Разд. 5. Казачество в истории Украины

5.1. ПОЯВА  КОЗАЦТВА  В  УКРАЇНІ.
        Найдавніша  згадка  про  козацтво  знаходимо  у  хроніці  м. Судак  від  13  травня  1308 р.  Саме  поняття  „КОЗАК”  тюркського  походження  і  означає  „ВІЛЬНА  ОЗБРОЄНА  ЛЮДИНА”.
          Козацтво  виникло  не  тільки  в  Україні,  на  Дніпрі,  а  також  в  інших  регіонах  -  на  Дону,  на  Уралі  тощо.  Але  українське  козацтво  стало  унікальним  явищем.  Тут  було  створено,  за  висловом К.Маркса,  ДЕМОКРАТИЧНУ  „ХРИСТИЯНСЬКУ  КОЗАЦЬКУ  РЕСПУБЛІКУ”.  Це  відбулося  в  той  час,  коли  в  Європі,  Азії  панували  монархії  та  деспотії,  а  США,  які  пишаються  своєю  демократією,  ще  взагалі  не  існували.
       Головною  причиною  появи  козацтва  в  Україні стало  посилення  феодального  гноблення.  Особливо,  коли  почалося  покатоличення  і  ополячення  українців,  а  також  покріпачення  селян  з  боку  Литовсько-Польської  держави. 
       Селяни  і  міська  біднота  втікали  на  південний  схід  України,  який  був  в  той  час  мало  заселений  і  де  не  було  панів.  Тут  вони  ставали   вільними.  Але  життя  в  цих  краях  поряд  з  Диким  Полем  було  дуже  небезпечним.  Кожної  митті  могли  з”явитися  людолови  -  татарські  та  ногайські  ординці.  Тому  втікачі  озброювалися,  гуртувалися  у  збройні  загони,  щоб  можна  було  дати  відсіч  нападникам. 
       За  дніпровськими  порогами  козаки  будували  укріплення,  що  дістали  назву  засік  від  слова  „сікти”,  тобто  рубати.  Звідси  і  пішла  назва  ЗАПОРІЗЬКА  СІЧ.  Козаки  рубали  дерева,  загострювали кінцівки стовбурів,  вкопували  стовбури  поряд  у  землю,  переплітали  хворостом,  укріплювали землею. Згодом  таке  укріплення  перетворювалося  у  фортецю.               
       Важливу  роль  у  формуванні  українського  козацтва  відіграли  міста  Черкаси  та  Канів.  Звідси,  мабуть,  було  найбільше  втікачів  та  поселенців.  Російські  джерела  ХУІ-ХУІІ ст.  часто  називали  запорозьких  козаків  чи  взагалі  українців  „черкасами”.  Але  в  козаки  приймали  не  за  національністю.  Тут  були  втікачі  з  усіх земель  України,  Росії,  Білорусії,  Польщі,  Молдови,  а  також  литовці,  вірмени,  греки, навіть татари  і турки .  Приймали  в  козаки,  головним  чином,  за  вірою.  При  цьому  ПРАВОСЛАВНОЮ  ХРИСТИЯНСЬКОЮ  вірою.  Для  вступу  до  козацтва  досить  було  сказати,  що  людина  православна  і  перехрестится,  але  і  до  інших  релігій  козаки  особливо  не  прискіплювалися.  Їх  відрізняла  віротерпимість.  Багато  козаків  взагалі  не  вірили  ні  в  бога,  ні  в  чорта.
        В  зв”язку  з  тим,  що  новобранці  були,  як  правило,  втікачами,  козаче  братство  надавало  їм  нові  прізвища,  які  залежали  від  рис  самої  людини  і  були  досить  дотепними.  Ось  деякі  з  них:  Іван  Страх,  Терешко  Роздайбіда,  Максим  Собачій Син,  Лаврін  Дурний,  Савка  Поламайло,  Карп  Загубинога ,  Петро  Затуливітер  та ін.
       За  соціальним  станом  козацтво  складалося  з  селян,  з  бідних  міщан,  а  також  з  шляхти,  що  вступила  у  конфлікт  з  королем  чи  великим  князем,  з  людей  різних  соціальних  прошарків.  Постійні  війни  і  військовий  стан  робили  незабаром  усіх  козаків  професійними  воїнами.
