Удобний шмот

в Ті роки, в Сумах майже все було для мене чуже, незнайоме, цікаве.
І коли я чи не вперше вийшов в самий-пресамий центр, маршрутом: Дзержинка-з.вокзал-Проспект Шевченка-Сотня - я відразу попрямував в красіву і російську Спасо-Преображенку.
Будучи в той час палким православним,  я з захопленням і відрадою шукав в церкві додаткові стимули для душевної рівноваги, якогось самозаспокоєння. Хоча зовсім не був впевнений - що такого стану можна досягти, лише перебуваючи в будівлі храму.
Скептично я сприймав свідчення і різні чутки, плітки - про "храм животорящий, церкву-матушку, силу священної служби". Скептично - але треба було довести для себе - правдивість чи неправдивість цих постулатів.

2006 ий. До літа - я ходив налисо поголеним. Тої сирої весни, в березні - я тягав на собі шкіряну куртку, в стилі 90-тих.
Щойно я зайшов в храм, в "з трьома поклонами" і тричі перехрестившись - до мене підбіг священнослужитель і дуже обідно закричав:
- Что, опять?.. Сколько ещё?!..
- Мені би сфотографуватися в храмі - можна? - Запитав я в нього. Пан служитель дещо лякливо оглянув мене, полегшенно зітхнув.
- Ну Канечно можна! Давай, я тебя, вот возле этой иконы...(далі незрозуміла історія про чудотворну ікону Богородиці, рама якої була вся в золотих хрестах і перстнях).

Справа в тому, що вигляд я мав - вигляд браткА-лихача. як в вітчизняних бандитських фільмах.
Сотовий (відносно дебелий, як труба мобільний, на ремені), прокачана шия, від'їджене лице, бритоголовий... Після цього випадку в церкві на сотні - я просік фішку свого образу.

Наступного разу, мій образ працював на мене. Бо я навмисно одягав цю уніформу.
То бандити поважно здороваються серед міста, то хтось заступиться, коли біля мене базар кривий гундосить (неуважитєльно при "братку" - гнилі словечка вживати), то просто - розуміюче погляне якийсь брателло - і зітхне.

Якось, я зібрався на фестиваль в Київ...
Правильно. Весна, холодний квітень. Я в своїй шкірянці з 90-их. охорона фесту мене пропустила без питань (а з людей - 20/50 грн). Потім, як виявилося пізніше, своїм видом-прикидом я іще трохи полякав видавців, письменників і журналюг. А один горе-письменник навіть в друзі напросився. Володимир Шовковитний. Але суть його ізложенія, розповіді - був наскільний гнилий і трупом чах - що я й тепер гидуюся цього шовкового
Книга про те, як він брав участь в перепохованні В.Стуса.
Реалізм. Такий реалізм. відверто про кишки і нутрощі 2-місяної давності.
от і все, поки.
 
та сама фотка з храму...була но я поміняв на другу, не хочу лишній раз обличчям світить