Мемуари для нащадк в. Под в Укра н до вторгнення р

Мемуари для нащадків. Події в Україні до вторгнення російських окупантів



Моє відношення до політичних партій та сил

Я не цікавився політикою і не був адептом ніякої із політичних сил чи партій. На Виборах приймав рішення ситуативно, обираючи із двох варіантів ту силу, яку вважав кращою за її опонентів, не ідеалізуючи при цьому тих, за кого голосував. В них я також бачив те, що мені не подобалося. Але зважуючи різні варіанти можливого вибору старався обирати тих, хто, як бачилося мені, принесе менше зла. А у кращому випадку ще й переможе зло у тих чи інших напрямках. Я і зараз міркую так саме. Я не належу ні до жодної з існуючих політичних партій в Україні. Але маю симпатії до окремих сил, за які готовий голосувати. При цьому не роблячи з тих сил собі культу. Я можу критично оцінювати і їх, і якщо буде потреба, то можу висловитися і на їх адресу з критикою.


Моє відношення до Євромайдану

Коли восени 2013 року студенти вийшли на Євромайдан у Києві, то я не підтримав їх. Звичайно мені не подобалося те, як вчинив чинний на той час Президент України Янукович. Спочатку він проголосив, що Україна йде до Європи, так що навіть багато його виборців тоді раділи тому рішенню. Я знав таких. Вони були не ідейні, але, як казали колись при Союзі, "вагалися з лінією партії". От як обраний ними лідер з їхнього регіону скаже, так и правильно буде. Сказав Янукович, що підемо до Європи - і вони почали радіти, як це класно, будемо жити як європейці! Я пам'ятаю як люди з Донецької області сперечалися з росіянами на форумі, коли ті почали звинувачувати їх в зраді, що вони обрали Європу, а не Росію. А потім, коли після поїздки до Москви Янукович різко відмовився від проголошеного напрямку держави, ті ж самі люди з Донецького регіону почали повторювати риторику їх лідера. Складалося таке враження, що своєї думки вони й не мали, а готові були на все, що побажає їх лідер, ними обраний. Для них головне було щоб їх "пацан" рулив країною. А куди він поведе - то вже їх не цікавило. "Зате наш рулить!" - лунало від них.

Мені ж така різка зміна курсу від Януковича не подобалась. Так не можна робити. Але й не на майданах повинні прийматися такі рішення, куди йти країні. На такі випадки курс держави повинні вирішувати всеукраїнські референдуми. Але вийти на мирну акцію протесту також можна. Правда, я не розумію сенсу у таких акціях. Ну вийшли, висказали своє незадоволення. І що далі?

Радикали, які також приходили в деякі дні на акції протесту і провокували силовиків на бійки, - що також мало місце и це треба визнавати, - казали євромайданівцям, що вони своїми танцями, піснями, та мирними протестами нічого не доб'ються, що треба діяти більш рішуче, та силовими методами зносити режим Януковича. Але євромайданівці не розділяли думок радикалів. Вони постійно зверталися до людей, що приходили їх підтримати, щоб вони не піддавалися на провокації і не вчиняли безчинств. Євромайданівці діяли як пацифісти-романтики і не підтримували силових дій проти влади. Радикали не були частиною Євромайдана і в палатках у таборі на Майдані не проживали.

Я також не підтримував радикалів. Але й не бачив яким чином євромайданівці можуть добитися своєї мети. Тому й не підтримував Євромайдан, а просто спостерігав, чим це все закінчиться, не віруючи у перемогу євромайданівців. І якби влада Януковича була розумна та законослухняна, вони б облишили тих євромайданівців у спокою, і не тільки не чіпали їх, а ще й навпаки, охороняли, щоб ніхто не скривдив їх та не вчинив провокації, від якої постраждала би репутація влади. Протестувальники б потанцювали, пісень поспівали, кричалки по вигукували, а потім колись втомилися б, після чого почали б покидати той Майдан. І все саме так мало й закінчитися тоді у Києві. Наприкінці листопада вже й апаратуру почали вивозити. Євромайдан почав звертатися... Коли владі Януковича захотілося все ж таки силою розігнати залишки протестувальників...


