Р. 11. Украина в годы 1-й мировой войны 1914-1918г

      РОЗДІЛ 11. УКРАЇНА  В  РОКИ  ПЕРШОЇ  СВІТОВОЇ  ВІЙНИ
                (1914-1918 рр.).
     11.1.  Причини  і  характер  Першої  світової  війни.
     11.2.  Україна  в  планах  воюючих  сторін.
     11.3.  Основні  воєнні  дії  на  території  України.
     11.4.  Ставлення  до  війни  українських  партій  та  громадських
               організацій.
     11.5.  Політика  Росії  та  Австро-Угорщини  на  західноукраїнських
               землях  під  час  війни.
11. 6.  Визрівання  передумов  нової  революції.

      11.1.  ПРИЧИНИ  І  ХАРАКТЕР  ПЕРШОЇ  СВІТОВОЇ  ВІЙНИ.
          Перша  світова  війна  спалахнула  19 липня (1  серпня)  1914 р.  і  закінчилася  11 листопада  1918 р.  В  ній  приймало  участь  36  держав  світу,
в  збройні  сили  яких  було  мобілізовано  понад  70 млн.  людей.  Кількість  вбитих  і  померлих  від  ран  складало  10  млн.,  а  покалічених  та  поранених  більш,  як  20  млн.  людей.
         Головною  ПРИЧИНОЮ  Першої  світової  війни  була  боротьба  розвинутих  країн  світу  за  ПЕРЕРОЗПОДІЛ  СВІТУ,  який  був  уже  поділений  у  к.ХІХ  ст.  між  Великобританією,  Францією,  США,  Бельгією,  Росією та  деякими  іншими  державами.
       Наприкінці  ХІХ – початку  ХХ ст.  капіталістичний  світ  досяг  вищого  рівня  розвитку  -  імперіалістичного.  На  світову  арену  вийшли  нові  держави,  серед  яких  була  наймогутніша  на  той  час  держава  -  НІМЕЧЧИНА.  Вона  вважала,  що  розподіл  світу  несправедливий  і  треба  його  перерозподілити  на  свою  користь,  завоювати  нові  ринки  збуту  для  своїх  товарів,  розширити  свій  економічний  та  політичний  вплив,  збагатитися  за  рахунок  пограбування  інших  народів.  У  цьому  прагнені  Німеччина  знайшла  спільників.
         У  1882 р.  був  створений  військово-політичний  блок  під  назвою  -ТРОЇСТИЙ  СОЮЗ,  куди  увійшли  Німеччина,  Австро-Угорщина  та  Італія.    Під  час  війни  склад  Троїстого  союзу  змінився.  З  нього  вийшла  Італія,  яка  приєдналося  до  протилежного  блоку,  а  увійшли  Туреччина  і  Болгарія.  Тепер  цей  військово-політичний  блок  отримав  назву – ЧЕТВЕРНИЙ СОЮЗ.
       На  протилежному  полюсі  у  1904-1907 рр.  був  створений  другий  військово-політичний  блок  -  АНТАНТА.  До  Антанти  увійшли  спочатку  Великобританія,  Франція  і  Росія.  Потім  приєдналися  інші  країни  Європи,  Америки  та  Азії. 
        Країни  Антанти  намагалися  зберегти  поділений  світ,  який  вони  вже  розділили  на  свою  користь,  а  крім  того -  поживитися  за  рахунок  держав  Четверного  союзу  та  захопити  їх  колонії.
        Таким  чином,  кожна  з  воюючих  сторін  мала  на  меті  захопити  чужі  землі,  пограбувати  і  підкорити  собі  інші  народи.  Тільки  невеличка  країна  Сербія  дійсно  воювала  за  свою  незалежність,  але  це  не  міняло  ХАРАКТЕРУ  Першої  світової  війни,  яка  була  НЕСПРАВЕДЛИВОЮ,                ІМПЕРІАЛІСТИЧНОЮ,  ГРАБІЖНИЦЬКОЮ  з  боку  усіх  воюючих  країн.
