Разд. 12. Украинская революция 1917-нач. 1918гг

12.1.  Лютнева  1917 р. буржуазно-демократична  революція  і  Україна.
12.2.  Політичні  партіїї  під  час  революції.
12.3.  Утворення  Центральної  Ради.
12.4.  Перший  універсал  Центральної  Ради  і  утворення  уряду  України.
12.5.  Наростання  революції.  Другий  універсал  Центральної  Ради  та  його
           наслідки.
12.6.  Політична  напруженість  влітку  1917 р.
12.7.  Жовтнева  1917 р.  соціалістична  революція  і  Україна.
12.8.  Утворення  Української  Народної  Республіки.
12.9.  Відносини  між  РСФРР  та  УНР.
12.10.  Проголошення  радянської  влади  в  Україні.
12.11.  Початок  громадянської  війни  в  Україні.

             12.1. ЛЮТНЕВА  1917 р. БУРЖУАЗНО-ДЕМОКРАТИЧНА            
                РЕВОЛЮЦІЯ  І  УКРАЇНА.
          Економічна  та  політична криза  у  всіх  воюючих  державах,  що  була  викликана  затяжною  війною,  найбільш  гострою  виявилася  в  Росії.  Вона  призвела  до  революційної  ситуації,  яка  розв”язалася  революцією.
           23  лютого  1917 р.  в  день  Міжнародного  жіночого  свята (8 березня)  в  Петрограді (так  з  початком  війни  називався  Санкт-Петербург)  першими  застрайкували жінки-робітниці. Майже  90 тис. робітниць  вийшли  в  цей  день  на  вулиці  столиці.  Вони  йшли  з  гаслами: „Хліба!”,  „Геть  війну!”,  „Поверніть  наших  чоловіків!”
           24  лютого  число  страйкуючих  досягло  вже  200 тис.  Жінок-робітниць  підтримали  чоловіки-робітники.  Вони  йшли  з  гаслами  „Геть  царя !”,  „Геть  самодержавство!”.  „Хліба  і  миру!”.
          25  лютого  політичний  страйк  охопив  увесь  Петроград.  Проти   страйкуючих  уряд  кинув карателів: поліцію і  жандармів.  Командуючий  Петроградським  військовим  гарнізоном  генерал  Хабалов  отримав  від  царя  „повеління”: „завтра  ж  припинити  в  столиці  безладдя”.  Але  імператор  Микола  ІІ  помилявся.  Це  було  не  безладдя.  Це  була  вже  РЕВОЛЮЦІЯ  -  докорінна  зміна  усієї  попередньої  системи  на  більш  прогресивну,  докорінний  переворот  у  суспільному  і  політичному (державному)  ладі,  у  розвитку  виробничих  сил  та  виробничих  відносин.               
         Головне  питання  будь  якої  революції -  ПИТАННЯ  ПРО  ВЛАДУ, коли державна влада переходить від одного класу до іншого, більш  прогресивного.    ХАРАКТЕР  революції  залежить  від  того,  які  були  її  рушійні  сили  і  хто  захопив  в  країні  владу.
        26  лютого  на  бік  повсталого  народу  перейшли  перші  підрозділи  Петроградського  військового  гарнізону,  а  27  лютого  солдати взагалі  відмовилися  підкорятися  офіцерам  і  разом  з  робітниками  вийшли  на  демонстрацію,  розганяючі  і  розброюючі  поліцію  та  жандармів.
          27-28 лютого  столиця  вже  опинилася  в  руках  повсталого  народу.  Російський  імператор  Микола  ІІ  в  ніч  з 2-го  на  3 березня  1917 р.  зрікся  від  престолу  на  користь  свого  брата  Михайла.  Але  той  не  процарював  і  одного  дня.    Ввечері  3  березня  також  зрікся  влади.
        САМОДЕРЖАВСТВО  в  Росії,  яке  існувало  з  1613 р.,  тобто  304 р.,  БУЛО  ПОВАЛЕНО  внаслідок  Лютневої  1917 р. революції.
        Під  час  Лютневої  революції  трудящі  почали  вибирати  Ради  робітничих    депутатів  на  зразок  тих  рад,  що  виникли  в  період  першої  всеросійської  революціі  1905-1907 рр.  В  Ради  обирали  робітників  і  революційних  солдатів  та  матросів.  За  партійною  належністю  більшість  місць  в  Радах  отримали  партії  меншовиків,  есерів,  бундовців.  Більшовики  були  в  меншості.  Таким  чином,  повсталий  народ  створив  свої  органи  влади  -  РАДИ  РОБІТНИЧІХ  І  СОЛДАТСЬКИХ  ДЕПУТАТІВ.
          Буржуазні  та  дрібнобуржуазні  партії  також  розвинули  активну  діяльність.  Вони  утворили  свою  владу  -  ТИМЧАСОВИЙ  УРЯД,  до  складу  якого  увійшли  кадети,  октябристи,  есери,  трудовики,  безпартійні.  Очолив  уряд  голова  Всеросійського  союзу  земств  і  міст  князь  Г.ЛЬВОВ.  До  уряду  увійшов  один  трудовик  О.КЕРЕНСЬКИЙ,  який  отримав  посаду  міністра юстиції.   Прийде   час  і  він  стане  Головою  Тимчасового  уряду Російської  республіки.. 

Внаслідок  революції  в  країні  встановилося  ДВОВЛАДДЯ.  Одна  влада  -  РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКА у  вигляді  Рад  робітничих,  солдатських і  селянських  депутатів.  Друга  влада  -  БУРЖУАЗНО-ПОМІЩИЦЬКА  у  вигляді  Тимчасового  уряду.  На  місцях  влада  також  перейшла  до  місцевих  Рад  робітничих,  солдатських  і селянських  депутатів  а  також  до  уповноваженних  Тимчасового  уряду  -  комісарів.  Але  часто  Ради,  на  чолі  яких  знаходилися  представники  меншовицькіх  та  есерівських  партій,  виявлялися  угодовськими  і  вони  добровільно  передавали  владу  в  руки  органів  Тимчасового  уряду.