Розгін Євромайдану

Я не знаю, хто саме віддав той злочинний наказ, жорстоко розігнати євромайданівців. Чи Янукович сам, чи то Путін настояв, щоб саме силою подавляти усякий бунт, як то роблять на Росії. Але саме цей злочинний наказ став початком кінця для режиму Януковича.

В ніч з 30 листопада на 1 грудня спецпідрозділ МВС "Беркут" отримав наказ розігнати Євромайдан. Знайшли й привід для того. Саме на місці табору євромайданівців вирішили встановити новорічну ялинку. От не було більше ніде місця в Києві, як тільки саме там, де був табір протестувальників. І навіть рішення Суду взяли, який вночі ухвалив клопотання Київради, щоб правоохоронні органи звільнили ділянку на Майдані Незалежності для встановлення ялинки. Ось така гра в законослухняність, за якою стояло звичайне маніпулювання законами заради власних забаганок. Кияни потім ту ялинку назвали "кривавою"....

Євромайданівців не просто витіснили з Майдану, а жорстоко били усіх підряд. Хто намагався втікати, тих наздоганяли навіть у провулках і лупили, що засняли камери спостережень. І ті, хто не ніс ніякої загрози для інших, піддавався остервенілому побиттю.

Я можу зрозуміти те, що правоохоронцям надали наказ розігнати протестувальників, виконуючи рішення Суду. Але навіть такі накази повинні виконуватися у правовому полі. Застосування сили строго регламентовано законом. І якщо людина, виконуюча функції правоохоронця, перевищали свої службові вповноваження, то вона скоює злочин, який, у свою чергу, передбачає покарання. Резинові кийки не можна застосовувати проти людей, які не несуть нікому фізичної загрози. А у випадках, коли дозволяється застосовувати силу, законодавство регулює і межу застосування тої сили. Заборонено бити по голові, в шию, в пах. І бити дозволяється тільки до тих пір, поки порушник закон несе загрозу. Міра застосування сили залежить від міри загрози. І "беркутівців" навчали як поводити себе з натовпом протестувальників. І вони вміли це робити не порушуючи закон, що демонстрували раніше багато разів. Але в цю ніч Беркут повів себе як оскаженілі. Схоже було на те, що їм віддали в усній формі наказ не просто розігнати євромайданівців, а саме жорстко розігнати, провчити, дати урок, щоб більше ніколи не виходили на акції протестів. Іншого пояснення тому звірству від "беркутівців" я не знаходжу. Якби вони просто розігнали людей, не порушуючи закону, то до правоохоронців не було б питань. Вони лише виконали свої професійні обов'язки. Тоді б претензії могли бути лише до влади. Але ті словесні претензії нічого б не змінили. Все можна було вирішити правовим шляхом. Але влада обрала авторитарну модель поведінки, поправши закони, чим фактично здійснила злочин, який і привів до драматичних подій в наступному...


Початок нового Майдану

Вранці відео та фотографії розгону Євромайдану вже перепощувалися на весь Інтернет. Жорстокість, з якою розігнали молодь, вражала. Били навіть дівчат. А у мене самого донька в той час була студенткою. Вона хоч і не була серед протестувальників, але я уявив собі, що так могли б побити і її. Тому в мене також проявилося невдоволення за побиття чужих дітей. Сьогодні я промовчу, коли бачу як б'ють чужу дитину, а завтра хтось буде бити мою дитину, і ніхто її не захистить? Ні, хто хоче, щоб його дітей захищали Янголи Божі, той повинен бути готовим і сам стати Янголом захисником для інших. А хто не бажає захищати інших, ставати Янголами від Бога для тих, хто чекає допомоги від Бога, той і сам не має морального права очікувати на допомогу від інших. Як ти поводиш себе з людьми, на таке й відношення до себе можеш розраховувати й від інших. Тому ми з дружиною 1 грудня, після побаченого в Інтернеті, вирішили поїхати на Майдан і там приєднатися до киян, які вже з самого ранку почали туди прибувати, аби засудити дії влади.