         ПРИВОДОМ  до  розв”язання  війни  німецький  уряд  і  кайзер  Вільгельм ІІ  використали  вбивство  членом  сербської  організації  „Млада  Босна”  Гаврилою  Принципом  у  місті  Сараєво  спадкоємця  австрійського  престолу  Франца-Фердінанда   разом  з  дружиною.

                11.2.  УКРАЇНА  В  ПЛАНАХ  ВОЮЮЧИХ  СТОРІН.
         Особливістю  розвитку  історії  України  в  цей  час  було  те,  що  вона  опинилася  у  складі  двох ворогуючих  імперій  -  Російської  та  Австро-Угорської.  Розділ  країни   наклав  на суттєвість  обох  частин  негативний  відбиток.  Українське  населення  століттями  виховувалося  в  кожній  імперії  у  ненависті  і  зневажанні  один  до  одного.  Особливо  це  яскраво    проявилося в  Австро-Угорській  імперії  і  виявилося під  час  світових  війн  -  Першої  і  Другої,  які  відбулися  у  першій  половині  ХХ ст.  На  жаль,  протистояння  між  Східними  і  Західними  частинами  України    продовжується  і  у  ХХІ ст.
           Буковина,  Галичина,  Закарпаття  під  загальною  назвою  Західна  Україна  входили  до  Австро-Угорської  імперії.  Тут  проживало  трохи  більше  6 млн.  населення.  Наддніпрянська  Україна була  складовою  частиною Російської  імперії, де  проживало  понад  40  млн.  українців.  Обидві  імперії  знаходилися  у  протилежних  військово-політичних  блоках.
         Вже  під  час  Першої  світової  війни  наочно  проявилася  трагедія  розділеного  українського  народу.  Правлячі  кола  імперій,  а  також  українські  політичні  партії  та  громадські  організації,  що  їх  підтримували,  почали  закликати,  а  потім  і  посилати  одних  українців  убивати  інших  українців.  І  вони  убивали  один  одного  заради  зовсім  чужих  інтересів.
         Починаючі  війну,  країни  обох  воюючих  блоків  мали  відносно  України  свої  корисливі  плани.  АВСТРО-УГОРСЬКА  імперія  прагнула  зміцнити  австрійські  позиції  в  Західній  Україні,  розширити  свої  території  за  рахунок приєднання  до імперських  володінь  Волині  і  Поділля,  що  тоді  входили  до  Наддніпрянської  України.
         НІМЕЦЬКА  імперія  прагнула  розширити  свої  території  за  рахунок  українських  земель  Сходу і Півдня,  що  входили  тоді  до  Росії,  і  які  були  найбільш  розвинуті  в  економічному  відношенні.  Вона  намагалася  включити їх до нової наддержави  -  Паннімеччини,  яку  кайзер  Вільгельм ІІ   планував  створити  після  перемоги  у  війні.  Крім  того,  південний  схід  України  розглядався  німецькими  імперіалістами  як    зручний  плацдарм  для  подальшого  просування  на  Схід,  аж  до  Індійського  океану.  Тому  німецьке  командування  надавало   особливого  значення  воєнним  діям  на  території  України.
         Мала свої інтереси до сьогоднішньої території України  і  ТУРЕЧЧИНА.  Турецька  імперія  намагалася  повернути  собі  півострів  Крим,  щоб  відновити  там  васальне  Кримське  ханство.
          РОСІЙСЬКА імперія  планувала  приєднати  до  Наддніпрянської  України  землі  Галичини,  Буковини  і  Закарпаття  і  таким  чином  об”єднати  під  своєю  владою  усі  українські  території.
          Великобританія  і  Франція  були  далекі  від  українських  кордонів  і  тому  доля  територій України  їх  не  дуже  цікавила.
         Свої  завойовницькі  і грабіжницькі  наміри  кожна  сторона  прикривала  пропагандистськими  заявами  про  звільнення  українців  від  чужоземного  гноблення  і  що  вони  турбуються  тільки   про  благо  України  та  її   народ.

               11. 3. ОСНОВНІ  ВОЄННІ  ДІЇ  НА  ТЕРИТОРІЇ  УКРАЇНИ.
