Шуля Петрик

Шуля, яка у Лесі була Муза, на новому місці стала Шуля. Як це сталося? Дуже просто — котеня взяла родина в який був трирічний хлопчик Петрик. Він називав Музу Кішуля. Бо букву "с" ще не вимовляв.  Котеня спочатку всі називали "Кішуля", а потім просто "Шуля".
Шуля мала веселу вдачу, тому у  родині,  до якої вона потрапила, її любили усі. Навіть тато Петрика, який "котів не дуже", міг цілий вечір гратися з Шулею і сміятися як мала дитина. Петрик, на відміну від своїх однолітків, які будь-яку живність намагалися доженути і ощасливити, не ображав Шулю.  А ще Петрик дуже боявся залишатися на самоті. Десь пів року тому тато, мама і Петрик пішли до великого торгівельного центру. Наближалися свята і треба було купитии всім подарунки. Спочатку Петрику було цікаво і весело, а потім він стомився. Його маленька ручка вислизнула з руки тата. "Я тількі хвилинку, трошечкі відпочину і наздожену" - думав малюк. Він зайшов у закуток , де не штовхалися, не гомоніли. То була комірчина, де зберігалися швабри, щітки, ганчірки для прибиральниць. На картонному ящику Петрик спочатку вмостився, а потім очі закрилися і він заснув. Прокинувся, хотів вийти, а двері зачинені. Ось тут він злякався і так сильно, що навіть плакати не міг. Його знайшли через декілька годин — прибиральниця прийшла взяти відро. Відімкнула кімнатку, а там переляканий малюк, якого і його  батькі, і охорона і поліціянти шукають, вже з ніг збилися. З того часу Петрик змінився.  Вдень він малював, грався, робив велетеньські чудирнацькі вежі з яскравих кубіків " lego", та чим ближче було до ночі, тим більше псувався його настрій. Усю ніч спати одному у кімнаті, у темряві, а раптом тато і мама зникнуть і він більш ніколи не побачить їх... Він довго не засинав, та соромно було кликати маму, а тим більше тата... і як їм пояснити?! Не казати ж, що злякався Бабая, він вже майже дорослий — аж п'ять разів віджимається від підлоги і десять разів підтягується на турніку. Ні, кликати батьків він не буде.
Коти знають про людей набагато більше, чим люди про котів. Саме тому,  Шуля, коли остаточно обжилася на новому місці, відчула, що саме Петрик потребує її опікі.
Звичайний день звичайно закінчився — після вечері і казки з нової книги Петрик пішов вмиватися і чистити зуби, потім прийшов до батьків, побажав їм доброї ночі. У своїй кімнаті ліг у ліжечко. Шуля ховалася під ліжком у Петрика і чекала, коли прийдуть батьки поцілувати Петрика і вимкнути  у кімнаті світло.
Як тількі він опинився у темряві, і заплющів оченятки, щоб скоріше поринути у сон, то відчув поряд щось лагідне, тепле і приємне. Так, це була його Шуля. " Мурр-мурр-мурр хто це тут хвилюється, замість того, щоб солодко спати і бачити кольорові сни?"- Шуля терлася об руку хлопчика і відчувала, що він меньш хвилюється, тому що вже не відчуває себе самотнім. " Я боюсь, що прокинусь, а тато і мама зникли і я їх більш ніколи не побачу... Як у казці  про Нільса. Спочатку гном його перетворив на маленького, як пупсик, а потім його забрали дикі гусі."- відповів Петрик.  " Мурр- мурр- мурр ; Щось ти не так зрозумів. Нільс був неслухняним і зухвалим. Він образив гнома і той його покарав. Нільс пройшов важкий шлях, щоб зрозуміти, що хоч добро завжди перемагає, та  треба шанувати батьків і цінити друзів. А ти добрий, слухняний хлопчик. Чого тобі непокоїтися? Мурр-мурр-мурр - спи мій дорогенький, а я буду тобі муркати колискові. "
Петрик замислився про Нільса, гусів, гномів і не помітив, як заснув.
Зранку Шуля гралася з м'ячиком, точила свої кігті і мурчала. Ані тобі : "Добрий ранок, друже Петрик!", ані " Що тобі снилося? Як тобі спалося?" І хлопчик вирішил першим почати розмову.
-Як тобі спалося?
- Мурр- мурр
- Ти що не хочеш розмовляти?
- Мяв-мяв-мяяяу
Петрик вирішив теж почати мявкати, може тоді Шуля щось скаже людською мовою.
- Шуля, мурр-муррр- мяв- мурр!
- шшшш- зашипіла Шуля і пішла у вітальню. Мовляв — розмову закінчено.
Був вихідний день, тому після сніданку, пішли гуляти у парк. Повернулися аж після обіду. Нагодували Шулю, бо вона з ними гуляти не ходила і у піцерії не обідала. Петрик пішов відпочивати, дітям, хоч вони і дуже сильні, треба відпочивати пообіді. Петрик чекав, що кицька прийде з ним порозмовляти, та Шуля зловила метелика і жбурляла його по вітальні. Їй було геть не до розмов. Петрик хотів образитися на кицьку та не встиг — міцно заснув, тількіно головою подушки торкнувся.  Прокинувшись Петрик малював різнокольорових котів аж до вечері.
Вночі,  після казки про пана Коцького, яку читав Петрику тато, хлопчик довго думав, вдивляючись у темряву поки не почув " муррмяу" - то прийшла Шуля.
 -Мурр, тобі сподобалася казочка?
- Дуже! Так смішно було.
- Мурр, а ти помітив, що коїть страх? Як ті сильні звіри від страху тікали від старенького та слабенького кота? От тебе лякає, що можна загубитися, втратити батьків, опинитися самому у  великому світі. Повір — твої тато і мама бояться втратити тебе ще більше. І вони піклуються про тебе, люблять тебе і зроблять усе, щоб цього не сталося. Віриш?