Треба сказати, що після розгону євромайданівців, з 1 грудня 2013 року розпочався вже новий Майдан. Це вже був не Євромайдан, не за євроінтеграцію. Мільйон киян вийшли на вулиці з одною метою: злочинці, які віддали злочинний наказ, і ті, хто виконав той наказ, повинні були понести покарання. Про імпічмент президенту Януковичу на той час питання навіть не стояло.

Чи можна було зупинити новий Майдан в правовому полі і не доводити протистояння до великих людських жертв, які трапилися пізніше? Я вважаю що так, можна було все зупинити ще 1 грудня 2013 року. Для цього президент Янукович повинен був одразу звернутися до майданівців з запевненнями, що всі винні у злочинному розгоні євромайданівців будуть покараними. І відразу зняти міністра МВД Захарченко, а спецпідрозділ МВД київського "Беркуту", який відзначився як злочинне угрупування, потрібно було відізвати в казарми і розпочати службове розслідування, аби виявити, хто саме з них перевищив службові вповноваження. Саме такі дії передбачало українське законодавство. І не можна було гаяти часу. Бо відсутність справедливого правосуддя від влади зазвичай провокує на самосуди. А якщо дійде до самосудів і пролиється кров правоохоронців, то зупинити такі протистояння дуже важко. Нажаль, але саме по такому сценарію продовжили розгортатися події в Україні...


Сутички біля Банкової

Коли мирно налаштовані майданівці заповнювали центральну площу міста, радикали, захопивши бульдозер, та озброївшись хто арматурою, хто ціпками, пішли до Банкової. Їх намагалися зупинити люди з Майдану, серед яких були Петро Порошенко, Віталій Кличко, та відомий військовий тележурналіст Юрій Бутусов. Але радикали їх не послухали і пішли по силовому сценарію...

Проти радикалів влада виставила живим щитом курсантів МВД, які не мали ніякого відношення до нічних подій і не били євромайданівців. І радикали атакували курсантів... З цього моменту, як пролилася кров правоохоронців, молодих курсантів, зупинити протистояння мирним шляхом стало вже майже не реально...


Протистояння Майдану з владою

Емоції почали брати гору з обох сторін. Спочатку то були просто травми та поранення. А потім з'явилися і перші убиті майданівці. Через деякий час стали вбивати і правоохоронців... Але правоохоронців на той час уже не сприймали як правоохоронців. Тоді вони охороняли вже не Право та Закон, а злочинну владу, яка узурпувала владу, наділивши сама себе такими повноваженнями, яких законодавство не передбачало для них. Вирішити мирним шляхом цей внутрішній конфлікт в Україні вже неможливо було. Режим Януковича обрав для себе авторитарну модель правління, щоб перетворити Україну у філію Росії, де відсутнє Право, а домінує авторитаризм. Таким чином в Україні розв'язалась війна між мафіозною корумпованою владою та суспільством, яке не бажало жити по поняттям кримінального світу. Силовики в той час стали звичайними бандитами у формі. І деякі з правоохоронців стали звільнятися, не бажаючи виконувати злочинні накази злочинної влади...

Треба також сказати, що Майдан після 1 грудня 2013 року не був однорідною силою. На протести вийшли тоді як представники із різних політичних партій і громадських організацій, так і просто безпартійні громадяни, які самі по собі приходили підтримати Майдан в вільний від роботи час. Дуже багато жертвували для майданівців, хто грішми, хто харчами, хто одягом, хто паливом. Хто чим міг, тім і допомагав. Але, в той же час, люди мали різне бачення на життя. Їх об'єднувало спочатку спільне бажання покарати винних у кровавому розгоні Євромайдану, а потім вже й бажання змінити владу. Але по багатьом питанням вони міркували дуже по різному. Цю різновидну масу намагалася очолити тодішня опозиція. До Майдану рейтинг у опозицію був дуже низький. Юлія Тимошенко тоді сиділа у в'язниці. Більш авторитетним виглядав Віталій Кличко, який очолював партію "Удар". Слідом за ним, по рейтингу довіри, йшов Арсеній Яценюк, який очолював партію "Батьківщина". І третім йшов Тягнибок, що очолював партію "Свобода". Вони намагалися стати лідерами Майдану, але у них то не виходило. І від майданівців часто лунали вигуки при них, як про трьох "клоунів". Я не кажу, що вони були клоунами. Я кажу про сприйняття їх такими багатьма людьми. Тобто, ці три лідера тої опозиції не мали абсолютного авторитету серед майданівців. Але потрібні були посередники між владою та Майданом, які б доносили думку одних до інших. Саме цю функцію й виконувала тодішня опозиція. Також євромайданівці, разом із опозицією, яка також підтримала Євромайдан, почали видавати Майдан, що розпочався 1 грудня, за продовження Євромайдану. Але таким чином вони лише видавали бажане за дійсне. Бо за євроінтеграцію виходило на багато менше людей, ніж вийшло після 1 грудня. Тому нема ніяких підстав вважати Майдан продовженням Євромайдану. Це два різні майдани, з різними прагненнями.