       Український  літопис  традиційно  вважає  першим  козачим  ватажком  ПРЕЦЛАВА  ЛАНЦКОРОНСЬКОГО,  який  у  1516 році  намагався  захопити  турецьку  фортецю  Очаків,  а  першим  засновником  Запорізької  Січі  -  ДМИТРА  ВИШНЕВЕЦЬКОГО (рік  народження  невідомий – 1563р.).  В  українських  думах  народна  творчість  виводить  його  як  козака  БАЙДУ.
        У  1552 р.  на  дніпровському  острові  Мала  Хортиця  він  заснував  першу  січову  фортецю.    У  1557-1561 рр.  знаходився  на  службі  у  московського  царя  Івана  ІУ  Грозного.  Намагався  організувати  союз  держав  проти  Туреччини  і  Кримського  ханства  за  участю  запорозьких  козаків.  У  боротьбі  за  молдавський  престол  загін  Вишневецького  був  розбитий,  сам  він  потрапив  у  полон  до  турків  і  був  ними  жорстоко  закатований  у  Стамбулі  в  1563 р. 
   
          Дмитро  Вишневецький (Байда).
               
                5. 2.  ЗАПОРІЗЬКА  СІЧ.
                УСТРІЙ  ТА  ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА  ОРГАНІЗАЦІЯ.
       Запорізька  Січ  мала  вигляд  укріпленої  фортеці,  в  центрі  якої  знаходилася  площа  з  церквою  святої  Покрови.  Навколо  площі  тягнулися  довгі  будівлі  (курені),  в  яких  жили  січовики.  Січовики  в  куренях  гуртувалися  за  принципом  земляцтва.  Вони  обирали  свого  ватажка  -  куріного  отамана.
       Тут  також  знаходилися  будівлі,  в  яких  жила  козацька  старшина,  розміщалися  канцелярія,  арсенал.  В  Січі  існували  реміснічі  майстерні,  торгові  лавки,  де  торгували,  як  правило,  євреї  або,  як  їх  називали  козаки ,  жидовини.
        Запорізьке  козацтво  мало  свій  уряд,  військові  сили (Військо  Запорізьке Низове, або „кіш”),  суд,  символіку.  Гербом  Запорізького війська  став  козак  з  мушкетом.  Печатку  з  таким  зображенням  пожалував  козацькому  гетьману  у 1576 р.  польський  король  Стефан  Баторій.  Вся  повнота  влади  знаходилася  в  руках  загальних  зборів  -  РАДИ.  На  раді  козаки  обирали  на  один  рік  військову старшину. Перш  за  все  -  КОШОВОГО  ОТАМАНА.  Потім  обирали  ОСАВУЛА,  ПИСАРЯ,  СУДДЮ,  ОБОЗНОГО,  ХОРУНЖОГО,  БУНЧУЖНОГО.  Кожен  мав  виконувати  певні  обов*язки.
       Після  обрання  старшини  і  отамана  кожний  козак  мав  право  посипати  голову  і  лице  обраних  пилюкою  чи  вимазати  грязюкою,  яку  тут  же  підбирали  із  землі.  Цей  ритуал  повинен  був  нагадати  новим  козаччим  можновладцям  звідки  вони  вийшли  і  куди  можуть  піти.  А  ті  кланялися  козакам  і  дякували  товариству  за  довіру.  Кошовий  отаман  під  час  війни  чи  походів  мав  диктаторську  владу  аж  до  покарання  на  горло  козаків  за  якусь  провину.  А  в  мирний  час  вдома,  на  Січі,  мусив  питати  на  все  дозволу  ради.       
      Жінок  на  Січ  під  страхом  смерті  не  пускали.  Одружені  козаки  жили  на  хуторах  чи  зимівниках.  Там  вони  займалися  хліборобством,  рибальством,  розводили  бджіл,  худобу,  коней,  вівців,  чумакували.  Але  за  першим  покликом  кидали  сім*ю,  все  господарство  та  їхали  на  Січ.  На  Січі  збиралося  іноді  до десяти  і  більше  тисяч  запорожців.  Кожен  козак  сам себе одягав та озброював. Тому одяг і зброя  козацькі були дуже строкаті.
       В  ХУІІ-ХУІІІ ст. запорожці  контролювали  значну  територію  Південної  України  -  від  берегів  Дінця  до  Одещщини,  від  Черкащщини  до  берегів  Чорного  і  Азовського  морів.
