Казки ливогово рогу для дiтей iндiго

Крещенские сказки детям индиго - такое название дала сборнику сказок для детей индиго Лариса Белоус, который впоследствии она посвятила любимому селу Липовому Рогу на Украине.
Сегодня мы публикуем украинскую версию первой сказки в переводе Летиции Белоус

  Полум’я Любові  (КАЗКИ ЛИВОГОВО РОГУ ДЛЯ ДІТЕЙ ІНДІГО)

  Одного разу в самому центрі Полісся, в колишньому живописному маєтку князів Галіциних, на батьківщині нареченої Тараса Шевченко Лукерії Полусмак, в Липовому Розі, в невеликій хаті, в печі палали дрова.
  Віковий дубовий дім кряхтів та ніжився, адже надворі свірипіла хуртовина, завиваючи наче вовча зграя, а всередині було тепло та затишно. І згадував він тих, кого прихистив, хто його пестив, плекав, зігріваючи живим вогнем пічки та сердець, що в ньому мешкають. Я задивилась на дійство вогню, танцюючого в печі. Язики полум'я наче подавали мені знаки, граючись усіма кольорами веселки та вигинаючись в дивній кардіограмі ніби наспівуючи про щось. Поліна, потріскуючи, висікали все нові іскри–зірки і майже заглушали пісню хуртовини. Пісню надривну, горлову, з придихом, ніби вітер намагався, але не міг, взяти ноту повище.
  Так і сиділи ми втрьох: я, хуртовина за вікном та вогонь в печі.
- Схоже, усі стихії зібралися разом, - подумала  я та занурилася в солодку дрімоту разом з хатою, яка махала віконницями наче крилами, погрожуючи ось-ось відірватися від землі та полетіти.
  Я прокинулася, коли зрозуміла, що стихія снігу та вітру почала заглушати стихію вогню. Розпечене вугілля спалахувало сигналами про допомогу, мерехтячи у чорному зіві печі. Нахилившись, я дістала з кошолки оберемок соснових гілок та підкинула їх, з усією пристрастю, на вже майже згаслі язикі полум’я. Вогонь вспалахнув раптом з силою, висвітлитив все яскраво-червоним світлом та кинувся безпосередньо на мене:
Ти звала мене? - почула я над самим вухом та озирнулась.
Не шукай, я тут, навколо і в тобі також. Я є Світло. Я є Полум’я Любові. Ти пожвавила мене. Проси всього, чого забажаєш.
Майже прийшовши в себе, я посміхнулась подумки:
Ну як лампа Аладіна!
- Ти майже вгадала,-  не дав мені  часу, прозвеніло Полум’я. Проси, я виповню твої бажання.
- Скільки? У мене їх багато.
- Твої бажання не повинні шкодити оточуючим... але,  якби це було так, я не зв’явився б у тебе, адже ти викликала мене своєю Любов’ю.
  Мені захотілось про всяк випадок запитати: А що ти можеш? Але це було цілком зрозуміло: Любов может все. І все ж ... Для перевірки я промовила: Заспокой хуртовину, для декого, хто зараз у дорозі вона неприємна.
- Може тобі ще й пролісків принести,- посміхнулось Полум’я.
- Так, мабудь, але вони такі тонкі, тендітні, витончені, ... не встигла я домовити, як побачила кружляючі фантоми пролісків та їх ніжний, ледь чутний аромат, який огортав мене своєю пелюстковою хуртовиною.
  Між тим Полум’я стало приймати форми живих істот, знайомих та хімерних, дивних та незрозумілих... воно ніби у картинках розповідало мені історію всього Всесвіту. - І все це є ти? - вигукнула я.
- Так, і ти теж!
- Але я не вогонь і не створювала цей всесвіт.
- І ти віриш в це? Бачу, що ні. Ти є Світло, Світло це Вогонь, Вогонь є Любов.
- Це те, про що розповідали Реріх ?
Так, Світ вогневий, якщо хочеш, але не десь окремо. Це я і ти, коли ти це обираєш, роздуваючи у своєму сердці вогонь, як в печі... де оберемок соснових гілок є твій чистий намір.
  Між тим я помітила, що вже не чую сполахів хуртовини. Запала тиша, вітер в трубі не завивав, як раніше, а співав щось чарівне, схоже на спів Янголів. Полум’я читало мої думки:
- Я є Любов світу земного та гірського, мене живить ваша любов і  любов Янголіів. Ми створені одне одним та одне для одного. Колись ви знали про це, і не мали ні в чому потреби. Нажаль, Вогонь ваших сердець почав гаснути... поки майже не захолов. І тоді Янголи, Архангели, Вчителя і сам Христос подбали про його збереження. У вас на Землі є Храми-Печі, де живе живий Вогонь ваших сердець. Вони є і в Всесвіті. Проси, -  промовило Полум’я.
- Забажалось відвідати  один з таких Храмів.
- Це зовсім не складно. Полетіли!
- Але як?
- Ти забула, що ти є Світло. Твоє тіло Світла зветься Меркаба. Бажаєш  карету, моя Попелюшка? Сідай, поїхали!