         Це двовладдя  повинно  було  проіснувати  до  Установчих  зборів,  які  передбачалося  скликати  у  найближчому  майбутньому.  Але  Тимчасовий  уряд  вважався  правонаступником  царського  уряду,  тому  він  намагався  зберегти  контроль  над  усіма  територіями,  що  входили  до  складу  Російської  імперії.            
         За  характером  Лютнева  1917 р.  революція  виявилася  БУРЖУАЗНО-ДЕМОКРАТИЧНОЮ,  бо  революцію  вчинили  народні  маси („демос”),  які  були  рушійними силами  революції,  а  реальну  владу  захопила  буржуазія.
         Звістка  про  повалення  самодержавства  в  Росії  викликала  значне  піднесення  революційного руху  по  всій  території України. Могутні  демонстрації робітників  відбулися  в  Харкові,  Києві,  Катеринославі, Одесі.  Багатотисячні  маси  демонстрантів  звільняли  політичних  в”язнів, били  поліцейських  і  жандармів,  розбивали  і  підпалювали  поліцейські  та  жандармські  установи,  влаштовували  мітингі  на кожному  перехресті  доріг,  на  кожному  майдані. Народ України  після  багатьох  років  мовчання  хотів  виговоритися  і  наговоритися.
        Збори  членів  Харківської  організації  РСДРП (б)  3  березня  1917 р.  ухвалили  рішення  -  закликати  трудящих  до  озброєння,  організовувати  бойові  робочі  дружини.  Вони  запропонували   солдатам  -  йти  разом  з  робітничим  класом,  бо  солдати - ті  ж  робітники  і  селяни,  але  одягнуті  у  солдатські  шинелі
         Українські  робітники  і  селяни  також  почали  створювати  органи  своєї  влади  -  Ради  робітничих,  солдатських  і  селянських  депутатів.  Українська  буржуазія і поміщики теж  не  дрімали.  В  містах  ними  були  створені  громадські  ради  і  комітети,  які  разом  з  губернськими  комісарами  діяли,  як  місцеві  органи  Тимчасового  уряду. 
       Таким  чином, в  УКРАЇНІ, як і в  Росії, ВИНИКЛО  ДВОВЛАДДЯ. Але   ситуація  тут  була  значно  складнішою,  забарвлена  націоналістичним  кольором  і  незабаром  утворилася   ТРЕТЯ  ВЛАДА,  що  стало ОСОБЛИВІСТЮ  української  революції.
       Вперше  за  багато  століть,  завдяки  другій  (Лютневій  1917 р.)  загальноросійській  революції,  країна  знову  отримала  свою  назву  „УКРАЇНА”,  і  більше  не  називалася,  як  раніше, - „МАЛОРОСІЯ”.
   
          12.2.  ПОЛІТИЧНІ  ПАРТІЇ  В  УКРАЇНІ  ПІД  ЧАС  РЕВОЛЮЦІЇ.
       Після  Лютневої  1917 р.  в  Україні  діяла  велика  кількість  партій.  Багато  з  них  виникло  ще  до  революції,  але  тоді  більшість  з  них  були  на  стадії  становлення,  інші  знаходилися  у  підпіллі.  Тепер  всі  партії  діють  легально  і  перейшли  до  бурхливої  діяльності. 
        Серед  загальноросійських  партій  найбільш  впливовими  залишалися  соціалісти-революціонери ( С/Р-ЕСЕРИ),  які  вважалися  селянською  партією  і  російська  соціал-демократична  робітнича  партія (РСДРП),  що  розділилася  ще  у  1903 р.  на  МЕНШОВИКІВ  і  БІЛЬШОВИКІВ.  Спочатку  революції  найбільшим  впливом   користувалися  меншовики,  але  їх  угодовська  політика  з  буржуазною  владою  відштовхнула  від  них частину  робітників.  Більшовики  діяли  більш  сміливо,  рішуче,  революційніше,  висували  зрозумілі  простому  народові  гасла  і  це  приваблювало  до  них  трудящих.  Незабаром  маси  пішли  за  більшовиками.  Якщо  на  початку  Лютневої  революції  кількість  членів  більшовицької  партії  складала  24 тисячі, то вже  восени  1917 р. вона  нараховувала  240 тис.  членів.
         В  багатьох  містах  України  успішно  діяла  єврейська  партія  соціалістичного  напрямку  -  БУНД (Загальний  єврейський  робітничий  союз) а  також  партія  анархістів  і  група  „Єдність”,  яка  складалася  з  прихильників  одного  з  перших  пропагандистів  марксизму  -  Г.Плеханова,  який з  початком  революції  повернувся  з  еміграції  до  Росії.
         Серед  буржуазних  партій  найбільш  впливовою  була  конституційно-демократична  партія (К/Д-КАДЕТИ). Її організації були  в  усіх  губернських  і в більшості повітових міст України. У найбагатшіх капіталістів і поміщиків  користувалися  популярністю  „ОКТЯБРИСТИ”.
         Українські  буржуазні  та  дрібнобуржуазні партії  відрізнялися  від  загальноросійських  тим,  що  в  їх  діяльності  вихідним  гаслом  було  НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНЕ  САМОВИЗНАЧЕННЯ. Тому,  незважаючі  на  розбіжності  в  програмах,  вони  намагалися  об”єднатися  навколо  цієї  ідеї.
         Найбільш  впливовими  серед  цих  українських  політичних  партій  залишалися  Українська  партія  соціалістів – революціонерів (УПСР)  і  Українська  соціал-демократична  робітнича  партія (УСДРП).
