В н

«Пиши п’яним, редагуй тверезим».
Так казав Гемінгвей, його кумир,
Так вирішив зробити й він
Одним похмурим осіннім вечором.
Спочатку було червоне вино,
Потім горілка і самогон
Зі стратегічних запасів.
Він спустошив ручку,
Постійно курив,
Комусь дзвонив,
Лаявся в трубку,
Плакав
Та, здається, блював.
Згодом,
Вгамувавши демонів абстиненції,
Він перечитав написане.
Там було про те,
Що герої насправді вмирають,
Щоб бути забутими
Через рік або сто.
Про те, що люди
Не бажають чути про війну,
Якщо вона їх не торкнулась.
Вони хочуть їсти,
Пити та злягатись,
Перед тим як піти в забуття.
І ще багато чого
Було там,
У нерівних рядках
На пожовклому папері.
Жодного аркуша не торкнулась
Його ручка.
Він відправив їх до шухляди
Та пішов по своїх справах.
Коли він помре, хтось,
Розбираючи речі,
Натрапить на той стос,
Подивиться байдужим поглядом,
Викине у сміттєву корзину
І забуде навіки.