       Німецький  генеральний  штаб,  плануючі  військову  кампанію,  розумів, 
що  воювати  на  два  фронти  -  на  сході  проти  Росії  і  на  заході  проти  Великобританії  та  Франції  дуже  складно.  Тому,  скориставшись  непідготовленістю  Росії  до  війни,  Німеччина  у серпні 1914 р.  почала  наступ  на  Західному  фронті  з  метою  заставити  Францію  капітулювати  і  вийти  із  війни,  а  потім  кинути  свої  війська  проти  Росії,  розбити  її  і  таким  чином  отримати  перемогу.  Але  німецькі  генерали  прорахувалися.
         В  той  час,  коли  німецька  армія  почала  наступ  у  Франції  і  просувалася  до  Парижу,  Росія  кинула  свої  війська,  хоч  вони  були  погано  отмобілізовані  і  непідготовлені,  у  Східну  Прусію  проти  Німеччини  і  у  Західну  Україну  проти  Австро-Угорщини.  Уже у  вересні  1914 р.  зав”язалася  ГАЛИЦЬКА  БИТВА. 
        Російська  армія  розгорнула  надзвичайно  успішний  наступ  у  Галичині  і  Буковині. Австро-угорські  війська  зазнали  поразки  і  змушені  були  відступати.  Вони  залишили  Галичину  і  Буковину  з  містами  Львів,  Галич,  Чернівці.  Бої  зав”язалися  в  Карпатських  горах. Прислані  на  допомогу  австрійцям  німецькі  війська  повинні  були  також  відступити.  Загальні  втрати  учасників  Четверного  союзу  у  Галицькій  битві  склали  400  тис. людей.  Біля  100 тис.  потрапило  у  російський  полон.  Серед  них  було  багато  українців, силою  мобілізованих  до  австрійської  армії  і  не  бажаючих  воювати  за  чужі  інтереси.  Вони  масово  здавалися  в  полон.
        Наступ  російськіх  військ  тривав  до  весни  1915 р.  У  березні  1915 р.  капітулювала  після  чотиримісячної  облоги  фортеця  Перемишль,  в  якому  був 117- тисячний гарнізон.  Російська  армія  заволоділа  значною  частиною  Карпат  і  готувалася  до  остаточного  розгрому  австро-угорської  армії  і  до  вступу  до  Угорщини  та  Австрії.
        Галицька  битва  і  наступ  російських  військ  у  Східній  Прусії  зірвали  німецькі плани по  захопленню  Парижу і  примушення  Франції  до  капітуляції.  Завдяки  Росії  Франція  була  врятована  від  поразки.
        На  1915  рік  німецький  генеральний  штаб  спланував  генеральний  наступ  проти  Росії  з  метою  заставити  її  капітулювати  і  вивести  із  війни,  щоб  воювати  все  ж  на  один  фронт.  Послаблена  Франція  до  уваги  не  приймалася.  Великобританія  відсижувалася  на  своїх  острівцях і шлях  Німеччині  до  перемоги  був  відкритий.
        У  квітні  1915 р.  союзні  війська  Четверного  Союзу  почали  генеральний  наступ  на фронті  від  Балтійського  до  Чорного  морів.  Російські  війська  повинні  були  відступати,  залишаючі  великі  території. 
         19  квітня  1915 р.  німецько-австрійські  війська,  застосувавши  на  вузькій  дільниці  фронту  в  Галичині  в  районі  Горлиці  масований  артилерійський  вогонь,  прорвали  укріплення  росіян  і  змусили  їх  покинути  завойовані  території.  Знову  Галичина  і  Північна  Буковина  опинилися  під  владою  Австро-Угорщини,  а  також  захоплені Волинь,  Холмщина,  Поділля.  Фронт  зупинився  лише  восени  1915 р.  на  лінії  Кам”янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.  Але  заставити  Росію  капітулювати  не  вдалося,  хоч  вона  була  дуже  послаблена.