         На  чолі  УПСР  стояли  такі  відомі  діячі,  як  М.Грушевський, П.Христюк,  М.Ковалевський,  В.Голубович  та  ін.  Кінцевою  метою  партія  висувала  ідею  перебудови  капіталістичного  ладу  на  соціалістичний. Але сьогоденною  метою  були:  проведення  аграрної  реформи  в  інтересах  селянства,  ліквідація  поміщицького  землеволодіння  і  передача  землі  селянам.  Вони  відстоювали  суверенність  української  нації  і  досягнення  автономії  України  у  складі  Російської  федерації  рівноправних  республік.
Чисельність  партії  у  1917 р.  складала  близько  75  тис.
        Другою  за  чисельністю (40 тис.  членів)  і  впливом  була  УСДРП.  За  політичними  поглядами  вона  схилялася  до  меншовиків  -  висувала  гасла  демократичних  свобод,  8-годинного  робочого  дня,  автономії  України  у  складі  федеративної  Росії.  Кінцевою  метою  було  побудування  соціалізму.  Керівниками  партії  були  також  відомі  в  Україні  люди: В.Винниченко,  І.Мазепа,  М.Порш,  С.  Петлюра.
          Ліберально-демократична  інтелігенція  створила  свою  партію  -  Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ – есефи). Вони виступали  за  аграрну  реформу  при  збереженні  приватної  власності  на  землю,  за  парламентську  республіку  в  складі  Російської  федерації.  За  чисельністю  партія  була  невелика,  але  в  її  склад  входили  авторитетні  у  наукових  колах  України  люди: Д.Дорошенко,  С.Єфремов,  А.Ніковський.
        Українські  поміщики  і  заможні  селяни (куркулі) також  створили  свою    партію  під  назвою  Українська  демократично-хліборобська  партія (УДХП).  Її  члени  виступали  за  приватну  власність  і  хуторянське  селянське  господарство,  були  не  проти  автономії  України  у  складі  Російської  федерації.  На  чолі  партії  стояли  брати  Шемети  -  Сергій  і  Володимир,  а  також  В.Липинський.
         З  початком  Лютневої  революції  відновила  свою  діяльність  Українська  народна  партія (УНП)  на  чолі  з  М.Міхновським  та  братами  О.та А. Макаренками,  І. Липою,  О. Андрієвським.  Ця  партія  стояла  на  націоналістичних  позиціях,  відкрито  виступала  за  самостійність  України  і  категорично  була  проти  федерації  з  Росією.
         Існували  в Україні  і  інші,  але  дрібніші  і  менш  активні  партії.
        Загальноросійські та українські  політичні  партії  виявилися  важливими  чинниками  революційних  подій, що  відбулися  в  Україні  в  1917 р.  а  також  в  роки  громадянської  війни,  що  прокотилася   всіма  українськими  землями,  як  на  Сході,  так  і  на  Заході  України.
               
                12.3.  УТВОРЕННЯ  ЦЕНТРАЛЬНОЇ  РАДИ  УКРАЇНИ.
          Найбільш  впливові  партії  в  Україні  -  УПСР  та  УСДРП  з  початком  революції  вирішили  створити  спільну  ГРОМАДСЬКУ  ОРГАНІЗАЦІЮ  з  метою  добитися  автономії  України  у  складі  Російської  держави.  Вони  намагалися  повернути  автономію,  до  якої  призвів  Україну  ще  Богдан  Хмельницький  і  яка  була  бездарно  втрачена  при  його  нащадках.  До  цього  союзу  приєднався  партійний  блок  ТУП (Товариство  українських  поступовців).  Незабаром дала  згоду на  спільність   і  Українська  народна  партія.  Хоч  вона  виступала  за  самостійність,  незалежність  України,  але  з  політичних  міркувань  приєдналася  до  автономістів-федералістів.

4  березня  1917 р.  громадська  організація  була  створена  і  отримала  назву  ЦЕНТРАЛЬНА  РАДА, бо термін  „рада”  в  той  час  став  дуже  популярним   і  приваблював  трудящих.  Головою  Центральної  Ради  був  обраний  відомий  історик,  лідер  Української  партії  соціалістів-революціонерів (есерів)  МИХАЙЛО  ГРУШЕВСЬКИЙ.  Його  замісником  обрали  відомого  письменника,  лідера  Української  соціал-демократичної  робітничої  партії (есдеків)  ВОЛОДИМИРА  ВИННИЧЕНКА.  До  складу  Центральної  Ради  увійшли керівники  союзних  партій,  а  також  журналісти,  юристи,  науковці  та  інші  представники  ліберальної  інтелігенції.  Серед  них були С.Єфремов,  С.Петлюра,  П.Христюк,  Б.Мартос,  І.Стешенко  та  інші.
          Головною  метою  Центральної  Ради  стало  досягнення  АВТОНОМІЇ  УКРАЇНИ  У  СКЛАДІ  РОСІЙСЬКОЇ  ФЕДЕРАТИВНОЇ  РЕСПУБЛІКИ.  Соціально-економічні  питання  свідомо  не  порушувалися, бо на  них були      дуже різні  погляди  учасників  союзу  і це  могло  привезти  до  його  розвалу.
        Резиденцією  Центральної  Ради  став  будинок  Педагогічного  музею  в  Києві (зараз -  Будинок  учителя).  На  місцях  -  в  губерніях,  повітах,  містах  почали  створювати  місцеві  союзи  партій  -  НАЦІОНАЛЬНІ РАДИ,  які  займалися головним  чином  культурно-просвітницькою  діяльністю  і  також,  як  і  Центральна  Рада,  не  торкалися  соціально-економічних  питань.