      Чисельність  козацтва,  що  проживали  на  Січі, в залежності  від  пори  року  і  військових  чи   загальнокозацьких  подій  коливалася  від  декілька  сот  до  десяти  і  більше  тисяч.  С  самого  початку  існування  козацтва  виникають  ПАЛАНКИ,  на  які  ділилося  Військо  Запорізьке.  Паланка  -  це  певний  військово-адміністративний округ  з  центром  у  фортеці.  В  останній  період  існування  Запорізької  Січі  було  8  паланок:  Кодацька,  Самарська,  Орельська,  Протовчанська,  Інгульська,  Бугодарівська,  Кальміуська,  Прогноївська.  На  чолі  паланок  стояли  обрані  полковники  і  старшина.
       Постійного  місця  перебування   Запорізької  Січі  не  було.  В  залежності  від  обставин  вона  декілька  разів  міняла  свою  дислокацію.               
      Запорізька  Січ  виникла  як  центр  антифеодальної  і  визвольної        боротьби.  В  к.ХУ-сер.ХУІІ ст.  запорожці  захищають  українські  землі  від  нападу  військ  Кримського  ханства,  Османської  імперії,  ногайських  орд.  Періодично  вони  самі  організовували  походи  проти  своїх  ворогів,  досягаючі  на  козачих  судах (чайках) берегів  Туреччини,  спустошуючі  кримські  і  турецькі  міста  і  визволяючі  невільників  з  рабства.
       У  цій  боротьбі  з  турецько-татарським  завойовниками  запорожці  частенько  об”єднувалися  з  російським  козацтвом,  яке  виникло  в  той  же  час  на  Дону. Разом  вони  билися  і  проти  панського  гноблення  незалежно  від  їх  національної  приналежності. Українські  запорожці   і  російські  донці  завжди  були  смолоскипом,  який  підпалював  народ  на  антифеодальну  і  національно-визвольну  боротьбу . 
       За  соціальним  станом  запорізьке  козацтво  не  було  однорідним,  хоч  складалося  в  основному  з  втікачів.  Серед  них згодом  почалося  соціальне  розшарування,  з”явилися   бідняки  й  заможні. Останні  засновували  хутори,  великі  господарства,  де  робочою  силою  була  козацька  голота.  Таким  чином,  уже  на  початку  свого  існуванння  почав  проявлятися  розподіл  козаків (не  дивлячись  на  козацьку демократію)  -  на  старшину (багатіїв)  і  рядових („чернь”).  Поступово  соціальна  неоднорідність  козацтва  поглиблювалася,  що  стало  причиною  багатьох  соціальних  конфліктів  на  Запоріжжі  і  в  інших   українських  землях.
       Польський  уряд  завжди  прагнув  розколоти  козацтво,  схилити  на  свій  бік  заможну  верхівку  і  використати  її  у  своїх  інтересах.  З  цією  метою  у  1572 р.  вперше  300  козаків  було  прийнято  на  державну  службу  Речі Посполитої. Вони  отримували  державну  платню,  звільнялися  від  податків  та  повинностей,  користувалися іншими  привілеями.  Ці  козаки  називалися  РЕЄСТРОВИМИ  (від  слова  „реєстр”  -  список,  куди  вони   були  внесені).  Згодом  за  своїм  станом  реєстрові  козаки  наблизилися  до  української  шляхти.  Тому  у  всіх  договорах  козаків  з  Польщею  козаки  вимагали збільшення  кількості  реєстрових.
       Запорізьке  козацтво  відіграло  значну  прогресивну  роль  в  історії  України  і,  перш  за  все,  в  антифеодальній  і  визвольній  боротьбі,  в  освоєні  земель  Південної  України,  розвитку  державних  і  культурних  традицій  українського  народу.  Недарма  в  народній  творчості,  у  думах  оспівана  легендарна  слава  козаків  Запорізької  Січі,  їх  боротьба  з  турецькими  та  кримсько-татарськими  людоловами,  відчайдушне  прагнення  до  волі,  з  яким  простий  народ  пов*язував  і  своє  звільнення .

                5.3.  ПОВСТАННЯ  ПІД  ПРОВОДОМ
                К.КОСИНСЬКОГО  І  С. НАЛИВАЙКО.               
