Я - продавець смiху

     Я продаю те, чого не вистачає людям. Літаю на пухнастій м'якій хмарці розуму і дзвоню в маленький срібний дзвіночок пам’яті, - кожен, хто зможе  відмовитися від земної суєти і почути його, стає моїм покупцем. Я не вимогливий до плати за мій товар. Це може бути кольорова намистинка-віршика, зламаний годинник мого часу, засохлий льодяник «класного дідуся» або перламутровий ґудзик моєї егоманії  - будь-який   мотлох, який я потім дбайливо покладу в оббиту  оксамитом скриньку моїх книг-розповідей.
     Але свій головний космічно-грандіозний товар я отримую ночами в спальнях маленьких дітей, яким сняться чарівні казки. Тоді я збирає їх легкі посмішки у власний рукав, а вдома N років  наповнюю в бочках сльози щастя, зібрані ще в ті далекі часи, коли люди могли від нього плакати. Коли сміх стає в'язким і золотим, як мед, я роблю з нього мазь, якою повинен помазати вуха, повіки і губи; тоді діти – можливо і дорослі люди -  завжди зможуть ставитися до життя з гумором і іронічною посмішкою.
     Я – релікт-рудимент зниклої радянської епохи, але не вимогливе створіння. І покупці мого сміху не потрапляють в залежність від нього. Хоча потім пишуть листи подяки мені і залишають їх в різних містах і селах, на видних місцях, щоб я міг їх підібрати.
     Єдине, про що я мрію - щоб моя мазь подіяла і на того, хто завжди ховає свої очі за сонячними окулярами, - щоб люди не бачили, скільки в них болю, смутку і самотності.

 Пишатися ти не поспішай,
коли дитина роки в три
накаже-зажадає - "Дай!"
бо це з англійської - "Помри!"
                - англ. - «Die!»

***

Мені дотепників дурних не жаль, -
народжують думки без поту.
Все ж краще мудреця печаль,
ніж веселуха ідіота.