         На 1916 р.  німецький  генеральний  штаб  планує  нанести  генеральний  удар  знову  на  Західному  фронті,  намагаючись,  як  і  раніше,  вивести  Францію  і  Великобританію  з  війни  за  допомогою  нових  засобів  ведення  війни. В той  час  вперше  почали  застосовувати  у  боях  літаки  і  танки. Але    ця  воєнна  авантюра  також  закінчилася  для  Четверного  союзу невдачею.               
          У  травні-червні  1916 р., під  час  запеклих  боїв  на  Західному  фронті,  на  Сході   розпочалася   наступальна   операція   російських   військ   під  командуванням  генерала  О.О.БРУСИЛОВА.  Вона  увійшла  в  історію  під  назвою  „Брусиловський  прорив”.  Російські  війська  прорвали  оборону  супротивника  широким  фронтом  у  70-80  кілометрів  і  знову  зайняли  майже  всю  Буковину  з  містами  Чернівці,  Коломия,  Броди,  Луцьк.
         Загроза  вторгнення  нависнула  над  Угорщиною  і  поставила  Австрію  на  межу  воєнної  і  політичної  катастрофи.  Але  розвинути  цей  успіх російській  армії  не  вдалося.  Все  більше  відчувалася  техніко-економічна  відсталість  Росії.  Нехватало  звичайної  зброї,  боєприпасів,  резерви  вже  були  вичерпані.  Російська  економіка  і  командування  виявилися  не  готові  до  тривалої  війни.
        „Брусиловський  прорив”  не  був  підтриманий  іншими  фронтами.  Але  генеральний  наступ  німецьких  військ  на  Західному  фронті  був  зірваний.  Франція  і  Великобританія  знову  були  врятовані  завдяки  Росії.
        Німецьке  командування  перекинуло  частину  своїх  військ  із  Заходу    на  Схід  і  зупинило  наступ  російських  військ.  Фронт  стабілізувався  і  в  такому  стані  перебував  до  літа  1917 р.,  коли  в  червні  місяці  відбувся  невдалий  наступ  російських  військ  на  Південно-Західному  фронті.  Тоді  російська  армія  понесла  великі  втрати  і  залишила  Галичину.  В  Росії  виникла  політична  криза  і  загострилася  революційна  ситуація.

                11.4. СТАВЛЕННЯ  ДО  ВІЙНИ  УКРАЇНСЬКИХ  ПАРТІЙ
                ТА  ГРОМАДСЬКИХ  ОРГАНІЗАЦІЙ.
           Під  час  Першої  світової  війни  український  народ  опинився  по  різні  боки  фронтів.    Російська  та  Австро-Угорська  імперії  належали  до    протилежних  ворогуючих військово-політичних блоків. Відповідно до цього громадськість  різних  регіонів  України  неоднозначно  зустріла  звістку  про  війну.  Різним  склалося  і  ставлення  до  неї  політичних  партій  та  громадських  організацій.
          Значні  верстви  населення  обох  Україн    охопили  патріотичні  настрої.  Буржуазія  і  поміщики  радо  зустріли  імперіалістичну,  грабіжницьку  війну,  бо  вона  обіцяла  їм  велику  здобич.  Їх  партії  в  Наддніпрянській  Україні (загальноросійські) -  октябристи,  кадети,  а  також  чорносотенні  організації  повністю  підтримали  загарбницьку  політику  царського  уряду. Вони  намагалися  зобразити  війну  як  справедливу  за  своїм  характером  і  патріотичну.  Їм  допомагали  в  цьому  ліві  партії  -  соціал-демократи (меншовики)  та  соціалісти-революціонери (есери).
          Таку  ж  патріотичну  політику  зайняли  українські  політичні  партії  -  Товариство  українських  поступовців (ТУП),  „Спілка”  та  інші.  Українська  соціал-демократична  робітнича  партія (УСДРП)  по  відношенню  до  війни  розкололася  і  не  зуміла  виробити  єдину  тактику.
          Одна  частина  партії  на  чолі з журналістом  С.Петлюрою  виступила  на  підтримку  царського  уряду  і  закликала  східних  українців  іти  на  війну  і  вбивати  західних  українців.  Друга  частина  есдеків  на  чолі  з  В.Дорошенком,  навпаки,  підтримала  австро-угорсько-німецький  блок  і  закликала  західних  українців  йти  вбивати  східних  українців.  Була  і  третя  частина  членів  УСДРП, яка  засудила  війну,  виступила  проти  неї.  На  чолі  цієї  частини  стояв  письменник  В.Винниченко. 