       В історії  антифеодальної  та  визвольної  боротьби  українського   народу  проти  соціального  і  національно-релігійного  гноблення  видатну  роль  відіграли  козацько-селянські  повстання  ХУІ-ХУІІ ст.  Ці  виступи  були  проявою  соціально-класових  антагонізмів між польсько-українськими  магнатами з одного боку і українським селянством  та  козацтвом  -  з  іншого.  Українське  козацтво  було  основною  ударною  військовою  силою козацько-селянських  повстань  цього  періоду.
        На  початку  1590 р.  відбулося  козацько-селянське  повстання  під  проводом   отамана запорозького Низового  козацтва  КРИШТОВА  КОСИНСЬКОГО.  Воно  почалося  як  виступ  проти  свавілля  білоцерковського  старости  Януша  Острозького.  Незабаром  перекинулося  на  значну  частину  України.  Усіх  селян,  що  втікали  від  панів  і  приставали  до  повстанців,  він  записував  у  козаків.
        Узявши  приступом  Білу  Церкву,  повстанці  вирушили  до  Києва  і  також  оволоділи  містом.  Звідти  подалися  на  Волинь  і  Поділля,  вбиваючі  і  грабуючі  ненависних  панів.  Польська  шляхта  оголосила  шляхетське  рушення,  тобто  почала  збирати  польське  військо.
        У  лютому  1593 р.  шляхта під  керівництвом  Януша  Острозького  та  Олександра  Вишневецького  -  черкаського  старости  оточили  біля  містечка  Пятка  повстанців.  Сили  виявилися  нерівні.  К.Косинський  вимушений  був  примиритися  з  Я.Острозьким  і  повернув  додому.  Там  знову  зібрав  військо  і  вирушив  на  місто  Черкаси  проти  тамошнього  старости  О.Вишневецького.  Той  хитрощами  заманив  К.Косинського  до  міста,  немовби  на  переговори,  і  там  убив  разом  з  декільками  козаками,  що  супроводжували  свого  отамана. 
       Криштоф  Косиньський.
 
       Але з  його  смертю  повстання  не  припинилося.  І тільки  восени  1593 р.  регулярним  польським  військам  і  загонам  польсько-української  шляхти,  які  чисельно  переважали  погано  озброєних  селян  і  козаків,  повстання  вдалося  придушити.
       Ще  не  згасло  полум”я  повстання  під  керівництвом  К.Косинського,  як  розгорілося  нове  козацько-селянське  повстання,  яке  очолив  СЕВЕРИН  НАЛИВАЙКО (бл.1560 -1597 рр.)  Він  змолоду  був  на  Запоріжжі,  потім  служив  у  князя  К.Острозького  сотником  надвірного війська.

        Северин  Наливайко.

        У 1594 р. козачі  загони  під  проводом  Северина  Наливайка  виступили  в  похід  проти  турок.  Вони  побили  кримських  татар, дійшли  до  Молдови,  звільнили  від  турок  її  столицю  Ясси.  До  козаків  приєдналися  селянські  загони.  З  поверненням  в  Україну,  боротьба  тепер  розгорнулася  проти  польсько-українських  магнатів.  Повстанці  захопили  м.Луцьк  і  з  України  досягли  Білорусії,  де  дійшли  до   м.Могильова.
        Польський  уряд  кинув  проти  повстанців  велике  військо  під  командуванням  польного  гетьмана  Станіслава  Жолкевського.  Півтора  року  тривала  запекла  боротьба. До загонів С.Наливайка  приєдналися загони іншого ватажка - ГРИГОРІЯ  ЛОБОДИ.  Під  Білою  Церквою  відбулася  битва  між  повстанцями  і  військами  С.Жолкевського.  Не  дивлячись  на  перевагу  польських  військ,  вони  не  змогли  розбити  повстанців.  Повстанці  відступили  за  Дніпро.  Поляки,  отримавши  допомогу,  кинулися  навздогін  за  повстанцями.
        Біля  річки  Солониці  під  м.Лубни   у  1596 р. відбулася  вирішальна  битва.  Селяни  і  козаки  мужньо  захищалися.  Вони  збудували  укріплення  -  табір з  возів,  які  були  зв”язані  між  собою  і  засипані  землею.  Два  тижні  в  повному  оточенні  тривав  нерівний  бій.  Серед  повстанців  почався  голод  і  внутрішні  чвари.   З”явилися  зрадники.  Г.Лобода  був     підступно  убитий.  С.Наливайка  і  його  прихильників  заарештували  і  видали  С.Жолкевському.  Після  цього,  не  дивлячись  на  зраду  і  видачу  ватажка,  поляки  накинулися  на  повстанців  і  майже  всіх  їх  вирізали.  Повстання  було  жорстоко  придушене.