Після кривавих подій на Інститутській вулиці, коли загинуло від куль снайперів багато протестувальників, 21 лютого, при участі Європи, вдалося наче домовитися між представникам від Майдану та влад Януковича про урегулювання ситуації в країні. Був підписаний документ Януковичем, та лідерами опозиції. Свідками підписання виступили міністри міжнародних справ Германії та Польщі. Договір передбачав повернення до Конституції 2004 року, яку змінив під себе Янукович, перетворивши форму правління з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську. Також передбачалося формування правління національної довіри, конституційна реформа, проведення дострокових виборів у 2014 році, а також відвід підрозділів правоохорони з центру Києва, та роззброєння представниками Майдана.

Ввечері, 21 лютого, підписаний текст договору був зачитаний на Майдані. І майданівцям не сподобалося ні те, що лідери опозиції без узгоди з Майданом дозволили собі щось підписувати, ні те, що саме вони підписали. Бо в підписаному договорі не було того, заради чого люди вийшли на Майдан 1 грудня. Виглядало так, наче лідерів опозиції турбували лише свої політичні інтереси. А люди вийшли, щоб були покарані злочинці від влади, та оборотні у формі правоохоронців. Тільки 1 грудня Майдан ще не прагнув голови Януковича. А тепер, після майже 3 місяців протистоянь, протягом котрих загинуло і багато було поранених та травмованих, у чому провина була у першу чергу саме гаранта Конституції, керувати країною Янукович більше не мав морального права. Дозволити злодію, маючого руки у крові, керувати державою ще аж до перевиборів, майданівці не вважали за можливе. Тому той договір вони не визнали, бо нікого не наділяли вповноваженнями таке підписувати. І після того проголосили ультиматум Януковичу, що він повинен протягом 10 годин піти у відставку. У разі не виконання цього ультиматуму, вони будуть штурмувати Адміністрацію Президента та Верховну Раду...

22 лютого Януковича вже не було в столиці. В супроводі спецслужбовців ФСБ він втік. За свідченнями свідків, він вилетів до Харкова на гвертокрилі. Потім був у Криму. А звідти його перевезли вже до РФ. І втікати він вирішив ще до того, як йому проголосили ультиматум. Камери відеоспостережень у Межигір'ї зафіксували, як ввечері 21 лютого обслуга Януковича спішно виносили та грузили речі у машини. Тобто, він, підписуючи ті домовленості, і не збирався їх виконувати. І реакція Майдану на підписання того договору, приймуть вони те за перемогу, чи за поразку, його не турбувала. Тому й ультиматум той був для нього неактуальним.

22 лютого по телебаченню показали відео звернення Януковича, де він заявив, що не піде у відставку, і виконувати нічого із підписаного не буде, бо його змусили під тиском те підписати. Назвав те, що відбувається в країні, державним переворотом.

Після телевиступу Януковича ВР прийняла постанову, згідно якої Янукович не конституційним чином самоухилився від виконування конституційних зобов'язань, та не виконує своїх обов'язків. Також ВР назначила дострокові вибори у Президента на 25 травня 2014 року.

23 лютого 2014 року, Верховна Рада прийняла постанову про покладення обов'язків Президента України до Виборів нового Президента на голову парламенту Олександра Турчинова. Які він і виконував до часу, поки країну не очолив Петро Олексійович Порошенко...