Слово нiмоти

(КІЛЬКА ЗОВСІМ НЕ ОБОВ'ЯЗКОВИХ ЗАУВАЖЕНЬ  ПРО ТВОРЧІСТЬ ВЗАГАЛІ
                І ПРО ПОЕЗІЮ ЗОКРЕМА)

Назвали не дарма про книгу
«духовна їжа наша»,
але судьба покаже дулю без’язику
тому, хто їсть лиш тільки кашу.

- до речі.

«Мовчать гробниці й мумії героїв.
 Лиш Слову не вготована труна.
 На світовому цвинтарі із темряви німої
 звучать лиш Письмена»
                - І. О. Бунін

     1. Фрідріх Ніцше, якось мені сказав, що мистецтво творити дано людині, щоб не померти від Правди. Він знав її вбивчу силу. Але завжди полюбляю сперечатися з авторитетами - вже перша моя книжка "РЕМІНІСЦЕНЦІЇ»" наполовину складалася з не завжди ввічливих діалогів з Великими Мерцями. То ж я  заперечив, - Думаю, що мистецтво творити дано людині, щоб вона не померла від несвободи, від Німоти! 

     2. Справжній письмак, анітрохи не замислюючись, дозволяє собі «вільності», які потім визнають геніальними. Я десь писав, що творчість є подолання академічності, усталених поглядів, «непорушних» теорій, іноді навіть законів логіки. Широко відомий вислів знаменитого данського фізика Нільса Бора: «Ваша ідея, звичайно, божевільна. Все питання в тому, чи достатньо вона божевільна, щоб виявитися вірною?»  Отже, бачимо, навіть в такій точній науці, як фізика, безумство  схвалюється - що ж говорити про мистецтво, літературу!

     3. Кожен птах знає межу своєї висоти, але не людина. Людина витає, ширяє, носиться - це її основна якість, а її свідомість - майстерна повія, що завжди знає, як викрутитися, щоб опинитися зверху, яка обслуговує виключно саму себе, завжди знаходячи найвитонченіші засоби для повного і глибокого задоволення. І навіть коли вже зовсім нема чим пишатися, людина знайде аргументи, щоб хвалитися, вибачте, своїм забруднений задом.
     Може тому Ніцше стверджував, - «Кращий  автор той, хто соромиться бути письменником» Красиве і тонке зауваження стосовно суб'єктивної реакції творчої людини і її остраху бути осміяною досвідченішим оточенням. Насправді, кожен, хто бере в руки перо, десь в глибині душі абсолютно переконаний, що він і є кращий письменник на Землі. Такий собі загальнолюдський інстинкт переваги і творчий аутизм. І це зовсім не соромно. Це звичайна, можна сказати, банальна річ, і стосується вона, до речі, не лише письменників. Кожен має право в глибині душі вважати, що він краще за всіх, навіть якщо інші цього не знаходять. Така установка принесе йому користь, і ні для кого не образлива. Головне, не піднімати через це шуму і розуміти, що спочатку – величчя, потім – скромність. Не навпаки.

     4. Є чимало прекрасного. Безумовно прекрасного. І пориви душі втілюються в повсякденні речі красою. Але знову ж таки, - звідки нам знати їх початкову, істинну, БЕЗумовну красу?!
     Так з поетикою. Осягнення поезії це умова життя. Втім ми не відчуваємо поезії у власному прагматичному житті, тому що до умовного життя ми не придатні. Не розуміємо його. А коли б почали розуміти, то довелося б міняти всього себе. Можливо тому, що в поезії головне знати - вона неосяжна.  Парадокс?
 
     5. Писати вірші - одне з найбільш невдячних занять на світі. Поезія - це інший пласт буття, куди веселі і сумні «очкарики» всіх поколінь, часів і народів прагнули проникнути в пошуках розради, забуття, свободи і любові - одним словом, щастя. Основна проблема полягає в тому, щоб не порівнювати те, що ти пишеш, з тим, що було написано до тебе, і не зізнаватися собі в тому, що все краще вже написано.

     6. Будь-який твір є результатом боротьби між силою Слова і всесиллям Німоти. Так, дуже важко дивитися на світ, не інтерпретуючи його в уже відомих тобі словах. Але я пам’ятаю, як один сліпий стариган носив оправу окулярів без скла. Його запитали - «Навіщо тобі окуляри, тим більше, без скла?» Він відповів - «Це краще, ніж нічого»