Фото 1973 года

Коментар до світлини заводського колективу «Лічильних машин» 1973 року.
У самому нижньому ряду зліва направо:
)))у білому светрі і з кучерявою шевелюрою сидить Іван (не пам'ятаю як його прізвище) - працював у складальному цеху на групі друкувального механізму у майстра Володимира Нестеренка.
)))Поруч з Іваном в плащі і під ним в білій сорочці завідувач відділом фізкультури і спорту на заводі «Лічмаш» Борис Гринь. Він же і тренер з усіх видів спорту, і керівник виробничої гімнастики.
)))Третій з годинником на лівій руці, - Лазірський не пам'ятаю як його ім'я, але він був молодшим братом Володимира Лазірського, який також працював у нас на заводі у складальному цеху на друкуючому механізмі у В. Нестеренка. А молодший Лазірський, все- таки  працював здається, в інструментальному цеху.
Другий ряд зліва направо:
)))Молодий чоловік в окулярах: здається Саша, працював в складальному цеху, але на якій ділянці не пам'ятаю.
))Другий за Сашею, - Згуровець, чоловік Лариси яка стоїть у верхньому ряду найперша зі снопом біляво – кучерявого волосся.
)))Третій,  -  Юрій Дробянський, працював спочатку ще в старій будівлі на клавішних рядах разом з Борисом Горбенко, Олексієм Наконєчним, і Олександром Сватом...у тому ж старому будинку в складальному цеху де робочі столи стояли відразу при вході праворуч. А вже в новій будівлі, Ю.Дробянський перший час працював все на тих же клавішних рядах касирів, а потім перейшов на налагодження механіком, а ще пізніше і зовсім пішов з заводу і поїхав працювати в Якутію на центральний автовокзал механіком по касових апаратах. Крім того Дробянський був багатосторонньою людиною. Чудово грав на багатьох музичних інструментах. Мав велику особисту бібліотеку старовинних книг. Любив літературу і добре знав класичну і сучасну поезію. А одного разу завдяки Юрію Дробянському і Саші Науменко, вони познайомили мене з письменниками і поетами Літературного  Об'єднання при районній газеті, і я там пару раз  читав  свої вірші в присутності самого Володимира Малика.
)))  Четверта людина в цьому ряду це я, Павло Сало. У 1973-му ще працював на групі механізму затворів разом з напарником Григорієм Поліним, але потім я так само, як і Ю.Дробянський і Г. Полін перейшов на налагодження і до 1977-го працював механіком наладчиком. Їздив у відрядження в Вентспілс, в Сочі, в Мінськ, в Харків, в Кострому, в Ярославль…
)))П'ятий, поруч зі мною – Володимир Нестеренко. Він же майстер зміни друкуючого механізму і, здається, в старій будівлі працював технологом заводу. В. Нестеренко був старший за мене років на десять, напевно, йому тоді було років 35-ть. А його дружина на цьому фото стоїть у нього за спиною друга справа.
)))Шоста людина, це Микола Дорошенко, чомусь його ще називали Хурцелава, мабуть за любов до футболіста Фурцелави, або просто до футболу. Коля Дорошенко - працював у зміні Володимира Нестеренко на механізмі сердечник приводу друкуючих коліс-касової машини "Сула" і " Сула-3» Дружина М. Дорошенка на цій фотографії стоїть у верхньому ряду за його спиною перша справа в світлому плащі. Здається на той час вона працювала секретарем-друкаркою у директора заводу Стрільця Марка Тихоновича.
))) Сьомий, поруч з М.Дорошенком - теж співробітник заводу, але я не пам'ятаю нійого  імені ні прізвища.
Верхній третій ряд, зліва направо:
)))Перша Лариса Згуровець, - в якому цеху працювала, не пам'ятаю, але була чарівно красива. Мала золотисто вівсяні кучеряві волосся, правильні риси обличчя, приэмну посмышку і красиві очі. А ще танцювала в заводському колективі чи навіть при ДК в Лубнах і до всього іншого мала струнку і красиву вроду. Одного разу приїжджала з концертом і в наше село Вищий Булатець і я спостерігав за нею із захопленням, коли вона танцювала на сцені в ошатному українському костюмі і мені здавалося, що у всьому світі немає кращої дівчини ніж вона. Після закінчення концерту перед від'їздом до Лубен я з нею танцював у фойє нашого клубу під якусь сучасну мелодію, і ми про щось розмовляли. Здається, цей приїзд із заводу» «Лічмаш " в наше село Вищий Булатець був восени.
)))У цьому ж верхньому ряду на фотографії відображені всі прекрасні дівчата і жінки яких я згадую з великою повагою і любов'ю, але на жаль, жодної не пам'ятаю ні на прізвище, ні на ім'я. Одне ще пам'ятаю,  що побувавши цим колективом на концерті в Національному палаці мистецтв «Україна» в Киэвы, на зворотному шляху в Лубни в комфортабельному автобусі я всю дорогу читав вірші і мене  і просили читати ще і ще.