         Поступово  вплив  Центральної  Ради  на  суспільство  почав  зростати.  В  квітні  1917 р.  в  Києві  відбувся  Український  національний  конгрес,  на  якому  були  представлені  всі  українські  політичні  партії, а також  солдати-фронтовики  і безпартійні представники  всіх  9  губерній  України. Усього близько 1 тис.  делегатів.  Із  складу  конгресу  був  обраний  новий  склад  Центральної  Ради  в  кількості  150  членів,  але  з  попередніми  керівниками  М.Грушевським  і  В.Винниченком.
        У  травні  1917 р. відбулися  нові  з”їзди:  1-й  військовий,  потім  селянський і робітничий.  Вони  обрали  до  Центральної  Ради  нових  членів. Тепер склад  її  нараховував 700  членів, а восени 1917  р.  він  збільшився  до  882  людей – представників  різних  партій  і  верств  населення
         Звичайно,  що  у  повному  складі  Центральна  Рада  так  ніколи  і  не  зібралася.  Це  було  велике  громадське,  але  ефемерне  утворення.  Всіма  справами  займалася,  так  звана,  МАЛА  РАДА,  що  складалася  з  30  представників  найбільш  відомих  партій. 
         Центральна  Рада  відрядила  до  Петрограду  делегацію  на  чолі  з    В.Винниченком  з  вимогою:  надати  Україні  автономію  у  складі  федеративної  Росії  і  вирішити  питання  про  владу  в  українській  державі.  Буржуазний  Тимчасовий  уряд  відмовив  у  наданні  прав  автономії  Україні,  а  відносно  влади  вирішив  -  встановити  в країні  владу  крайового  комісара  від  Центральної  Ради  і  створити  при  Тимчасовому  уряді  міністерство зі справ України, яке  і  буде  управляти  українською  державою.
         Таке  рішення  Тимчасового  уряду  Росії  не  задовольнило  українську  делегацію  і  страшенно  обурило  політичні  партії  України  і  всі  верстви  населення. 
                12. 4.  ПЕРШИЙ  УНІВЕРСАЛ  ЦЕНТРАЛЬНОЇ  РАДИ.            
                УТВОРЕННЯ  УРЯДУ  УКРАЇНИ.
         Доля  революції  в  значній  мірі  залежала  від  того,  за  ким  піде  армія.   З  ініціативою  про  створення  української  армії  виступила  Українська  народна  партія (самостійники).  У  квітні  1917 р.  на  київському  етапному  пункті  група  офіцерів  на  чолі  з  М.Міхновським  сформувала  перший  український  полк,  надавши  йому  ім”я  Б.Хмельницького.
         На  1-ому  Військовому  з”їзді,  що  відбувся  5-8 травня  1917 р.,  делегати  закликали  до  „негайної  українізації  армії”  і  створили  Генеральний  військовий  комітет  з  18  представників.  Його  очолив  С.Петлюра,  туди  увійшов  і  М.Міхновський.  Головне  завдання  комітету  -  сформувати  українську армію, але ... за  погодженням  з  російським  Генеральним  штабом.
        У  червні  1917 р.  відбувся  ІІ  Всеукраїнський  військовий  з”їзд,  на  якому  українські  делегати,  що  повернулися  з  Петрограду,  доповіли  про  переговори  з  Тимчасовим  урядом  Росії.  Обурені  відмовою  автономії  для  України,  делегати  з”їзду почали вимагати  від  керівників  Центральної  Ради  узяти  владу  в  свої  руки  і  проголосити  автономію  Україні  без  згоди  Тимчасового  уряду.
         10  червня  1917 р.  на  ІІ  Всеукраїнському  військовому  з”їзді  був  зачитаний  документ, якій  потім  отримав  назву  ПЕРШОГО  УНІВЕРСАЛУ,  написаний  М.Грушевським.  Документ  називався  „До  українського  народу  на  Україні  й  поза  Україною  сущого”.  В  ньому  була  вимога  надати  автономію  Україні  у  складі  Росії,  проголошено  право  створювати  свої  органи  влади  і  приймати  свої  закони.  ВИЩИМ  ОРГАНОМ  ВЛАДИ  В  УКРАЇНІ  ПРОГОЛОШУВАЛАСЯ  ЦЕНТРАЛЬНА  РАДА.  На  місцях  закликали  створювати  місцеві  органи  влади  з  підкоренням  Центральній  Раді.  Оголошувалося  також  про  відмову  передавати  податки  до  центральної  казни  у  Росії.
      Таким чином, ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ під  назвою ЦЕНТРАЛЬНА
РАДА,  створена  4  березня  1917 р., 10  червня  1917 р.  стала  вищим  представницьким  і  законодавчим  органом  влади  в  Україні – ПАРЛАМЕНТОМ.
       15  червня  1917 р.  був  створений  ПЕРШИЙ  УКРАЇНСЬКИЙ  УРЯД  -  ГЕНЕРАЛЬНИЙ  СЕКРЕТАРІАТ.  Очолив  перший  уряд  України  ВОЛОДИМИР  ВИННИЧЕНКО – представник  партії  УСДРП. До  складу  уряду  увійшли  ще  8  членів:  генеральний  писар  П.Христюк (УПСР),  секретар  військових  справ С.Петлюра (УСДРП),  секретар  міжнаціональних  справ  С.Єфремов (УПСФ),  а  також:  Б.Мартос  -  УСДРП,  Х.Барановський  -  кооператор,  В.Садовський  - УСДРП,  М.Стасюк – УПСР,  І.Стешенко  -   незалежний  соціал-демократ.
         Тимчасовий  буржуазний  уряд  Росії  а  також  усі  загальноросійські  буржуазні  і  дрібнобуржуазні  партії  ЗАСУДИЛИ  Перший  універсал  Центральної  Ради,  оголосивши  його  „злочинним”  і  „сепаратистським”.  Єдина партія, яка ПІДТРИМАЛА  його,  була  РСДРП(б).  Лідер  більшовиків  В.Ленін  назвав  вимоги  надати  автономію  Україні  „найскромнішими  і  найзаконнішими”  і  на  І  Всеросійському з”їзді  Рад  запропонував  засудити  національну  політику  Тимчасового  уряду,  як  контрреволюційну  й  антидемократичну.