        С.Наливайка  поляки  привезли  до  Варшави,  де  довго  катували,  а  потім  четвертували.  Інші  джерела  стверджують,  що  його  живцем  зажарили  у  череві  мідного  бика.
        Після  розгрому  повстаннь  в  Україні  під  проводом  К.Косинського  і  С.Наливайка  збільшився  наступ  католицтва  на  православну  релігію.  Була  прийнята  Брестська  унія, яка  католичила  і підпорядковувала  православних  віруючих  папі  римському  і  взагалі  принесла  дуже  багато  біди і  шкоди  українському  населенню.

     5.4. БОРОТЬБА  КОЗАЦТВА  З  ТУРКАМИ  І  ТАТАРАМИ.               
                ГЕТЬМАН  П.САГАЙДАЧНИЙ.
       Початок  ХУІІ ст.  характеризується  посиленням  боротьби  запорізького  козацтва  проти  експансії  Османської (Турецької)  імперії  та  її  васала  -  Кримського  ханства  на  східнослов”янські  землі.  В  боротьбі  зі  спільним  ворогом   запорізькі   та   донські  козаки  завжди   виступали  разом,  допомагаючі  один  одному.
        До  цього  часу  відноситься  діяльність  кошового  отамана  війська  Запорізького  ПЕТРА  КОНАШЕВИЧА  САГАЙДАЧНОГО.  Походив  він  з  міста  Самбора,  вчився  в  Острозі  у  православній  школі  князя  Костянтина  Острозького.  Здобув  тут  добру  освіту  і  подався  на  Запоріжжя.  Незабаром  він  проявив  себе  талановитим  і  здібним  ватажком,  розумним  і  тонким  політиком.  Вславився  переможними  походами  проти  кримських  татар  і  турок.
         У  1615 р.  П.Сагайдачний  із  Січовим  товариством  рушив  через  море  і  взяв  фортецю  Варну,  а  в  1616 р.  пробрався  до  Криму  і  штурмом  оволодів  містом  Кафою (Феодосія)  -  центром  работоргівлі.  Знищив  турецький  гарнізон  і  визволив  декілька  тисяч  полонених.  Тоді  слава  його  пролунала  по  всій  Русі.

         Петро  Конашевич  Сагайдачний.
               
          Козацькі  чайки  під  проводом  Сагайдачного  доходили  до  берегів  Туреччини,  спустошуючі  прибережні  міста.  Він  зруйнував  Синоп  і  Трапезунд,  добрався  аж  до  турецької  столиці  Царьграду.  Послані  для  розгрому  козаків  турецькі  війська  самі  були  розбиті.
          Слава  Сагайдачного  зростала.  Населення  і  козаки  визнавали  над  собою  тільки  його  зверхність.  Коли   у  1620 р. П.Сагайдачний  випросив  у  патріарха  Ієрусалимського  Феофана  поставити  у  Києві  православного  митрополіта  Іова  Борецького  і  замінити  уніатських  єпископів  на  православних, створив  у  Києві  православний  культурний  осередок, весь  православний  люд  підтримав  кошового  отамана  війська  Запорізького  і  надав  йому  статус  ГЕТЬМАНА.  Він  став  першим  гетьманом  на  Русі.
         П.Сагайдачний  приймав  участь  у  війні  на  боці  Польщі  проти  Москви у „Смутний час”, коли та переживала скрутне  становище,  пов”язане  зі  зміною  царської  династії  в  Росії.  Після  розгрому  і  вигнання  поляків  з  Московщини,  припинення  „Смути”,  виборів  нового  царя  Михайла  Романова  у  1620 р. П.Сагайдачний  відправив  до  Москви  посольство  на  чолі  з  отаманом  Петром  Одинцом  з  пропозицією  російскому  урядові  прийняти  його  козаків до  себе на  службу.  Але  нова  російська  царська  династія  Романових  знаходилася  у  періоді  становлення  і  була  не  готова  прийняти  на  службу  українських  козаків.