  Мить – і я лину в своєму сяючему тілі в Храм Любові. Вдалині з'явився величезний, ніби розово-червоний кварц, багатошаровий купол. А ще раніше я відчула аромат троянд, який вказував нам Шлях. З наближенням все виразніше чулась музика янгольскої красоти — любові... вибачення... доброти... Музика Любові, музика Створення...  З кожним її звуком з'являлася нова квітка, нова зірка, новий Всесвіт... нова Людина...
  Поток Світу Пламені, ніби промінь, з вершини Храму розливався всюди, обіймаючи і сповнюючи все живе. Він насичував настільки, що назовсім зникало почуття голоду. Хотілося тільки вдихати і відихати кожною своєю клітинкою це дивне світло.
  Ось з’являються Архангели Любові, творці цієї чудової будови, Чамуіл та Чаріті. Вони надсилають Любов своїх сердець і підтримують Полум’я. Сонми літають над ним и сам Дух Святий постійно цьому служить.
- Твоє сердце, як піч, як цей Храм. Твори Вогонь, роздувай його трипелюсткове Полум’я. Ми залишили вам образ Полум’я, котрий є символом на Землі, але у втраченому и спотвореному вигляді. Ви вважаєте, що це квітка, лілія, але це є Полум’я Любові, надане вам символом.
- Як мені збільшити моє Полум’я настільки, щоб ділитися ним з навколишніми?
- Дивись, дивись в своє сердце, воно горить, воно випромінює  Світло, і це світло опромінює тебе. Підкинь дрова-бажання. І, коли це Полум’я досягне трьох метрів, воно зможе висвітлювати все навколо. Це Полум’я, що ти зараз бачиш в Храмі, зцілює усіх. Воно теж три метра у діаметрі і тридцять у висоту. Величезні білі голуби, різноманітні квіти — тут все живе може розмовляти, спілкуватися, відповідати на запитання...  Ми залишили вам на згадку про це все у ваших казках... і про тварин, які вміють розмовляти, і про парубка, що катався на печі, щоб ви ніколи не забули про нас і про те, хто ви є насправді. Проси.
- Я не знаю, про що... здається, коли є така Любов, усього вже достатньо...
- Полум’я своїми необпалюючими ніжними язиками охопило мене.  Розчулення, заспокоєння і неймовірне відчуття єдності і захисту охопило мене, замість усього нанесеного і непотрібного: страху, болі, нерозуміння... усього, що не є частиною Любові, що не б’ється і не лунає з нею в унісон. Полум’я погладило мене, як найдорожчу свою дитину.
- Тисячі Янголів, ельфів, елементалій оточили мене з метою виповнити моє прохання, радіючи наперед своєму служінню. Під куполом лунала пісня, ніби співали на всіх мовах відразу або тільки однією - єдиною мовою. Рослини нахилили голови та розступилися переді мною. В Любові усі рівні та єдині. Маленький ельф шепотів ледь розквітлій троянді якісь слова, і вона раптом сама відокремилася від куща і разом з ним підлітіла до мене і вплелася мені в волосся.
-  Проси, - ще раз звернулось до мне Полум’я. -  Я хотіла б назавжди запамятати це все. Ну... я б хотіла доказів на пам’ять...
-  Ти їх вже отримала, - посміхнулось Полум’я, підсаджуючи мене в Меркаба.
  Тиша, спокій, нега охопила моє тіло... тільки очі до болю пронизувало світло. Відкривши їх, я побачила, як промені сонця відображаються (відскакують) від засувки і світять прямо мені в обличчя. Здивувавшись, я озирнулась. На чистому рожевому небі палало померанчеве-золоте сонце. Все навкруги: сніг, повітря, стовбури дерев, - все, здавалося, зроблено з рожевого кварцу. Я кинулася до вікна... щось впало з моєї голови... Я подивилась: то була Та троянда. Я нахилилась, підібрала її і стала розглядати. Вона, ніби підморгнула мені, почала переливатися усіма відтінками від світло-рожевого до рубіново-червоного кольору. І я раптом відчула, що вона змінюється, перетворюючись у кристал кварцу. Та лише стійкий рожевий аромат нагадував мені про неї...
- Хто це з тобою зробив? - несподівано для себе запитала я в голос.
- Ти, - почула я у відповідь.
  Тримаючи троянду у долонях, ніби бажаючи оживити її, я знову поглянула у вікно - рожевий світанок повільно поступався синьому простору неба. Я розкрила долоні, троянда трохи прим’ялась, пелюстки її шелестіли, але щойно я поглянула на неї, як вона знову перетворилась на кристал.
- Розширюй своє коло Любові, - встигла почути я…
  Я притиснула чудову троянду до сердця і вона раптом розтворилася в ньому.
Дивлячись, то на свої спорожнілі долоні, то на промені, які вже освітили весь дім, то на догоріле, але сяюче в печі вугілля, я раптом відчула, що все це Світло навколо, це є Я.

http://proza.ru/2016/01/17/2219
© Copyright: Лариса Белоус, 2016
Свидетельство о публикации №216011702219
иллюстрация - картина Ларисы Белоус