                12.  5.  НАРОСТАННЯ  РЕВОЛЮЦІЇ.             
   ДРУГИЙ  УНІВЕРСАЛ  ЦЕНТРАЛЬНОЇ  РАДИ  ТА  ЙОГО  НАСЛІДКИ.
          В  Україні,  на  території  якої  відбувалися  воєнні  дії  І світової  війни,  все  більше  розладнювалася  економіка,  поширювалося  безробіття,  гроші  знецінювалися,  виникла  продовольча  криза.  Такий  же  стан  мав  місце  і  в  Росії. Багато  партій  з  їх лідерами  розгубилися  у  відповіді  на  питання,  що  робити  далі? Самодержавство  повалено,  а  все  лишається  так,  як  було  до  революції.  Війна  також  продовжується.  Чіткої зрозумілої  позиції  не  мала  і  найбільш  радикальна  партія того  часу  -  РСДРП (більшовиків).
        3  квітня  1917 р.  після  10-річної  еміграції  з-за  кордону  повернувся  лідер  більшовиків  Володимир  Ленін,  який  уже  4  квітня  виступив  з  доповіддю  „Про  завдання  пролетаріату  в  данній  революції”,  що  увійшов  в  історію  під  назвою  „Квітневі  тези”.  Вони  лягли  в  основу  рішень  УІІ (квітневої)  Всеросійської конференції  більшовиків.
         В.Ленін  сформував  відношення  до  нової  влади  Росії дуже коротко  -”Ніякої  підтримки  Тимчасовому  уряду!”. Без  підтримки  воно  впаде  само.  Замість  нього  створити  Республіку  Рад  робітничих,  батрацьких,  селянських  депутатів,  яким  і  передати  владу.  Було  висунуте  зрозуміле  всім  гасло: „Вся  влада  Радам!”  Більшовики  також  пропонували негайно провести  аграрну  реформу  з  метою  конфіскації  всіх  поміщицьких  земель,  їх  націоналізацію  і  передачу  землі  місцевим  радам  селянських і батрацьких депутатів.  Пропонувалося  радикальне вирішення національного   питання  -  НАДАТИ  ПРАВО  НАЦІЯМ  НА  САМОВИЗНАЧЕННЯ.
        Це  був,  на  думку  більшовиків і В.Леніна,  план  переходу  від  БУРЖУАЗНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ  РЕВОЛЮЦІЇ  ДО  СОЦІАЛІСТИЧНОЇ,  яка повина  передати  владу  в  руки  пролетаріату  і  найбіднішого  селянства.  Гасло  «Вся  влада  Радам!»  на  той  час  означало  мирний  перехід  до  соціалістичного  суспільства  щляхом  перевиборів  до  Рад,  які  дійсно  повинні  стати  робітничо-селянськими.
        Більшовики  пропонували  робітникам  -  фабрики  і  заводи!,  селянам  -  землю!, солдатам і всім народам  -  мир!, людям різних націй  -  справедливе вирішення  національного  питання!.   
       Більшовицькі  гасла  були  зрозумілі  робітникам  і  селянам,  усім  народам  багатонаціональної  Росії. У  квітні-травні  1917 р.  почалися  масові  революційні  виступи  селян, робітників, солдатів  в  Україні. Народні  маси  створювали  свої  органи  влади  -  РАДИ  РОБІТНИЧИХ,  СЕЛЯНСЬКИХ  і  СОЛДАТСЬКИХ  ДЕПУТАТІВ.  Ці Ради  не  визнавали влади  Центральної  Ради  і  Генерального  Секретаріату,  як    буржуазних і  націоналістичних органів. Найбільша кількість Рад мала місце в промислових районах України  -  Харкові, Катеринославі, Одесі  і,  особливо,  у  Донбасі,  де  чисельність  створених  робітничо-селянських   Рад  перевищило  180.
        ОСОБЛИВІСТЮ  революційного  руху  в  Україні  стало  те,  що  тут  сформувалося  ТРИВЛАДДЯ:  влада  буржуазно-поміщицька  у  вигляді  комісарів  Тимчасового  уряду  Росії,  влада  національно-ліберальної  інтелігенції  і  національної  буржуазії  -  Центральна  Рада,  влада  трудового  народу  у  вигляді  Рад  робітничих,  селянських  і  солдатських  депутатів.
         В  умовах  наростання  революційних  подій  Тимчасовий  уряд  Росії  змушений  був  шукати  угоди  з  Центральною  Радою  України  і  направив  у  кінці  червня  1917 р.   сюди  делегацію  для  переговорів.  До  її  складу  входили  міністри  Тимчасового  уряду  О.Керенський,  М.Терещенко,  І.Церетелі,  М.Некрасов.
         Центральна  Рада  також  була  налякана  зростанням  революції,  тим  більше,  що  її  владу  не  було  визнано  по  всій  Україні.  Тому  обидві  переговорні  сторони  пішли  на  КОМПРОМІС.
         Наслідком  цього  компромісу  була  поява  ДРУГОГО  УНІВЕРСАЛУ  Центральної  Ради,  який  видали  3  липня  1917 р.  У  ньому  Центральна  Рада  відмовлялася  від  самочинного  проголошення  автономії  України  і  відкладала  це  питання  до  Всеросійських  Установчих  зборів.  За   поступливість  Центральна  Рада  отримувала  право  створювати  свій  уряд,  але  його  повинний  був  затвердити  Тимчасовий  уряд  Росії.  Генеральний  Секретаріат  визнавався  вищим  органом  влади,  як  ТИМЧАСОВИЙ  УРЯД  УКРАЇНИ.  Погодилася    Центральна  Рада  і  з  тим,  що  Українська  національна армія повинна була формуватися тільки за згодою  Генерального  штабу  Росії.