/////////////////////////
На російській мові.
Комментарий к фотографии заводского коллектива завода «Счётных машин» 1973 года.
В  самом нижнем ряду слева направо:
))) в белом свитере и кудрявой причёской
Иван (не помню фамилию) - работал в сборочном цехе на группе сборки печатающего механизма у мастера Владимира Нестеренко.
))) Рядом с Иваном в плаще, а под ним в белой рубахе заведующий отделом  физкультуры и спорта на заводе Борис Гринь. Он же и тренер по всем видам спорта, он же и руководитель производственной гимнастики.
)))За ним третий с часами на левой руке, Лазирский не помню как его имя, но он был  младшим братом Владимира Лазирского, который работал в сборочном цехе на печатающем механизме у В. Нестеренко.  А младший всё работал, кажется, в инструментальном цехе.
)))Второй ряд слева направо самый первый молодой человек в очках: кажется Саша, работал на сборке, но на каком участке не помню.
 )))Второй за Сашей в очках, -  Згуровец, муж Ларисы которая стоит в верхнем ряду самая первая со снопом белокуро - овсяных волос.
)))Третий - Юрий Дробянский, работал ещё в старом здании на клавишных рядах вместе с Борисом Горбенко, Алексеем Наконечным, и Сашей Сватом… В том же старом здании в сборочном цеху рабочие столы этих ребят стояли сразу при входе справа. А уже в новом здании, Ю. Дробянский первое время работал всё на тех же клавишных рядах кассиров, а потом перешёл на отладку механиком, а ещё позже совсем ушёл из завода и уехал работать в Якутию на Центральный автовокзал механиком по кассовым аппаратам. Кроме того Дробянский был многосторонним человеком.  Он прекрасно играл на многих музыкальных инструментах. Имел большую личную библиотеку старинных книг. Любил литературу и хорошо знал классическую и современную поэзию. А однажды
благодаря Юрию Дробянскому и Саше Науменко, они познакомили меня с писателями и поэтами Литературным Объединения при районной газете, и пару раз я читал свои стихи в присутствии самого Владимира Малыка.
)))Четвертый человек в этом ряду это я,  Павел Сало. В 1973-м  ещё работал на группе механизма затворов вместе с напарником Григорием Полиным, но потом я  так же, как и Ю.Дробянский и Г. Полин перешел на отладку и до 1977-го работал механиком наладчиком. Ездил в командировки в Вентспилс, в Сочи, в Минск, в Харьковь,  в Кострому, в Ярославль…
)))Пятый, рядом со мной  – Владимир Нестеренко. Он же мастер смены печатающего механизма и, кажется, в старом здании работал технологом завода. В. Нестеренко был старше меня лет на десять, наверное, ему тогда было лет 35-ть. А его жена стоит у него за спиной вторая справа.
)))Шестой человек, это  Николай Дорошенко, почему-то его ещё называли Хурцелава, видимо за любовь к футболисту Фурцелаве или просто к футболу. Коля Дорошенко  – работал в смене В.Нестеренко на сборке сердечника привода печатающих колёс билетно-кассовой машины «Сула» и «Сула - 3»
Супруга Николая Дорошенко на этой же фотографии стоит в верхнем ряду за его спиной первая справа в светлом плаще. Кажется, на то время она работала секретарём-машинисткой в приёмной директора завода Стрельца Марка Тихоновича.
)))Седьмой, рядом с Дорошенко – тоже сотрудник завода, но я не помню его ни имени ни фамилии.
Верхний третий ряд слева направо:
)))Первая Лариса Згуровец, – в каком цехе работала, не помню, но была обворожительно красивая. Имела золотисто овсяные кудрявые пряди волос, правильные черты лица, приятную улыбку  и красивые глаза.  Ещё танцевала в заводском коллективе или даже при ДК в Лубнах и ко всему прочему имела стройную и красивую фигуру. Однажды приезжала с концертом в наше село Высший Булатец и я наблюдал за ней с восхищением,  когда она танцевала  в нарядном украинском костюме и мне казалось, что во всём мире нет лучше девушки чем она. После окончания концерта перед отъездом в Лубны я с ней танцевал в фойе нашего клуба под какую-то современную мелодию, и мы о чём-то разговаривали. Кажется, этот приезд из завода «Счётмаш» в наше село Высший Булатец был осенью.
В этом же верхнем ряду на фотографии запечатлены все прекрасные девушки и женщины которых я вспоминаю с большим уважением и любовью но,  к сожалению, ни одной не помню, ни по имени, по фамилии.
Помню, только, что побывав все вместе этим коллективом на концерте в Национальном дворце искусств «Украина» в Киеве, на обратном пути в Лубны в комфортабельном автобусе я всю дорогу читал стихи и меня и  просили читать еще и еще.