         Єдина  партія  в  Європі,  яка  виробила  послідовну  тактику  по  засудженню   війни  і  проводила  її  в  життя,  була  Російська  Соціал-Демократична  Робітнича  Партія (більшовиків) – РСДРП(б). У жовтні  1914 р.  ЦК  більшовиків  видав,  написаний  В.Леніним,  маніфест  «Війна  і  російська  соціал-демократія»,  в  якому  засудив  війну  як  несправедливу, імперіалістичну,  грабіжницьку з  боку  обох  воюючих  блоків і  закликав  перетворити  її  у  громадянську.  Солдати  воюючих  сторін  повинні  повернути   багнети  своїх  гвинтівок  проти  своїх  буржуазно-поміщицьких  урядів,  почати  революцію  і  скинути  ці  антинародні  уряди.
        Позиція  різних  політичних  партій  і  громадських  організацій  Галичини  була  однаковою.  Протиросійське  виховання  дало  добрі сходи.  Всі  вони  активно  підтримували  уряд  Австро-Угорщини  у  війні  проти  Росії  і  почали  закликати  західних  українців  іти  вбивати  східних  українців.  Трагедія  народу  України  поглиблювалася.
        Частина  західноукраїнської  Соціал-демократичної  партії, Національно-  демократичної та Радикальної партій, які  очолювали  М.Павлик, Н.Ганкевич,  К.Левицький  створили  вже  на  початку  війни (2  серпня  1914р.)  у  Львові  спільну  політичну  організацію – ГОЛОВНУ  УКРАЇНСЬКУ  РАДУ (ГУР).  А  4  серпня  1914 р.  у  Відні  була  створена  і  громадська  організація  -  СПІЛКА  ВИЗВОЛЕННЯ  УКРАЇНИ (СВУ),  де  активну  участь  приймали М.Меленевський (Басок), В.Дорошенко, А.Скоропис-Йолтуховський,  Д.Донцов.  Обидві  ці  організації  розгорнули  активну  агітаційну  та  організаторську  роботу  серед  західноукраїнського  населення,  закликаючі  їх  підключитися  до  війни  проти  Росії  на  боці  Австро-Угорщини.
          ГУР  і  СВУ  висунули  австрійському  урядові  вимогу,  щоб  до  Австро-Угорської  імперії  приєднати  українські  території,  які  до  війни  належали  Російській  імперії,  об”єднати  їх  із  західноукраїнськими  землями  і  створити  окремий  коронний  край (автономію)  під  протекторатом  австро-угорського  монарха  та  німецького імператора.  ГУР  не  тільки  теоретично  закликала  до  братовбивчої  війни  українців,  але  і  практично  організовувала  і направляла  українські  військові  підрозділи,  набрані  з  молоді,  на  фронт.
         У  вересні  1914 р.  із  молодих  хлопців – вихованців  спортивних  воєнізованих  організацій  „Сокіл”,  „Січ”,  „Пласт”,  був  створений  легіон  українських  січових  стрільців (УСС)  кількістю  у  2,5 тисячі.  Молоді  стрільці  давали  присягу  на  вірність  Австро-Угорщині  і  Україні.    Зразу  ж  після  сформування  легіону  в  кінці  того  ж  вересня  1914 р.  молодих бійців  кинули  у  пекло  війни  на  захіст  Ужоцького  перевалу  в  Карпатських  горах,  де  були  перші  втрати.
        Наступний  страшний  бій  з  російськими  військами  і  донськими  козаками  відбувся  у  квітні – початку  травня  1915 р.  за  гору  Маківка  в  тих  же  Карпатах.  Знову  були  великі  втрати  серед  „усусівців”.  Трагичним  для  легіону  УСС   став  бій  у  серпні-вересні  1916 р.  на  горі  Лисоня  поблизу  Тернополя.  Січові  стрільці  потрапили  в  оточення  і  тільки  150  бійців  зуміли  вирватися  з  оточення.  Інші  були  вбиті  чи  опинилися  у  полоні.  Легіон,  як  військова  одиниця,  перестав  існувати.  Уцілілих  відправили  на  Волинь,  де  вони  займалися  культурно-просвітницькою  діяльністю.