         Сам склад Центральної Ради повинен був поповнитися представниками  національних  меншин  і  представниками  загальноросійських  буржуазних  і  дрібнобуржуазних партій. Таким чином Центральна Рада зразу розросталася  до  неймовірних  розмірів.
        У  серпні  1917 р.  відбулися  нові  переговори  Генерального  Секретаріату  України  і  Тимчасового  уряду  Росії.  Наслідком  став  документ  під  назвою: „Тимчасова  інструкція  для  Генерального  Секретаріату  Тимчасового  уряду  України”.  Він  фактично  підтверджував  положення  Другого  універсалу  і  ще  уточнював,  що  влада  Генерального  Секретаріату  розповсюджується не  на  всю  Україну, а тільки  на    п”ять  (з  дев”яти) губерній – Київську, Волинську, Подольську, Полтавську і  Чернігівську.
        Другий  універсал  і  „Тимчасова  інструкція”  викликали  велике  незадоволення  з  боку  „самостійників”,  які  бачили  в  них  зраду  національних  інтересів.  Але  більшість  членів  українського  парламенту  віднеслися до  цих  документів  нейтрально  і  фактично  визнали   компроміс,  теж  зраджуючі,  таким  чином,  сподівання  українського  суспільства.
        Велике  незадоволення  політикою  Центральної  Ради  і  Генерального  Секретаріату  виявили  ТРУДЯЩІ  МАСИ  України,  але,  головним  чином,  за  невирішення  соціальних  питань.   Парламент  та  уряд  не  покращали  матеріальних  умов  життя,  не  відновленна  була  промисловість,  а  значить  продовжувалося  безробіття  і  економічна  криза,  не  проведена  аграрна  реформа – селяни  продовжували  страждати  від  безземелля  та  малоземелля. 
       Не  задоволена  Центральною  Радою  і  урядом  була   ІНТЕЛІГЕНЦІЯ,  бо  їх  компроміси  відкладали  автономію чи  незалежність  України  на  невизначене  майбутнє,  а  з  ними  відкладалися  і  довгожданні   реформи.
       Не  задоволеними  Центральною  Радою  і  урядом  виявилися  українські  БУРЖУАЗІЯ  І  ПОМІЩИКИ,  бо парламент  і  уряд  були  неспроможні  навести  в  країні  порядок  і  припинити  революцію.
         Незадоволені  були ВІЙСЬКОВІ, особливо,  СОЛДАТИ,  бо  війна  ще  продовжувалася,  на  фронтах  точилася  солдатська  кров,  української  національної  армії   не  існувало.
       Авторітет Центральної  Ради  і  Генерального  Секретаріату  падав  все  нижче,  а  революція  в  країні  наростала.         

             12. 6.  ПОЛІТИЧНА  НАПРУЖЕННІСТЬ  ВЛІТКУ  1917 р.
      У  липні  1917 р.  в  Росії  виникла  чергова  політична  криза,  пов”язана  з  поразками  на  фронті,  продовженням  продовольчої  кризи,  загостренням  міжпартійної  боротьби.  Відбулися  зміни  у  складі  Тимчасового  уряду  Росії.  Тепер  його  очолює  адвокат,  трудовик  Олександр  Керенський.
       4  липня  більшовики  вивели  на  вулиці  Петрограда  більш  500 тис.  робітників  і  солдат.  Демонстранти  вимагали  відставки  10 міністрів-капіталістів  з  Тимчасового  уряду,  передачі  влади  Радам,  припинення  війни.  Справа  йшла  до  збройного  повстання.  Але  в  цей  момент  Петроградський  Центральний  комітет  рад,  у  складі  якого  були  головним  чином  меншовики  та  есери,  розцінив  виступ  передчасним  як  наслідок  „безвідповідальної  більшовицької  агітації”  і  дав  згоду  каральним  органам  Тимчасового  уряду  розігнати  демонстрантів.
           Офіцери,  юнкери,  козаки  розстріляли   мирну  демонстрацію  з  кулеметів.  Десятки  демонстрантів  були  вбиті,  сотні  поранені.  Потім  почалися  арешти.  Був  відданий  наказ  про  арешт  керівників  партії  більшовиків і особисто  В.Леніна.  Ленін  і  його товариші  пішли  в  підпілля.
          Так  угодовські  есеро-меншовицькі  ради  передали  реально  існуючу  в їх руках владу Тимчасовому уряду. ДВОВЛАДДЯ В РОСІЇ ЗАКІНЧИЛОСЯ.  В  цій  ситуації  більшовики  знімають  гасло:  „Вся  влада  Радам!”  і  починають  готувати  маси  до  ЗБРОЙНОГО  ПОВСТАННЯ.  Мирний  період  розвитку  революції  закінчився. На  заводах,  фабриках,  шахтах  робітники  створюють  загони  самооборони  -  Червону  гвардію.  Червоногвардійці  почали  озброюватися,  навчатися  військовій  справі  і  незабаром  перетворилися  в  ударну  силу  більшовиків.
           Не  менш  трагичні  події  розігралися  в  цей  час  в  Україні.  Група  „самостійників”  здійснила  спробу  встановити  контроль  над  Києвом  і  заставити  Центральну  Раду  проголосити  самостійність  України.
        В ніч з 4 на 5  липня  1917 р.  „самостійники”  на  чолі  з  М.Міхновським  привели  до  приміщення  засідань  Центральної  Ради  озброєних  солдат  Другого  українського  полку  ім. Павла  Полуботка  і почали  вимагати  проголошення  незалежності  України.  Але  лідери  Центральної  Ради  відмовилися  це  зробити.  У  „самостійників”  не  вистачило  рішучості  їх  заарештувати,  бо  солдати  вважали  Центральну  Раду  законною  владою  і  на  арешт  не  погодилися.