        Особливо визначну  перемогу  українське  козацтво  на  чолі  з  П.Сагайдачним  здобуло  у  польсько-турецькій  війні  1620-1621  років.  У  вирішальній  битві  під  Хотином  сорокатисячне  козацьке  військо  розгромило  150–тисячну  турецько-татарську  армію  і  тим  врятувала  Річ  Посполиту  від  поневолення,  а  Європу  від  османської  експансії. 
       Поранений  отруйною  стрілою  в  одному  з  цих  з  боїв,  після  тривалої  хвороби  П.Сагайдачний  помер  у  1622 р.  Був  похований  у  Києві,  але могила  його зараз  недосяжна  для  відвідувань,  бо  через  неї  була  прокладена  стіна  однієї  з  церковних  споруд. 
       На  початку  20-х років  ХУІІ ст. запорожці  декілька  разів  ходили  походами  на  Турцію.  Це  заставило  турецького  султана  рахуватися  з  козацькою  силою,  а  кримський  хан  Шагін-Гірей  повинний був  укласти  з  козаками союз.Польський уряд був дуже незадоволений такою самостійністю  запорожців.  Коронному  гетьману  Конецьпольському  доручили  провчити  зарозумілих  козаків. 
        Влітку  1625 р.  поляки  зненацька  напали  на  запорозькі  землі  і  дійшли  до  Канєва.  Гетьман  МАРКО  ЖМАЙЛО  вирушив  назустріч  Конецьпольскому.  Недалеко  від Дніпра  відбулася  битва.  Обидві  сторони  діяли досить нерішуче  і  мляво.  Незабаром  між  воюючими  сторонами  був  укладений  КУРУКІВСЬКИЙ  договір.  За  цим  договором  чисельність  реєстрового  козацтва  досягла  6  тисяч  людей.  Тих  козаків, які  не увійшли  до  реєстру,  „виписали”  з  козаків  і  вони  повинні  були  знову  перетворитися  у  селян  та  повернутися  до  своїх  панів. Значна частина козаків  таким  станом  була  дуже  незадоволена. 
               
5.5. СЕЛЯНСЬКО-КОЗАЦЬКІ  ПОВСТАННЯ  20-30-х  рр.  ХУІІ ст.
       Незадоволення  козаків  власною заможною  верхівкою,  яка  завжди  знаходила  спільну  мову  з  польськими  панами,  часто  призводило  до  козацько-селянських  повстань.
       В  1630 р. таке  повстання  почали  „випищики”  -  козаки,  яких  за  Куруківською угодою виписали з реєстру і вони повинні були повернутися    до  своїх  хазяїв.  Повстанці  обрали  своїм нереєстровим  гетьманом  ТАРАСА  ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА),  а  гетьмана  реєстрових  козаків  Грицька  Чорного  стратили  як  зрадника.  Тарас  Федорович  закликав  український  народ  повстати  проти  польської  шляхти.  До  його  загонів  приєдналося  кілька  тисяч  повсталих  селян.  Об”єднані  козацько-селянські  загони  завдали  поразку  польській  армії  у  квітні  1630 р.  під  Корсунем.
        Отримавши  допомогу,  польське  військо  під  керівництвом  Конєцпольського   намагалося  захопити  штурмом  укріплений  центр  повстанців  м.Переяслав.  Повстанці  не  тільки  відбили  всі  ворожі  напади,  але  завдали  їм  великих  втрат.  Польське  командування  розпочало  переговори  із  заможною  верхівкою  козацтва,  пообіцявши  збільшити     реєєстр  до  8  тис.  людей.  Обурений  зрадою  заможних  козаків,  Тарас  Федорович  з  великою  групою  козацьких  повстанців і  селян покинув  зрадників  та  пішов  на  Запорізьку  Січ. 
        Шляхетська  Польша  весь  час  намагалася  ізолювати  Запорізьку  Січ  від  України.  З  цією  метою  у  1634 р.  перед  Кодацьким  порогом  на          правому  березі  Дніпра  було  збудовано  фортецю  Кодак.  Там  розташували  гарнізон  з  німецьких  найманців,  які  перекрили  дорогу  втікачам  на  Січ.  Козаки  не  могли  з  цим  примиритися.  В  ніч з  3 на  4  серпня  1635 р.  козаки-випищики  на  чолі  з  своїм  отаманом  ІВАНОМ  СУЛИМОЮ (р.н.невідомий – 1635р.) та  його  побратимом  ПАВЛОМ  БУТОМ (ПАВЛЮК) (р.н.невідомий-1638р.)  розбили  німецький  гарнізон  і  зруйнували  фортецю.
