Украинская библия. До бытия

                Українська біблія.

                Добуття.

Колись у сиву давнину жив на білому світі ( хоча білого світу тоді ще не було) перший українець на ім’я  Богдан. Мав він шаблюку та рушницю і їздив на коні (хоча тварин тоді ще не було). А носив він розшитий жупан, вишиванку та особливі штани, що звалися шаровари. Та було їх в нього аж троє: жовті, блакитні та червоні.
    Пішов одного разу Богдан до шинка (а діло це він душе полюбляв) та й пропив усі гроші (хоча грошей тоді ще не було). Вранці прийшов він похмелитися, а шинкарка йому не дає. І пива теж.
- Іліє, змилосердься! – канючив страждалець. – Ну, налий у борг.
- Ага, ти вже гроші у борг брав, досі не повернув. А тої ночі одружитися обіцяв – і де обручка? Тож не доводь до гріха – геть з очей моїх.
- Чи ти смерті моєї бажаєш? – скиглить Богдан. ¬¬– Хоч одну пляшку дай – ім’ям своїм клянуся, до кінця тижня поверну (хоча тижнів тоді ще не було).
- Знаю я твої клятви! Бажаєш хильнути – залишай щось у заставу.

    Згодився Богдан на цю пропозицію, та й залишив у заставу червоні шаровари. Дала йому шинкарка пляшку горілки та й каже:
- Дивись, як у неділю не повернеш – винен будеш дві пляшки.
- Та що ж ти така злостива?! Я ж ім’ям своїм поклявся!
  Схопив Богдан пляшку ті й подався підтюпцем до кума свого, Сашка. (хоча дітлахів тоді ще не було). Пиячили вони увесь день, а на ранок до Сашка сват приїхав… Прийшов до тями Богдан лише на сіннику поряд с Тетяною – дружиною кума. Схопившись, він кинувся одягатися, та вона його заспокоїла:
- Санька зі сватом на полювання поїхали. До завтра не повернуться.
- А завтра в нас що?
- Вівторок.
- От халепа! Я ж тепер Ілії дві пляшки винен!

   Що тут робити? Приплентав Богдан до сусіда Вовчика та й попрохав у нього дві пляшки горілки у борг. А той і каже:
- Чи ти з глузду з’їхав?  Тобі ж навіть шинкарка не вірить, а ви з нею мало що не подружжя. При тобі ж навіть бзднути лячно – газ з-під дупи поцупиш!
  Похнюпився Богдан. Аж тоді скинувся та пішов вже звичною стежкою:
- А я тобі блакитні штани у заставу віддам.
- Та які ж вони блакитні? Вони ж сині.
- Хоч і так. Так даси дві пляшки?
- Як штани одні, то й пляшка одна. Десь тут стояла «Московська» (Хоча Москви тоді ще не було), Тримай!

   Узявши пляшку, неборака почимчикував до шинку, придумуючи дорогою нову оборудку. Завітавши до Ілії, він радо посміхнувся:
   - Приніс тобі борг, як і домовлялися. Доставай мої шаровари.
  Шинкарка виклала шаровари на причілок, та й каже:
- А ти пам’ятаєш, що вже дві пляшки винен?
- Авжеж, авжеж. – ставлячи пляшку «Московської» на причілок і ляскаючи себе по кишенях, посміхався крутій. – Ой, мабуть випала десь, коли з коня злазив. Зараз принесу.
    І вхопивши шаровари, побіг надвір. Вже сідаючи у сідло, він побачив у дверях шинкарку зі сковорідкою в руках:
  - Куди, байстрюк зібрався? Ти ж дві пляшки обіцяв!
  - Обіцянка-цяцянка, - зареготав Богдан, даючи шпори коню.
  - Та ти ж ім’ям своїм клявся, що дві  пляшки принесеш, а віддав лише половину!
- Ну і забирай собі половину імені, раз ти така жидівка! (Що це таке, Богдан, а з цієї хвилини просто Бог, й гадки не мав. Так бовкнув щось). – Будеш тепер Даном.
- Та це ж чоловіче ім’я!
- Якось разберешся! - гукнув Бог вже за воротами.
      На його подив, шинкарка зголосилася і повернулася до помешкання щось бурмочучи:
- Дан? А як же Ілія? Даніїла?!
     Ось так з’явився на  світі (якого ще не було) Бог, а також перший жид, точніше жидівка. 

