Така красива й пряна, дика
Росла у темнім лісі квітка.
Її порожні темні листя
Торкали камені та скелі.
Та з ними грався дикий вітер.
Штовхав щоб вибити в повітря
Насичений й тонкий, та стиглий
Строкатих пелюсток… пилок.
Там бджоли, кволість й божевілля…
Зриває хтось слова-вуста.
Така красива… і сумна.
І сміх сумний.
Сумна сльоза.
І посмішка сумна й красива.
Блищіть в куточку сонячна роса.
Нема колючок в тій рослині.
І сорому у ній нема.
До неї тягнеться рука…
До неї око пристава, та потім не відліплюється…
Та аромат такий що не вивіюється
із думок,
Хоч головою бийся.
Така ця квітка, що сама зрива
Тих, хто хотів зірвати.
Тих, хто назвав її ім’я,
Лягаючи поспати.
пряна, дика
© Copyright: Алёна Загребельная А3, 2023
Свидетельство о публикации №223110901686
Свидетельство о публикации №223110901686
Рецензии