- Так. Шуля, а чому ти вранці не говорила зі мною.
- А про що ти хотів зі мною говорити?
- Ну... хотів просто щоб ти щось сказала.
- Петрик, коли хочеться просто щось сказати, краще помовчати. А те, що ми з тобою розмовляємо, то наша таємниця.  Згода?
- Добре .
В Петрика злипалися очі і вони так і заснули поряд — хлопчик і котеня.
Минуло трохи часу, та у житті Петрика сталося багато подій. Батькі вирішили що він вже досить великий і віддали сина у дитячій садочок. Петрик мріяв про нових друзів, захопливі ігри і змагання, але, але, але...
 Вихователька  зовні була схожа на його бабусю, та бабуся його ніколи не лякала ані злими дядьками, що крадуть маленьких дітей, ані спеціальними камерами у поліції, де тримають тих, хто погано їсть молочну кашу з грудочками, ані злими відьмами, які кусають тих, хто не хоче спати вдень... А Петрик тількіно припинив боятися, завдяки Шуліним старанням. Знов в хлопчика весь час був сумний настрій і поганий сон.
Шуля одразу зрозуміла, що щось трапилося. Вона думала, що Петрик поділиться своїми негараздами, та Петрик мовчав.  Щовечора Шуля приходила до хлопчика, щоб розповісти цікаву історію перед сном, та Петрик чомусь не казав чому в нього весь час  такий поганий настрій.
Одного вечора вона прийшла до Петрика, коли він будував чергову вежу з кубіків lego, глянула йому в очі і сказала: " Слухай, хлопче, якщо ми друзі, то не може бути між нами таємниць. Ти ж вже розумієш що таке дружба?" Петрик подивився на Шулю і раптом заплакав. Він розповів, як хотів у дитячий садок, як мріяв про веселі ігри з новими друзями, а тепер ледь витримує до вихідних. Як вихователька їх постійно лякає то відьмами, то поліціянтами, то ще чимось...
Шуля раптом хитро прижмурила очі.
- Петрик, от ти постійно клянчиш у тата його мобільний, граєшся у якісь ігри. Так запитай отой Гугл про відьом, поліціянтів, та спеціальні камери для дітей.  Хоча і без Гугла я тобі скажу, що це все лякалки твоєї виховательки. Їй просто так зручніше, спокійніше. А те, що якийсь хлопчик весь час сумний, та не розмовляє з своєю кішкою — то їй до цього байдуже.
- А що ж робити?
- Не боятися і не втрачати гарного настрію. От через стіну від вас живе дядько, який весь час кричить комусь" Я тобі голову відкручу!", та не відкручує ж. Треба розуміти, що оті всі лякалки від слабкості та обмеженості. Хоча — кашу треба їсти і вдень спати.
- Шуля, я не зовсім розумію тебе.
- Просто не зважай. Нікому не дозволяй псувати собі життя. Слухати батьків або виховательку треба не від страху, а розуміючи — вони піклуються і бажають добра.
- Я буду думати.
- Краще спи, а думати почнеш з ранку.
- Тоді — добраніч, Шуля.
- Добраніч, Петрик.
Минуло ще трохи часу і Петрик почав звикати до дитячого садка. В нього з'явилися друзі, вихователька виявилася не такою вже і поганою. А після одного випадку, вона  взагалі облишила свої лякалки.
Якось після сніданку з дітьми проводили музичне заняття. Вихователька у той день погано себе почувала і мабуть тому, не встигла зробити якийсь звіт, який чекала завідуюча. І ота завідуюча  прибігла у групу і так волала і сварила виховательку, що заглушила дитячий спів. Діти чули, що їх виховательку і премії позбавлять і відпустку взимку дадуть і взагалі життя зіпсують остаточно.
Всім дітям стало так шкода вихователькі, яка сиділа і плакала у куточку, що після музичного заняття вони підходили до неї і як могли заспокоювали:
- Її зла відьма покусає, не плачте Ірино Миколаївна!
-Ні, її запроторять у камеру поліціянти! А ви заспокойтесь, будь ласочка!
- Ні,  її злі дядьки вкрадуть! Посміхніться, Ірино Миколаївна!
Ірина Миколаївна після ціх заспокоювань ще сильніше заплакала.
Згодом вона і звіт здала і лякалки свої облишила і виявилася дуже доброю та веселою людиною.
Цю історію Петрик вже вдруге розповідав Шулі, а та аж наслухатися не могла.
- От бачиш як воно добре — не вірити всіляким лякалкам і не боятися? Добре ж?
- Шуля, ти мій найкращій друг!
- Краща ніж Іванко чи Катруся?
- Авжеж! Розкажеш мені історію?
- Слухай... І Шуля почала розповідати про своїх батьків — Рудика і Зефірку, про бабусь, яких лікував Рудик про його шоу з мишами — все, що вона пом'ятала з свого минулого. І хоч це була не  казка, але ніхто нікого не їв, не крав, не лякав. Тількі любов, дружба та відповідальність... Петрик так позіхав, що Щуля закінчила розповідь: Добраніч, Петрик.  Дали буде. І вони заснули поряд як завжди.


Рецензии
Коты они такие! Они всё понимают, только не всегда вступают в разговор...
Прекрасная добрая сказка, Елена! Люблю Ваши кошачьи истории!

Елена Путилина   06.09.2023 06:59     Заявить о нарушении
От всей души благодарю Вас!

Елена Ханина   06.09.2023 06:23   Заявить о нарушении