       Польськім  військам  вдалося  придушити  козацьке  повстання.  Сулима  був  захоплений  у  полон,  відвезений  до  Варшави,  де  після  катувань  його  жорстоко  стратили  -  четвертували.
       Через  короткий  час  у  1637 р.  козаки  знову  піднялися  на  повстання.  Його  очолив  Павло  Бут.  До  повсталих  козаків-випищиків  приєдналися  нереєстрові  козаки  і  селяни.  Повстання охопило  Київщину,  Полтавщину, Чернігівщину.  Налякана  шляхта  тікає  з  України.  Польський  король  направив  проти  повстанців  регулярну  армію,  посилену  іноземними  найманцями.  В  грудні  1637 р.  під  Кумейками (поблизу  Черкас)  відбувся  великий  бій.  Королівське  військо  переважало  чисельністю,  мало  артилерію  і  сильну  кінноту.  Повстанці  потерпіли  поразку.  П.Бут  та  деякі  інші  керівники  повстання  були  схоплені,  відвезені  до  Варшави,  де  їх, як  і  Сулиму,  прилюдно  стратили  після  жорстоких  катувань.
       Але  повстання  ще  тривало.  Окремі  загони  повстанців  відійшли  від  Кумейок  униз  по  Дніпру. На  Полтавщині  діяв  чотирьохтисячний  загін,  який  очолював  КИЗИМ  і  його  син.  Каральне  військо  польського        магната  Потоцького  по-звірячому  розправилися  з  повстанцями.  Коли Потоцькому  вдалося  захопити  Кизима  з  сином,  він  привіз  їх  до  Києва,  де  прилюдно  стратив,  посадивши  батька  і  сина  на  палю.               
        На  початку  1638 р.  польський  сейм  прийняв  закон  про  „Ординацію  війська запорізького реєстрового”. За  цим  законом  чисельність  реєстрового  козацтва  встановлювалася  у  6  тис.  людей. Також  шляха ліквідувала  виборність  козацької  старшини  і  козацький  суд.  Віднині  на  посаду  гетьмана  і  полковників  мали  призначатися тільки  шляхтичі,  а  козаки   могли  обирати  тільки  нижчих  чинів  -  сотників.  Відновлювалася  зруйнована  козаками  Кодацька  фортеця.
       У відповідь  в  Україні  спалахнуло  нове  козацько-селянське  повстання.  Його  очолили  ЯКІВ  ОСТРЯНИН (ОСТРЯНИЦЯ) (р.н.невідомий -1641 р.)  і  КАРПО СКИДАН.  Повстання  охопило  Київщину,  Полтавщину.  Повстанці  оволоділи  містами Кременчук, Хорол, Омельник,  Голтва.  Під  Голтвою  було  збудовано  добре  укріплений  табір.  До  повстанців  приєдналися  нові  загони  козаків  і  селян,  які  очолював  ДМИТРО  ГУНЯ. 
      В червні  1638 р. під  Жовнином   повстанці  були  розбиті  королівськими  військами.  Яків  Острянин  з  групою  повстанців  відійшов  за  кордон  Московської  держави.  Вони  поселилися  на  Чугуївському  городищі (Харківщина)  і  заснували  там  СЛОБІДСЬКУ  УКРАЇНУ.  Назва  походить  від  слова  «слобода»  -  свобода,  бо  заснували  її вільні  люди.               
      Загони на чолі з Дмитром Гунею продовжували  ще  мужню боротьбу             на  протязі двох  місяців.  Коли  продовольчі  та  військові припаси  і  сили  козаків  вичерпалися,  ті,  що  залишилися  живими,  відійшли  на  Дон,  де  їх  радо,  як  побратимів,  прийняли  донські  козаки.
       Після  придушення  козацько-селянських  повстань,  в  Україні  почався
період  страшної  реакції  і  репресій  польської  шляхти  проти  українського  народу.  Не  дивлячись  на  те,  що  козацько-селянські  повстання  20-30-х  років ХУІІ ст.  потерпіли  поразку,  вони  підготували  могутню  національно-визвольну  війну  проти  польських  феодалів,  яка  врятувала  Україну  від  остаточного  ополячення  і  покатоличення.