Що тобі подати?». Натомість Оксана, сидячи на постелі, попросила, щоб він зняв із вішалки плаття. (Сукню жовтеньку, без бретельок).
Гена.
- Це, мабуть, те чудове плаття,
- Яке ти пошила собі сама на останній шкільний дзвоник? ¬
Оксана.
- Ні, я хтіла одягти його на випускний вечір. Однак…
Село Соколянка. Буд-стар. Оксана подумала: «Тоді, у квітні, коли я захворіла дєтдомівський уазик скоренько привіз мене сюди, у село Соколянка. Та, хвалити Бога, та віруюча прибиральниця, яка ввійшла тоді туди, в ізолятор, викликала швидку. Слава Богу, там у госпіталі, увірувавши в Господа нашого Ісуса Христа, я почала йти тією стежкою, що веде в Царство Небесне».
Гена
Піду у туди, у кабінет коменданта,
щоб взяти наші паспорти з українським тризубцем.
Усміхнена Ксеня
- О, так! Біжи, мій любий!
А я?.. Я зараз вберуся...
Соколянка. Буд-стар. Безногий Гена, керуючи важелем коляски, щойно виїхав звіди, з кімнати, в коридор. Тимчасом Оксана, оглядаючи себе в круглому дзеркалі, що висить перед нею на стіні, зашепотіла: «Дякую тобі, Господи! Ти почув мої молитви Я не буду мучитися з бабцею, Гена з дідом». Юна протестантка, подивившись на ту іконку, що висить над Генчиним ліжком перехрестилась, мов православна любка. Їй кортіло випросити в Бога кращої долі; але тепер, від надмірного хвилювання, забракло слів. (Слів потрібних, вельми переконливих.)
Село Соколянка. БП. Оксана, сидячи на кімнатному інвалідному візку, вже сховала настільну електроплитку в валізу – туди, подалі, під свої лахи . Тимчасом безногий жених, сівши в ту ричажку, яку він позичив у діда-сусіда, поїхав до того дому, де знаходиться сільрада. Гена прагнув отам, у сільраді, зареєструвати їхній шлюб.
***
Село Соколянка Буд-стар. Безногий Гена, працюючи тут, у майстерні, шив або ремонтував людям взяття. Тимчасом згорблена Ксеня, сидячи на інвалідному візку біля швеймаш строчила ті хороші лахи, які можна продати тим нянечкам або медсестрам, котрі працюють тутечки, в інтернаті.
Село Соколянка. Старечий притулок. Майже три роки панував повний сімейний штиль. Майже три роки молоді люди жили і хліб жували. Втім отепер, коли у молодого столяра народився первісток. Нині їхній довжелезний медовий місяць раптом обірвався. Заздрісний Гена, купивши самогонки, запивав свою томливу нудьгу зі стариками або, переставши забивати доміношного козла, взагалі зникав звідси, з інтернату. Футлес отам, у райцентрі Попільня, ночував у своєї матері або розважався, напевно, десь там, у борделі.
. Село Соколянка БП. Оксана терпіла місяць, другий.. Але сьогодні спинальниця, котра підкотилася до того ліжка, де лежав захмелілий Геннадій, простягла йому пінцет. Молода голісінька жінка, заплакавши, скрикнула: «Ну, давай, ризикни, якщо ти такий аховий.. Може, моя матір, передумавши, все-таки дозволять нам жити у своїй хаті. Кажуть, бабусі люблять своїх онуків більше, ніж своїх рідних дітей».
Село Соколянка. БП. Оксана, загасивши тут, у спальні, світло, пересіла зі свого візка, на їхнє сімейне ложе. Роздягнена спинальниця, розсунувши ручками свої малорухомі стегна, витягнулася на постелі, мов прямий шнур. Утім, її п’яний Геннадій, якому важко було держати свій здоровий глузд за барки, витягти пінцетом жіночу спіральку не став. «Дур-не-нька, - подумав він. - Якщо ти, Ксеню. завагітнієш, ці невблаганні медики, які працюють тут, у богадільні, примусять тебе (мою дружину) зробити штучний той аборт, після якого ти станеш безплідною смоквою».
Відхідливий Гена.
Я не такий спритний, як цар Давид, щоб перемогти Голіафа.
Але я вийду з цієї жахливої інтернатської системи .
Оксана (схлипуючи)
- А я?..
-
Гена.