       З шинкаркою питання якось вирішилося, але блакитні (або сині?) штани треба було повертати. Тож Бог знов почимчикував до кума.
    - О, Богдан! – зрадів Санька.
    - Не відаю, хто кому дав? А я тепер – Бог!
    - А це що за дивина? – аж поперхнувся кум.
    - А я хіба знаю? Так склалося! Навіть не уявляю, кого поспитати?
   - Так Ілію і поспитай. Вона хоч і баба, та кмітлива та й у шинку багато чого чує.
   - Та я тільки-но втік від неї. Та і не Ілія вона вже, а Даніїла, - і він розповів про ранкову пригоду.
  - Ти диви, а їй так навіть краще. Тобі давала, мені давала – чом не Даніїла?
  - От клята баба! А мені казала, що лиш мене кохає. Та і біс з нею.
   - Ну, тоді крім Вовчика тобі ніхто не допоможе.
  - Чого це?
  - Повне ім’я його яке? Володимир! А якщо він миром володіє, то повинен про нього дещо знати? Ото ж!
 - Так то воно так, та я ж йому пляшку «Московської» винен…
 - «Моско-о-овської»?! – протягнув кум і аж примружився. – Та де ж він її узяв?
 - Та біс його знає? (Хоча бісів тоді також не було) Слухай, куме, давай оковитої виженемо. Поверну  борг, тоді і поспитати можна.
 - То добра справа. Апарат та дріжджі в мене є, а от цукор – з тебе.
 - Та я ж тобі кажу, що мені до шинкарки найближчим часом краще не потикатись. Ти візьми у неї в борг нібито для себе. Згодом розрахуємось.
   На тому і зголосилися.
Сплинув час, і ось вже Бог постукав у хвіртку до Володимира:
- Приніс тобі борг. – Він урочисто подав пляшку оковитої сусіду. – Де там мої шаровари?
  Володимир подивився на пляшку і покачав головою:
 - Я тебе чистую водочку давал, заводскую. А ты взамен какую-то брагу принёс. Так дела не делаются.
 - Та яка різниця? Головне, щоб градуси були!
- Тебе, может, и никакой. Только брал «Московскую – «Московскую» и отдавай. И быстрее, а то проценты набегут.
- Та що ти затягнув: «Московську», «Московську». Ти що москаль?
- Та хоч і москаль, - несподівано погодився сусіда. – Але борг усе одно за тобою. (Так з’явився перший москаль.)
- Володю, ну давай якось домовлятися. Де ж я тобі «Московську» знайду?
- А как тут договоришься? Твоя брага больше половины моей «Московской» точно не стоит. Я ж тебе половину штанов отдать не могу!?
- А чом би й ні! – ляпнув Бог, розмірковуючи: «Шаровари вони широкі. Там з половини ще можливо цілі штани змайструвати». – Я згоден половину тобі залишити. Та хочу, щоб ти мені дещо розтлумачив.
    І Бог розповів, як він з Богдана на Бога перетворився, як шинкарка стала першою жидівкою Даніїлою. І чомусь на це згодилася.
  - От впала телепню морока! – сказав Вовчик. -  Вляпався ти у халепу. Чего тебе не жилось спокойно? Теперь в любом случае многое тебе придётся объяснять. Только на твоїй говірці це не вдасться. Да не очень ты к этому делу подходишь. Поэтому буду объяснять на языке максимально близком и к божественному языку и к тому, на котором ты говоришь. Тем более тебе всё равно придётся его учить, чтобы выполнять свою функцию. Только дело это  не быстрое. Так что готовь закуску и выпивку.
 - Володю, та я ж тільки-но тобі борг віддав, ще й  куму цукор заборгував.
 Може, в тебе посидимо? Згодом усе віддам! Я тобі і штани знову в заставу залишу.
- Так они и так уже наполовину мои! А половины маловато будет.
- Ну, добре! То я блакитну половину візьму, а тобі червоні принесу.
- Ладно, уговорил. Завтра и приступим.
  Відпанахав Бог половину синіх шароварів, та й пішов додому.