        Спілка  Визволення  України (СВУ)  вела  в  основному   пропагандистську  роботу  по  розкладанню  серед  полоненних  українців  з  російської армії, що перебували в австро-угорських і німецьких  концтаборах.  Вони   обіцяли  звільнення,  нове  обмундирування,  добру  їжу і закликали  їх  вступати  до  австрійської  та  німецької  армій, щоб  воювати  проти  російських  військ,  а  значить  і  проти  східних  українців,  які  знаходилися  в  російській  армії. 
        Ця  робота  була  не  дуже  успішною.  Більшість  полоненних  українців  відмовилися  вступати  до  ворожої  армії.
         ГУР  і  СВУ  щедро  фінансувалися  урядами  Австро-Угорщини  та  Німеччини.  Особливо  великі  фінансові  вливання  були  у    видавницьку  та  культурно-просвітницьку  діяльність,  де  проводилася  антиросійська  пропаганда  та  агітація  і  західних  українців  продовжували  виховувати  у  ненависті  до  „москалів”,  як  називали  усіх  росіян,  а  разом  з  ними  і  східних  українців.
        Але  надії  ГУР  і  СВУ  на  отримання  автономії  українських  земель  у  складі  Австро-Угорської  імперії  і  приєднання  до  неї  завойованних  східноукраїнських  земель  поступово  розвіювалися. Уже у листопаді  1916 р.
уряд  Німеччини  проголосив  утворення  „самостійного”  Польського  королівства,  куди  увійшли  і  захоплені  у Росії  українські  землі.  Для  Німеччини  і  Австро-Угорщини  значно  важливіші  були  свої  інтереси  і прагнення   мати  в  Європі  союзників  у  вигляді  королівства  Польського,  а  не  Українського.
        Життя  підказувало  націонал-патріотам,  що  треба  було  розраховувати  на  свої  сили,  а  не  на  іноземців.  Але  ці  уроки  пройшли  дарма  для  українських можновладців, як  в  минулій  історії  України,  так  і  в  сучасній.

                11. 5.  ПОЛІТИКА  РОСІЇ  ТА  АВСТРО-УГОРЩИНИ
                НА  ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ  ЗЕМЛЯХ  ПІД  ЧАС  ВІЙНИ.
        Розгорнувши  в  перші  дні  війни  широкий  наступ  проти  Австро-Угорщини,  російські  війська  увійшли  до  східної  Галичини,  Буковини,  Закарпаття.  Місцеве  населення  не  супротивилося  їм  і  часто  зустрічало  хлібом-сіллю, як визволителів від  австро-угорських  та  німецьких  окупантів.
        З  цих  районів  було  створено  Галицько-Буковинське  генерал – губернаторство  на  чолі  якого  поставили  графа  О.Бобринського.  Москвофіли  зразу  почали  активно  співробітничати  з  новою  російською  владою.  Зате    почалися  репресії  проти  українофілів. 
       Були  закриті  громадські  організації  і  партії,  газети  і  журнали,  які  виступали  на  підтримку  Австро-Угорщини.  Репресій  зазнали  представники  греко-католицької (уніатської)  церкви,  які  також  співробітничали  з  цісарським  урядом  та  ГУР  і  СВУ.  Був  заарештований  і  вивезений  до  монастира  російського  міста  Суздаль  митрополит  греко-католицької  церкви  Андрій  Шептицький. Багато  політичних  і  громадських  діячів,  що  не  втекли  разом  з  австрійцями  і  німцями  і залишилися  у краї,  були  заарештовані  і  вислані  у  глибини  Росії.
        Але не  всі  росіяни  поділяли  репресивну  політику  російського  царизму. Так  російський  громадський  діяч  П.Милюков  з  трибуни  Державної  Думи  засудив  її  і  назвав  „європейським  скандалом”.