- Молись. Аось, твій Бог...
- Колись Він нам дасть ту домівку, де будуть, бігаючи, сміятися наші дітки.
Оксана Штудерна
А чому Бог тільки мій?
- Невже православні люди теж не вірять в того ж Ісуса Христа, що й ми, протестанти?..
Село Соколянка. Віфезда. Безножник, зіскочивши з койки на свою теліжку, одягнув довгу зелену футболку. Футлес, схопивши коробку сірників, тицьнув у зуби цигарку. Його низенька чотириколісна теліжка покотилася туди, в ізолятор, де є вільна койка.
Україна. Село Соколянка. Невдовзі Гена, приїхавши в столицю України, вступив до медичного вузу; він, навчаючись на психіатра, жив тепер десь там, у гуртожитку.
Соколянка. Державний інтернат. Одинока спинальниця, пошивши собі чорну рясу, стала жити тут, у віфезді, так, як монашка. Самотня солом’яна вдова, плетучи крючком макраме, частенько молилася: «Боже, дай нам ту домівку, де будуть, граючись, сміятися наші здорові дітки». Хвалити Бога, та немічна церебральна, яка жила тепер з Оксаною, зрозуміла, що не варто пхати свого носа туди, куди її не просять.
Україна. Київ. Голосієво. Якось одного разу, прийшовши на протезах сюди, у молитовний будинок, безногий молодий чоловік познайомився з тим директором титанового заводу, котрий невдовзі купить їм (подружжю) ту двокімнатну квартиру, де ніхто не примусить вагітну Ксеня Гніздюк зробити викидень. (Аборт штучний, насильницький).
***
Україна. Київське Голосієво. СпецДім. Сьогодні тут, у двокімнатній кватирі, яку подарував їм благодійний Віктор Щирий-Небезгрішний, на столі горить свічка. Геннадій ввімкнув магнітофон. Швидке, енергійне, з чітким ритмом танго змінилося на плавно-поступальний ритм. Узявшись за руки, Гена та Ксеня, котрі сидять на ліжку, ледь-ледь рухаючись, танцюють щось схоже на вальс. Не на сьомому – вони опинилися на найвищому, найщасливішому небі. Свобідні, розкуті Гніздюки – ніби ті вільні євреї, котрі, вийшовши з Рабства Єгипту, ввійшли у землю Обітовану.
Гена.
Директор Віктор обіцяв дати мені якусь роботу там, у своїй компанії «Якісний Київтитан»
Як ти, Ксеню, дивися на це?...
Оксана
-Слава Богу, якщо це дійсно так.
Наших двох мізерних пенсій не вистачить, щоб, оплативши комірне, купувати собі продукти та лахи.
Але.
Гена
Але що?..
Оксана.
Може, спершу влаштуємо... другий медовий місяць.
Допоки, сидячи на койці, я зв’яжу спицями жилетку та теплі носочки.
Восени ж отут, на Київщині, буде, мабуть, прохолодно.
Гена
Тобто, ти волієш зачати?..
Оксана
- Так, мені вже 24 роки...
Лікар сьогодні витяг із мого лона спіральку.
Україна. Київське Голосієво. СпецДім. Ні нянечка, ні медичка, ні сестра-хозяйка – ніхто тепер не ввійде, сюди, в їхню повноправну спальню. Гена поклав свою половинку в ту неабияку позу, в якій Оксана, попри травму хребта, зможе отримати «насолоду кохання». Вони (голісінькі) вперше тут, на койці, без запобіжників вагітності…
\Україна. Київське Голосієво. СпецДім, де те, що там, в інтернаті, було тільки мрією стало частиною їхнього життя.
Зранку безногий молодий чоловік працював на заводі Надвечір працюючи , у майстерні Гена шив і ремонтував людям взуття, а ввечері безусий батько, долаючи сонливу втому, він гриз граніт медичної науки.
Русява молода візочниця, народивши ту дочку, в якої немає жодної фізичної вади, відкрила своє ательє. Спинальниця Ксеня мрія також про сина.
Порядний психіатр.
