Образа

           Це трапилось у ранньому дитинстві, ще до школи, років шість мені було. Мене іноді відвозили погостювати до батьків вітчима. Вони мешкали в одному з районів м. Тирасполя під назвою "Колбалка". Я знала, відчувала, що не дуже бажаний гість у їхньому будинку, навіть чула якось розмову бабусі Поліни з вітчимом: "Ти навіщо цю сироту знову приволок?" Діти дуже тонко відчувають "нелюбов".
Неподалік будинку був гастроном, де продавалися всілякі солодощі, більшість із них я навіть не бачила раніше, тим більше не пробувала.
          Я часто ходила в магазин, просто подивитися, грошей у мене ніколи не було, купити я нічого не могла, але могла мріяти, уявляти: які на смак ті чи інші ласощі. Якось, коли я перебувала біля вітрини у своїх дитячих мріях, прийшов дідусь Іван і силоміць потягнув мене додому, мало не за вухо. Дорогою він увесь час говорив про якесь зникнення , я нічого не розуміла, що він хоче від мене. Вдома на нас чекали розлючена бабуся Поля і дядько Павло, молодший брат вітчима. Вони напали на мене, що я вкрала у них карбованець, який лежав на столі в літній кухні. Зараз смішно – "рубль", але тоді на нього можна було купити 5 буханців хліба або 10 маленьких п'яти-грамових шоколадок. Між собою, перемовляючись, вони вважали, що я вже на цей карбованець накупила чогось і встигла з'їсти.
Рубль вони знайшли... Але переді мною ніхто не вибачився...
              Подібна ситуація сталася, коли мені було років 15. Після закінчення 8-го класу, я поїхала в гості до маминих сестер у м. Кізляр, Дагестан. Погостила, час і честь знати. Мені вони купили квиток за свої гроші, бо вислані мамою ще не дійшли. Проводити зголосилися всі: два брати, дві сестри двоюрідні та друг старшого брата. Тут тітка Катя почала переривати речі в шафі, правда, спасибі мої не обшукували. Прийшлось мені показати свій характер: "Я з місця не зрушу і не поїду, нехай навіть квиток пропаде, поки ви свій злощасний перстень не знайдете!" Я зрозуміла, що він лежав десь кілька років і нікому не був потрібен, тільки в момент мого від'їзду знадобився. У пам'яті виплив тираспольський "рубль". Мене знову намагалися викрити у крадіжці. Це душе образливо.
               Перстень знайшовся, його просто давно переклали в інше місце і геть начисто забули. І знову ні слова вибачення, ні слова каяття, що незаслужено образили підозрою, погано подумали...
               Цих людей вже немає в живих. Але я їх давно вибачила.