Накануне

Напередодні
(Братові А. П. Севостяненко.
Лютого місяця 2022 року)
Відчуваю не розумом, а якимсь третім чуттям, що ми на межі божевілля і кінця світу! Немов хтось мені зверху говорить щоб я «записував і записував» все те, що Він мені буде диктувати, і  все, те що я сам буду відчувати в цю мить. І  я, підкоряюся  Йому, і беру олівець, і записую, те що відчуваю, з неймовірним хвилюванням і страхом водночас,  та тільки занадто мало можу зробити так як не в силі підібрати необхідних слів .
Прокинувся в ту мить в чотири години ранку і після того ніяк не міг заснути знову, як не намагався.  Немов відчував, всім своїм єством, і тілом і душею, що це для мене якась остання мить, і що я може не побачу і сьогоднішній ранок. А після цього повинно статися якесь страшне і неймовірне потрясіння!
Пробач, мені мій друже і брате,  за гріх всіх тих, хто побажав згинути і дітям і онукам, і матерям на нашій землі в Україні!
Ти можеш сказати мені, що я мабуть бачив просто жахливий сон, чи перебрав добряче терпкого напою. Але, ні, Саша! Ні! Це зовсім не те, що ти думаєш. Просто моє становище, хтось мені нав’язав, і  почав вживати в мене свої думки. Він мені наче говорив: «Вставай, вставай, почалося надзвичайне велике горе, - війна!»
Наді мною в ту мить, неначе хтось стояв, чи кружляв і все вселяв і вселяв мені тільки одне: «Записуй, записуй, що я тобі буду говорити, що ти зараз почуєш і відчуєш» А я не второпавши, взагалі що, відбувається, і як з цим боротись починав вірити, і не вірити в своє становище, думати і не думати про якусь надприродну силу, явище і якийсь знак не знаходячи найпростіших сил елементарно записати все це на папері.
Мабуть по тій же причині, я вчора зателефонував, і до Котюкова, і до Осіпова, та тільки нажаль між нами ніякого порозуміння не було. Я їм говорив про одне, і настирливо,  а вони про друге, про своє і також наполегливо.Сьогодні з ранку прочитав в інтернеті список письменників і поетів Росії які підримали СВО в Україні, і серед них був і Котюков, і інші.
На ТВ «Росія» у відомого пропагандиста, Соловйова була розмова, на цю ж тему, що і  у мене з Котюковим.  Із нормальних учасників, (п’ять чоловік  проти одного)  був тільки один з України Василь Вакаров. Так ти б, Саша,  бачив як вони всі, накинулись на нього, і як заволали хором, коли Вакаров запитав:
- Так що ж, ви пропонуєте? Вбивати людей в Україні і далі?! , - І вони всі, в один голос хором закричали "ТАК!!! ТАК!!! ВБИВАТИ, ВБИВАТИ!!!"
Опісля цього, немов до своїх рідних я чогось несподівано зателефонував у своє село, Вищий Булатець  до Василя Гонтаря. Цього чоловіка, я взагалі у своєму житті ніколи раніше, не знав і не був з ним знайомий. В. Гонтар, родом із сусіднього села Остапівка, а  у Вищому Булатці проживав, вже давно. В короткому листуванні, до нього, я щось йому писав згадуючи про наше село і людей, і несподівано розхвилювався  до такої міри, , що аж заплакав майже схлипуючи.
Не просто так, мабуть я одержав листа і від Г. В. Ткачук на сайті «Стихи.ру» (в особистому листуванні): "Прощайте, Павле. Перемоги вам"
Дорогий, Саша, ти мабуть також не в силі  осягти те, що відбувається зараз в світі, те, що задумав Путін, разом зі своїми церберами, та яка у них кінцева мета?! І саме головне, що ні Америка  ні Європа, ні другі держави також не можуть нічого з’ясувати і зробити в даному разі. Якесь погибельне і божевільне коло.