… Тоді, коли Геннадій Якович Гніздюк закінчив інститут. працевлаштуватися було надзвичайно важко. Незважаючи на диплом з відзнакою, усі керівники медичних закладів, маючи небезпідставні сумніви, чи взагалі здатен психіатр, котрий має фізичну ваду та певні душевні проблеми, надавати кваліфіковану допомогу хворим, йому делікатно відмовляли. Лиш вона (директриса) для нього зробила неабиякий виняток, взявши його на посаду вільну психіатра. І ось сьогодні, коли минув рік, Зоя Гаврилівна Лівак, котра покликала лікаря сюди, в бесідку, спитала: «Може, док, цю Перепутію, котра зараз вивезла на ганок той інвалідний візок, в якому царем возсідає Василь Безсилий, Вам варто оглянути?». Безногий лікар довго мовчав; проте врешті-решт, кинувши в урну свою згаслу цигарку, він прошепотів: «Гаразд, Зоє! Я спробую розібрати, що, там, у картці, латинською мовою написано. Може, їй (Перепутії) дійсно треба частенько призначати той пантогам , якого в нас немає
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. Той затишний кабінет, де прибиральниця щойно помила підлогу. “Ага, це та… си-рі-тка». – подумав психіатр Геннадій Якович, котрий підійшов до тієї шафи, що стоїть в кутку. -Я сам помічав не раз: як вона везла того хлопця на візку. - Ще й бувало запитую сам себе: що це? Кохання? Можливо. Хіба ж вона, кохаючи, галайкотітиме про свою любов? Просто відчуває і все. Як дихає. А він? Я не помітив в його карих, добрих очах чоловічої хтивості. На скільки я розумію його, як фахівець, він не хоче так… мов кіт з Муркою… Йому потрібне єднання серця з рідною душею. Ймовірно, десь у глибині душі Вася все ще сподівається…” Психіатр вирішив перевірити, який у дівчинки діагноз. Високий широкоплечий мужчина, розгорнувши її медичну картку, прочитав: «Така олегофінія, коли інвалід, виконуючи хатню роботу, здатен сам себе обслуговути» Безперечно, ескулап міг би вчинити так: чорнильною ручкою чирк – і все. Невдовзі наказ, підписаний главою геріатричного пансіонату, буде виконано. Скоро уазик відвезе Перепутію Лялечку туди, в інший (неврологічний) інтернат
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. Молодий безногий чоловік, крокуючи на протезах, повільно піднявся аж туди, на другий поверх. Ескулап, котрий зустрів тут, у коридорі, ту прибиральниці, яка миє шваброю підлогу, спитав: «У якій кімнаті проживає Перепутія?». Жінка, повільно йдучи разом із психіатром довгим прямолінійним хідником, тихенько розказала: «Розумієте, док! Тоді, коли її тільки-но допровадили до нас, Перепутуя навіть волосся сама розчесати не вміла, гейби вона виросла в замку казкового короля. А потім, коли до нас поступив Василь Церебрал на візку, але зі світлою головою,- він, дуже терпляче, “штрих за штрихом” навчав свою товаришку варити, прати, прибирати в кімнаті. Чим більше в юнки було справ, тим більше вона вчилась жити, немовби більше горе парубка намагалось вилікувати фізично менше лихо його подруженьки. Нині це слухняне, мов робот, навіжене дівчисько знюхалось із тим паралітиком».
***
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. . Та кімната, в якій живе Перепутія Лялечка. Ескулап, котрий, постукавши пальцями об одвірок, увійшов сюди, у кімнату, побачив: кароока чорнява дівчина, котра сьогодні вранці одягла квітчасту сукню, сидить на тій койці, яку вона акуратно застелила червоним покривалом.
Психіатр Геннадій Гніздюк
- Перепутіє, як твої справи?
- Як ти вчора спала
Перепутія
- Спала спокійно, без жахливих снів.
\. “Боже, як в неї чисто й затишно! - подумав Геннадій Гніздюк - Не те що он в того сивого комуніста, котрий, забігаючи, мов безхатько, соди лиш переночувати, вічно цілими днями вештається десь там в їхньому агітпункті. Підгодовують його там чи що? Заходиш до нього в кімнату – як у свинарник. Там брудно; недоїдки на столі, крихти хліба на підлозі... Накидано жужмом цілу купу одежі на стільцях, на канапі. А тут, у Лелеки охайно» Втім, психіатр, звичайно, зрозумів: тут, у келії, ідеальний порядок тільки тому що Вася щодня їй підказує своїй подружці.
