Слово осiнi

 

"…бо я чужинец-мандрівник,
як всі  мої батьки"
 - Псалтир, 38.13
    
     Перетворення трапляється з кожним, хто заблукав у інший світ. І «справжні письменники не звертають уваги на читачів. Вони   красуються перед вічністю»  – П. Скорук і Шарль Бодлер.
     Раптом трапляється небувале – ти чуєш шепіт Бугу, смакуєш українські вишні, сидиш у   Соборі, бредеш по золотаво-пурпуровому  вінницькому, наче гетсиманському,  парку  (у християнській традиції Гетсиманський сад одне з місць Страстей Христових),  - це величезна родова плацента мого розуму.
     Осінь, світанки і слова приходять несподівано і разом – у моїй крові прокидається пам'ять про дитячий рай. Все моє життя – чарівний випадок, таємничий сон – вірші. На березі валяються перші маленькі камінці, що світяться, - вирізані, перетворені, спрощені, живі знаки. Чим вони  надихаються, хто вдмухує їх в мої старечі легені? Сліди мокрого поцілунку Юди чи дбайливі руки Деміурга? Через приховану пелену буденності проступають інші сили. Якими б вони не були!

    P. S. Письмак-пролаза, як сліпий кріт-шпигун завжди сидить за плечем Творця.

 Життя, як прибране вже поле,
і сенс її відвертий і прозорий,
та наше серце проситься на волю
у листопадну пізню пору.
 
Парки розтерзані негодою, дерева
скриплять, як нібито ридають,
як наше щастя втрачене, як мрево,   
й клин журавлиний вітер забирає.
 
Слідом за вітром і душа сумує,
і рветься в небо птахом полоненим...
Нема нічого марного і всує
у Вінниці, і в осіні шаленій.
 
Тополі - ні листка, а ні пташини,
мовчить скорботно небо сиве,
але любов сильніше тліну,
душа важливіша за стать звабливу.
 
Хай спорожнілу вщент алею
сніг чистий ніжно пухом вкриє,
але, як зірка, знов зійде над нею
незгасна і пронизлива надія-мрія.
 
P, S.
Не нарікайте друзі надто, не жалійте,
що брешуть розум,  осінь і дорога,
хай попіл наших букв розвіє вітер,
але слова повернуться до Бога.

- «ВІННИЦЯ: …живе без нашої згоди», том 8