         Не  підтримали  „самостійників”  і  солдати  інших  українізованих  частин.  Виступ  „самостійників”  провалився.  Незабаром  усіх  керівників  виступу,  а  також  М.Міхновського,  відправили  на  фронт.
        В цих умовах   промислова  буржуазія,  банкіри,  поміщики,  спираючись  на генералітет армії, вирішили ПОКІНЧИТИ З РЕВОЛЮЦІЄЮ,  з  безладдям  в  країні  і ВСТАНОВИТИ  ВІЙСЬКОВУ  ДИКТАТУРУ.  На  роль  диктатора  був  призначений  Головнокомандуючий  збройними  силами  Росії  генерал  ЛАВР  КОРНІЛОВ.  В  його  ставці  у  м.Могильові  був  розроблений  план  державного  перевороту.  О.Керенський  спочатку  підтримав змову, але потім відмовився  від  нього  і  навіть  виступив  проти. 
          25  серпня  1917 р.  Л.Корнілов  зняв  з  фронту  війська  і  спрямував  їх  до  Петрограду  -  центру  революції  на її  придушення.  Такий  же  наказ  був  виданий  Київському  та  Одеському  військовим  округам.  Корніловські  офіцери,  віддаючі  наказ, щоб  його  виправдити, обдурювали  солдатів,   нібито,  німці  захопили  столицю,  яку  здали  їм  більшовики,  а  військових  ведуть,  щоб  звільнити  Петроград  від  завойовників  і  від  зрадників-більшовиків.   Війська  ешелонами   просувалися  залізницею  до  Петрограду.

 Для  боротьби  із  заколотом  Л.Корнілова  і  загрозою  встановлення  військової  диктатури  більшовики  і  Ради  робітничих  і  солдатських  депутатів,  які  знаходилися  під  їхнім  впливом,  створили  комітети  порятунку  революції  та  революційні  комітети.  Назустріч  корніловським  військам  були  направлені  агітатори,  щоб  роз”яснювати  солдатам  про  обман  і  про  намір  генералітету  придушити  революцію  та  встановити  військову  диктатуру.  Залізничники  розбирали   залізничні  колії,  не  пропускаючі  військові  ешелони.  Революційні  солдати,  загони  самооборони,  Червона  гвардія  блокують  залізничні  вузли,  розброюють  і  заарештовують  офіцерів. Розпропаговані солдати  переходять  на  бік  революції.
         Більшість  солдатів  Південно-Західного  і  Румунського  фронтів,  що  проходили  по  території  України,  виступили  проти  заколотників.  Вони  не  пропустили  до  Петрограду  війська  корніловців,  а  шахтарі  Донбасу  блокували  козаків  донського  генерала  Каледіна,  які  йшли  на  допомогу  Л.Корнілову.
          28  серпня  революційні  солдати  заарештували  командувача  Південно-Західним  фронтом  генерала А.Денікіна  і  всіх  офіцерів  його  штабу.  Незабаром  був  заарештований  зі  своїм  штабом  і  генерал  Л.Корнілов.  30-31серпня  1917 р.  ЗАКОЛОТ  ПРОВАЛИВСЯ.               
         Згодом  всі  заарештовані  офіцери-заколотники  були  випущені  з  в”язниць.  Багато  з  них -  під  чесне  офіцерське  слово,  що  вони  не  будуть  воювати  проти  революції.  Генерал  Кримов,  якій  вів  війська  на  Петроград,  заплутавшись  у  революції  і  контрреволюції,  застрелився.

    12.7. ЖОВТНЕВА  1917 р. СОЦІАЛІСТИЧНА  РЕВОЛЮЦІЯ  І  УКРАЇНА.               
         Наслідком  розгрому  корніловського  заколоту  для  більшовиків  стало  зростання їх авторитету. В  країні  почалися  ПЕРЕВИБОРИ  ДО  РАД робітничих, солдатських,  селянських  депутатів.  Угодовців – есерів   і  меншовиків,  виганяли  з  Рад  і  замість  них  обирали  більшовиків.  Цей  процес  поширився  у  всіх  промислових  центрах  Росії  і  України.  Більшовицькими  стали  всі  міські  і  селищні  ради  Донбасу.  Процес  отримав  назву  „БІЛЬШОВИЗАЦІЯ  РАД”.  31  серпня  на  бік  більшовиків  перейшла  Петроградська  Рада,  а  5  вересня  -  Московська. 
          Отримавши  перемогу  у  двох  столичних  радах,  В.Ленін знову  піднімає  гасло:  „Вся  влада  Радам!”  Тепер  це  гасло  стало  ЗАКЛИКОМ  ДО  ЗБРОЙНОГО  ПОВСТАННЯ  і більшовики почали  готуватися  до  нього.
         Революційні  події  в  країні  швидко  зростали.  Більш  рішуче  почала  діяти  Центральна  Рада,  вимагаючі  автономії  України.  Коли  у  вересні  1917 р.  у  Петрограді  була  скликана  Демократична  нарада,  щоб  обрати  Раду  республіки,  так  званий,  передпарламент,  українська  делегація  висунула  досить  революційні  вимоги.  Серед  них  були:  передача  всіх  земель  селянам,  введення  державного  контроля  за  капіталістичною  промисловістю  та  торгівлею,  негайні  мирні  переговори  воюючих  сторін  і  укладення  миру,  негайне  скликання  Установчих  зборів  та  інші.  Але  Демократична  нарада  відхилила    ці  вимоги.