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат.. Перепутія Лялечка, тут, у кімнаті, не зводила з нього свого стривоженого погляду. Глибокі, сумні, карі очі прикипіли до проникливих зіниць чолов'яги. Вони, неначе хворий відслужилий пес, на якого господар налаштував заряджену рушницю, благали, молили, прохали його „не натискай на спусковий гачок. Хіба ж бо я тут комусь заважаю? Чи, обходячи Василя, іншим немічним також частенько не допомагаю? „Ні, боляче дивитись на людину в глибокому горі, хоч би якою вона не була!”— першим відвів свої очі, м’якшаючи, мужчина. Він подумки лаявся, лютував в душі на себе, відчувши, що зможе в неї спитати: „Чи варто під час польоту літака натискати на кнопку “стоп-кран”?» ”Навіщо я мучитиму її своїм лукавим випитом? – подумав є Геннадій Гніздюк - Хіба я так не знаю?! Чи її хвороба кудись поділася? Ні! При всій повазі до неї, юнка - всього-на-всього лиш слухняний робот, який здатен виконувати чиїсь команди. Нездатна мислити логічно дівчище, котра вміє читати лиш по складах, звичайно, не докумекає, що некерований літак – це не поїзд, і він, впавши на землю, може розбитися на дрізки. Безрозсудна про те ніколи не задумується, і спокійно собі живе. Хвалити Бога, тут, у віфезді, їсти й пити безкоштовно дають. ”
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат.. Жаліючи нещасну дівчинку, Геннадій Якович вийшов звідси, з чистенької горлиці туди, у коридор. Ескулап подумки подякував Богу, що жінка, яка мила тут, хіднику, підлогу, щойно зайшла кудись туди, у чиюсь келію. Психіатр отепер не хтів з прибиральницею говорити про те, що стосунки Васі та Перепутії, напевно, закінчаться штучними пологами. Юнка ж не тільки годує ложечкою паралітика; вона ввечері роздягає, а вранці знов одягає його.
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. . Психіатричний кабінет. Сівши знову за свій робочий письмовий стіл, Геннадій Якович волів швидко, «одним махом» виконати замовлення Зінаїди, дещо підправивши діагноз навіженої. Однак раптом тихенький докір ще не спаленої совісті спинив цього чоловіка - ще мить назад рішучого вершителя чужої долі. Ескулап звичним безпомильним рухом добувши з пачки сигарету, прим’яв її, тицьнув у зуби, припалив…. “У коробці всі вони однакові. Та кожен з них окремо чогось вартий! - метафорично подумав Геннадій Якович, дивлячись на згаслий сірник, що щойно підпалив цигарку. - Ні! Не можу. Не бажає моє перо союз світлого розуму й здатних до праці рук розлучати. Нехай би собі голуб з голубкою воркували й далі! Разом Вася та Перепутуя — немовби одна здорова людина. Удвох вони досягнули того, чого б ніколи не змогли б кожен сам поодинці. Як і я з Оксаною».
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. Психіатричний кабінет. Геннадій Якович, закривши, відклав на край столу медичну картку Лялечки. Нехай, мовляв, Може, завтра вранці… заглушивши голос свого сумління нашкрябаю свій вердикт: Перепутуя Лялечка – псих». Лінивий безногий мужчина, увімкнувши телевізор, нетерпляче він став чекати сімнадцятої години, коли синя легковушка з ручним керуванням буде їхати проспектом Перемоги додому..
***
Київ. Та квартира, яку подарував їм благодійник Віктор. Увечері Геннадій Якович, вдаючи з себе дуже стомленого, відімкнув своїм ключем вхідні двері квартири, яку їм купив «титановий король України». Він почув: дружина Світлана, бесідуючи в кухні зі свекрухою, готувала вечерю. Бабуся вчора приїхала до них, щоб натішитися своїми онуками, щоб допомогти своїй невістці-інвалідці, котра все ще справляла гарне, приємне враження.
--Тато! Неньо прийшов,--кинувши свої мертві цяцьки, скоренько підбігли до свого родителя хлопчик та дівчинка. Вони (необачні) шуміли, пхалися, забувши, що їхній отець стоїть на протезах.
- Дітки не штовхайтеся, бо я зараз впаду, - усміхнувся щасливий батько, котрий, цьомкнувши кожного в рожеву щічку, підхопив на руки найменшеньку донечку.
--Hello! - коли галаслива малеча стихла, привіталася з ним також старша дочка-школярка Оксана, котра, либонь, вчила на завтра англійську.