        Ще  більш  жорстокий  режим  і  репресії  ввела  Австро-Угорщина  на  українських  землях,  які  перебували  під  її  владою.  Бездарне  командування  австро-угорської  армії  звинуватило  у  своїй  поразці  в  Західній  Україні  москвофілів.  Тисячі  галичан,  не  тільки  москвофілів,  а  й  людей  байдужих  до  політики,  були  заарештовані  австрійською  владою  й  вивезені  до  Австрії.  Там  їх  кинули  у  страшні  концтабори,  де  вони  гинули  сотнями.  Часто  за  найменшою  підозрою  у  державній  зраді  чи  у  співчутті  до  Росії  людей  розстрілювали  чи  відправляли  на  шибенницю  без  суду  і  слідства.  Ось  чому,  коли  у  1915 р.  російські  війська   відступили  із  Західної України,  сотні  тисяч  галичан  покинули  свої   домівки  і  евакуювалися  разом  з  російськими  солдатами.   
        І  ніхто  з  діячив  ГУРу  чи  СВУ  не  засудили  таку  політику  австрійців  і  німців.  Тільки  український  історик  Д.Дорошенко  гірко  зауважив: „Нещасливе  українське  населення  Галичини  опинилося  буквально  між  двома  вогнями: з  одного  боку  мордували  його  москалі  за  „мазепинство”,  а  з  другого  -  австрійці  й  мадьяри  за  русофільство.  У той   же  час  українці  мусили  битися  за  своїх  мучителів,  одні  в  рядах  російської,  другі  в  рядах  австрійської  армій.  Рідні  брати  мусили  стріляти  одні  в  других”.

               11.6.  ВИЗРІВАННЯ  ПЕРЕДУМОВ  НОВОЇ  РЕВОЛЮЦІЇ.
        Перша  світова  війна  супроводжувалася  величезними  людськими  жертвами  і  матеріальними  втратами  з  боку  усіх  воюючих  сторін,  крім  Сполучених  Штатів  Америки.  Буржуазія  США  отримувала  величезні  прибутки,  виробляючі  зброю,  боєприпаси  та  інше  військове  знаряддя  і  поставляючи  їх  до  Європи,  як  блоку  Антанти,  так  і  Четверному  Союзу.
        Війна  негативно  вплинула  на  господарство  України,  на  території  якої  точилися  бойові  дії.  Усюди  позначилася  розруха.  Зупинялися  заводи  харчової  та  легкої  промисловості.  Зростав  випуск  продукції  тільки  тих  підприємств,  які  виконували  військові  замовлення.  Значна  кількість  робітників  була  мобілізована  до  армії.  Працювати  на  заводах,  фабриках,  шахтах  було  нікому.
        Те  ж  саме  відбувалося  у  селі.  На  фронт  мобілізована  майже  половина  працюючого  чоловічого  населення,  реквізовані  коні.  Нікому  і  ні  на  чому  було  орати  та  засівати  землю.   Посівні  площі  скоротилися  на  1,9 млн.  десятин,  зменшився  валовий  збір  зернових.
       Жахливу  картину  ми  бачимо  в  країнах  усіх  воюючих  сторін.
      Наслідком війни стала нестача продуктів харчування, була  запроваджена  карткова  система, зросла дорожнеча. В  містах біля продовольчих  магазинів з”явилися  черги  людей  -  найчутливіший  показник  економічної  кризи. 
       В  той  же  час  поміщики,  міська  і  сільська  буржуазія,  банкіри,  користуючись  пільгами,  що  їм  надали  уряди,  наживали  величезні  надприбутки.  Для  них  війна  була  мати  рідна.  І  це  в  той  час,  коли  міліони  робітників  і  селян,  одягнені  у  солдатські  шинелі,  проливали  свою  кров  „за  бога,  царя  и  отечество”  у  Росії,  за  цісаря  -  в  Австро-Угорщині,  за  кайзера  -  у  Німеччині.  Все  це  викликало  загострення  соціальних  суперечностей  і  наростання  антиурядових  настроїв  в  європейських  країнах.