“Бо-же, як вона зараз схожа на Лялечку,”— подумки провів між ними паралель неньо , обережно ставлячи найменшеньку ніжками на зелений килим.
“А чи хотів би ти,--раптом, неначе грім серед ясного неба, осінила його не сподівана думка,--щоб хтось, не спитавши в неї на те згоди, вирішував на свій розсуд її долю?”
“Але ж у мене є службові повноваження, надані українським державним Законом…”
“Так-так! Повноваження в тебе є. А як щодо Сумління? ”
Господар дому завмер. Ісус з іконки, що в куточку, дивився йому у вічі… Невже ти зможеш писати деякі діагнози під диктовку Зої Гаврилівни Лівак?.... Ти ж сам став щасливим лише тому, що вам з Світланою допоміг милосердний Віктор Щирий-Небезгрішний. Живучи вдома, користуючись всіма тими можливостями, що надає українське законодавство інвалідам. ти з Світланою став щасливим, виховуєш своїх рідних трьох здорових діток.
Геннадій Якович не спав, розмірковував всю ніч. Йому було щиро жаль Василя Безсилого, котрий без допомоги Перепутуї через півроку, мабуть помре. Роздавальниця принесе на підносі, поставить йому на столі тарілку борщу: “Їж, якщо хочеш!” А в нього... ложка, взята великим і вказівним пальцем, тремтить, мов листок осики на вітрі..
***
Київ. Святошин. Геріатричний пансіонат. Втрати роботу через цих двох калік роботу, яку він так довго шукав, йому, зрозуміло, не поривало. Проте наступного ранку, приїхавши на роботу, Геннадій Якович, поклав на столі перед пані Лівак заяву, в якій «горобця» було виведено «Прошу мене звільнити за власним бажання».
Чисто по-людськи, док, я Вас розумію! – втямивши, що психіатр (як і належить порядному мужчині) доносу на неї в київську прокуратуру писати не буде, мовила директорка Зоя Гаврилівна, сидячи в кріслі за дубовим високо-масивним столом. - Я вже давно спостерігаю за одним… «пришелепуватим». Так от… цей високий, як тополя (та, на жаль, дурний, як квасоля) хлопійко мешкає в моєму мікрорайоні. Частенько я бачу його то на ринку, то біля кінотеатру, то працюючим вантажником в якомусь кіоску. Він – мов малесенький трикутник, вписаний у велике коло звичайного міського життя. А ось Перепутуя Лялечка…. Ніби ще на один щабель, вона знов немовби спинилась і вгору далі не лізе, бо дівчині потрібна людина, яка б показувала їй правильні, точні рухи, які вона була б здатна повторити, а паралізований Василь… Він, котрий навчив її більше, ніж кваліфіковані педагоги за всі 18 років, які Перупутуя прожила в дитячому будинку, напевно, вже вичерпав увесь свій невеличкий розумовий запас, адже скільки б мудрих книжок та журналів церебрал не читав, практичних навичок в нього, на жаль так мало, як котик наплакав
Інформація про стариків
Баба Тамара Баба Тамара – лежача, немічна жіночка
Дід Володимир.
Володимир Ізотович Лобода, котрий випровадив свого батька туди, «у дім металургів», теперечки сам їсть державний хліб отут, у БП. Але дід Володя не проклинає свого сина так, як це робив його тато. Я, мовляв, це посіяв; я мусив це пожати. Лисий одинокий старик, глянувши на ту ікону, яка висить в інтернатській келії, лиш сумно думає: «Боже, якщо це правда , що Ти є, забари мене туди, у Царство Небесне, де вже не буде ні сліз, ні хвороб»
Баба Агразія.
Агразія Петрівна Добродійка - – ще кріпка соколяночка, яка живе сама тут, у своїй хаті. Частенько, коли їй набридає самотність, колишня колгоспниця приходить сюди, у БП, щоб, обідаючи, погуторити зі своїми сивими ровесниками. Інколи старушка допомагає коку там, на інтернатській кухні помити брудний посуд; інколи ходить до тутешні сільської лавки, щоб отим візочникам, котрі не ходять свої ногами, купити «такі бажані цигарки». Баба Агразія, син якої пропав без вісти десь там, в Афганістані, попри самотність не хоче йти жити туди, у БП. Вона каже, що вдома рідні стіни буцімто не дозоляють їй хворіти.
Фантомниий біль Фантомні болі - це болючі відчуття, які виникають у частині тіла, якої більше немає або яка була ампутована через травму або хворобу. Ці болі відчуваються, хоча відповідна частина тіла відсутня. Раніше вважалося, що фантомний біль є переважно психологічною проблемою. Однак зараз експерти визнають, що ці відчуття насправді виникають у спинному та головному мозку. Больові сигнали продовжують надходити в нервову систему, і мозок сприймає їх як біль, хоч відповідна частина тіла вже відсутня. Фантомні болі можуть мати різні характеристики, такі як пекучий, стріляючий або стискаючий біль. Вони можуть виникати у дистальних відділах, тобто у віддалених частинах ампутованої кінцівки.
Примітки
Бацила – дуже неприємна людина (молодіжний сленг).
Віфезда – державний інтернат для стариків та калік.
Зазирати в чарку - пити спиртне (вино, горілку або самогонку)..
Скат – це колесо ін-візка, а також комплект гумових деталей ін-візка колеса.
Протестанка знає: там, у своєму домі молитви, сільські баптисти не вішають «витворів богомазів».
Суть суперечки. Протестантка Ксеня вважає: ікона – то такий ідол, як Золоте Теля, зроблене Ароном. Для православного Гени ікона – це ніби святиня, хоч він, будучи мирянином, не виковує церковних правил і приписів.
Житомирська область. Село Соколянка. Тут, на березі річки Роставиці, частенько спалахує виникає дискусія. Православні стверджують: «Ікона – то така святиня, яка нагадує людям про невблаганного Бога-Суддю». Інші ж віруючі люди (вельми категорично) їм заперечують: «Ми, пртестанти, навіть найкращим витвір богомаза ототожнюємо зі Золотим Телям».
Село Соколянка. Цей лікарняноподібний державний заклад
ЖІК – це той житловий інтернатський корпус, де знаходяться ті кімнаті, в яких доживають свій вік старик та каліки.
Аніка-воїн, Аніки-воїна (розг. ирон.). Невдаха-вояка.
Бурячвнка, -и, ж ., діал . Самогон, виготовлений із
цукрових буряків.
Обрізки – спортивні штанці, колоші яких підшиті вище колін.
Церата – клейонка.
Четверта частина – це двадцять п’ять відсоткі
здатні «самостійно переміщуватися» - тобто, вони можуть ходити своїми ногами або самі керувати інвізком.
здатні «самостійно переміщуватися» - тобто, вони можуть ходити своїми ногами або самі керувати інвізком.
Цей кок-добродій частенько не було медсестри або директора, виносив Оксані той кульок, куди він поклав борщеві овочі — картоплю, моркву, бурячок та половинку головки капусти)
(Чув’яка – це біленька шкіряна туфелька без підборів)
Соколянка. Буд-стар. Ховаючи електроплитку сюди, у валізу, Ксеня сподівається: куди та медсестра (котра хоче відслужитися перед начальством) не наважиться нишпорити під її лахами. Старечий притулок – це все-таки не тюрма суворого режиму.
Село Соколянка. БП Майже три роки безногий чоботар тоді, коли вже стемніло, повертався з роботи сюди, в їхню двомісну сімейну затвору. . Майже три роки Геннадій клав свою голісіньку половинку в ту позу, в яку вона (попри травму хребта) спосібна отримати насолоду кохання.
Відхідливий – той хто швидко вгамує свої емоції (гнів, злість, тощо)
Той спеціалізований будинок, де є все необхідне для життя інвалідів – пандус та медпункт, охорона та продуктовий магазин. Сюди, в їхню спальню, ніколи в несподівано не ввійде ні інтернатська медичка, ні прибиральниця.
Примітка.
На відміну від тих мужчин, які пересуваються на візку, у жінок-інвалідів зберігається репродуктивна функція.
Щоправда, для того, щоб дитя народилася здоровою, лікарю доводиться робити Кесарів розтин.
ПАНТОГАм, -у, у. Лікарський препарат, що його призначають дітям при розумовій недостатності та олігофренії.
(розумова відсталість) зі збереженням понад половини розумових здібностей»
Версия Диптиха
© Copyright: Саша Беличенко, 2023
Свидетельство о публикации №223081000549
Свидетельство о публикации №223081000549
Рецензии