       Господарська  розруха,  безпросвітні  злидні  у  містах  і  селах  України,  невдачі  на  фронтах  ще  більше  розпалювали  серед  робітників  і  селян,  солдатів  і  передової  інтелігенції  зненависть  до  царського  уряду.  Тому,  незважаючі   на закони  воєнного  часу,  на  підприємствах  все  частіше    спалахували  страйки.  Уже  з  літа  1915 р. по  всій  Росії  почав  наростати  революційний  рух.
       Весною  1915 р.  на  рудниках  Бахмутського  і  Слов”янського  повітів  у  Донбасі  страйкувало  14  тис.  шахтарів.  Два  місяці  тривав  страйк  робітників  суднобудівного  заводу  „Наваль”  у  Миколаїві  у  січні  1916 р.  У  квітні-травні  1916 р.  знову  піднялися  на  страйк  шахтарі  Донбасу  тепер  Горлівсько-Щербинівського  району.Страйк  тривав майже  місяць  і  в
ньому  приймало  участь  45 тис.  робітників.  У  липні  1916 р.застрайкували робітники  Харківського  паровозобудівного  заводу.
        Страйковий рух  весь  час зростав. Якщо  в  1915 р.  в  Україні  відбулося  113  страйків,  то  в  1916 р.  їх  було вже 218. Страйкарі висували  економічні  і  політичні  вимоги. Але все  більше  було  вимог  про  припинення  війни. 
          Селяни в  боротьбі не  відставали  від  робітників,  усюди  їх  підтримуючі.  Майже  в  50  селах  Київщини  і  Поділля  спалахнули  селянські  бунти.  Найбільш  рішучим  був бунт  двох  тисяч  селян  у  1915 р.  в  с. Нижня  Сироватка  Сумського  повіту.  Для  придушення  виступу  уряд  надіслав  загін  поліції.  Було  заарештовано  і  кинуто  у  в”язницю  близько  300  учасників  бунту.
        Взагалі  в  роки  війни  в  Україні  стався  161  селянський  виступ.
        Революційні  настрої  в  тилу  швидко  перекидалися  на  фронт.  Солдати  уже  не  хотіли  воювати  за  чужі  інтереси.  Поступово  фронт  розвалювався.  На  деяких  ділянках  відбувалося  братання  російських  солдатів  із  солдатами  супротивника.  Вони  домовлялися  не  стріляти  один  в  одного.  Багато  солдатів  взагалі  відмовлялися  воювати,  кидали  зброю  і  поверталися  додому.  Дезертирство  в  арміях  воюючих  сторін  все  збільшувалося.
         Економічна  криза  в  Російській  імперії  доповнилася  політичною.  Цар  Микола  ІІ  не  міг  вже  контролювати  ситуацію  в  країні.  Відбувалися  часті  зміни  уряду,  міністрів  звинувачували  у  корупції,  вищий  командний  склад  армії  -   у  продажності,  військовій  нездарності  і  шпигунстві  на  користь  Німеччини  та  її  союзників.  У  шпигунстві  звинувачували  навіть  російську  царицю,  яка  була  за  національністю  німкенею.
        Вакханалія  у  вищих  ешелонах  царської  влади  отримала  назву  „распутінщина”  за  йменням  Григорія  Распутіна,  царського  фаворита,  за  чиїми  малописьменними  записками  знімали  і  призначали  міністрів  та  прем”єр-міністрів.  Рятуючі  авторитет  царя  і  царици,  монархісти  вбили  у  1916 р.  Г.Распутіна,  але  „распутінщина” залишилася.               
          Неодноразові  попередження   з  боку  депутатів  Державної  Думи,  лідерів  політичних  партій,  членів  Державної  Ради  про  насуваючу  катастрофу,  цар  Микола  ІІ  не  брав  до  уваги.
         Тоді   російська  буржуазія  і  поміщики,  прихильники  монархії,  вирішили  розв”язати  політичну  кризу  шляхом  двірцевого  перевороту.  Замість  одного  царя  планувати  посадити  на  престол  іншого.  Але  було  вже  запізно.  Російська  імперія  вибухнула  революцією.