         Обстановка  в  суспільстві  ще  більше  загострювалася.  ЕКОНОМІКА  країни  була  ПАРАЛІЗОВАНА.  Капіталісти  вдалися  до  саботажу  і  почали  закривати  заводи,  фабрики,  шахти.  Тисячі  робітників  перетворилися  у  безробітних.  Ціни  на  промислові  та  продовольчі  товари  безперервно  зростали.  Голод  насувався  на  міста  і  робітничі  селища.  Страйки  не  припинялися.  На  багатьох  підприємствах  робітники  виганяють  адміністрацію  підприємств, захоплюють  підприємства,  встановлюють  свій  робітничий  контроль.  Внаслідок  -  повна  дезорганізація  виробництва.
         Масового  характеру  набуває  селянський  рух.  Селяни  почали  палити  і  грабувати  поміщицькі  маєткі,  захоплювати  і  ділити  між  собою  панські  землі  і  панське  майно.  Поміщики  з  сім”ями  втікають  до  міста.
          На  фронті  повна  анархія  і  безладдя.  Солдати  не виконують  наказів  офіцерів,  відмовляються  воювати  і  масово  покидають  фронт,  який  фактично  вже розвалився.  Дезертируючі  з  фронту,  солдати   захоплюють  із  собою  зброю  і  їдуть  додому  ділити  панську  землю.
          Росія  підійшла  до  краю,  до  ЗАГИБЕЛІ,  як  держава.  В  країні  загострилася  революційна  ситуація,  яка  вибухнула  новою  революцією.
          24, 25, 26  жовтня  1917 р.  під  керівництвом  партії  більшовиків  у  Петрограді  відбулося  ЗБРОЙНЕ  ПОВСТАННЯ.  Тимчасовий  уряд  був повалений,  його  міністри  заарештовані,  але  незабаром  відпущені  на  волю.  Голова  Тимчасового  уряду  О.Керенський  втік  і  опинився  за кордоном.  Революція  відбулася  досить  МИРНО.  Контрреволюційні  сили  майже  не  чинили  опору.  Під  час  штурму  Зимового  палацу,  де  знаходився  Тимчасовий  уряд,  загинуло  всього  декілька  людей.
         Під  час  збройного повстання  25-26 жовтня (7-8 листопада  за  новим  стилєм)  1917 р. відбувся  у  Петрограді  ІІ  З”ЇЗД  РАД  РОБІТНИЧИХ, СОЛДАТСЬКИХ,  СЕЛЯНСЬКИХ  ДЕПУТАТІВ.  На  з”їзді  Росія  була  проголошена  демократичною  РЕСПУБЛІКОЮ  РАД  робітничих,  солдатських і селянських депутатів. Вся  влада  в  країні  передавалася  Радам.
        За  доповіддю  В.Леніна  з”їзд  прийняв  ДЕКРЕТ  ПРО  ЗЕМЛЮ,  за  яким  уся  земля  ставала  державною  і  передавалася  безоплатно  селянам.  Аграрне  питання,  найбільш  гостре  і  хвилююче,  було  вирішено.

         Ще  одним  декретом,  прийнятим  ІІ  з*їздом,  був  ДЕКРЕТ  ПРО  МИР.  Згідно йому, усім воюючим у першій  світовій  війні країнам, пропонувалося  негайно  припинити  бойові  дії  і  почати  переговори  про  справедливий  і  демократичний  мир  без  анексій  і  контрибуцій,  тобто,  без  захоплення  земель  інших  країн  і  без  виплати  будь-яких  грошових  компенсацій..
        На  з”їзді  були  створені  вищі  органи   нової  Радянської  влади  -  ЦЕНТРАЛЬНИЙ  ВИКОНАВЧИЙ  КОМІТЕТ (ЦВК), який  відігравав  роль  парламенту  і  перший  радянський  уряд  -  РАДА  НАРОДНИХ  КОМІСАРІВ (РНК).  Головою  ЦВК  спочатку  був  обраний  Л.КАМЕНЄВ,  але  через  два  тижні  через  розбіжності  його  замінив  Я.СВЕРДЛОВ. Головою  уряду  обрали  В.ЛЕНІНА.               
         Таким  чином,  у  жовтні  1917 р.  відбулася  третя  на  початку  ХХ ст.  загальноросійська  революція  за  характером  -  СОЦІАЛІСТИЧНА.  Метою  революції  була  побудова  соціалізму,  рушійними  силами  її  виявилися  робітничо-селянські  маси.  Влада  перейшла  до  Рад  робітничих,  солдатських  і  селянських  депутатів.
           Це  була  дійсно  РЕВОЛЮЦІЯ,  а  НЕ  ПЕРЕВОРОТ ,  як  намагаються  зараз  подати  ці  події  супротивники  більшовизму.  Вона  призвела  до  корінної  зміни  всіх  суспільних  відносин  в  економіці,  у  власності,  в  політиці,  у  владі,  в  самому  суспільстві  і  в  міжнародних  відносинах.  В  країні  змінилося  ВСЕ  у  прогресивному  напрямку.
           В  той  же  час  переворот  означає  перехід  влади  від  одного  угрупування до іншого в межах  одного  класу  без  будь- яких  корінних змін.

             12. 8. УТВОРЕННЯ  УКРАЇНСЬКОЇ  НАРОДНОЇ  РЕСПУБЛІКИ.
          Звістка  про  повалення  Тимчасового  уряду  і  захоплення  влади  партією  більшовиків  швидко  поширилися  по  всій  Україні,  де  зразу  ж  у  промислових  центрах почалося  ВСТАНОВЛЕННЯ  РАДЯНСЬКОЇ  ВЛАДИ.  У  найбільших  містах  Донбасу -  Макіївці,  Луганську,  Краматорську, Кадіївці,  Щербинівці  та  ін.  радянська  влада  встановилася  ще  до  збройного  повстання  у  російській  столиці  Петрограді.
         Але  тут  на  перешкоді  стали  донські  козаки  на  чолі  з  генералом  Каледіним,  який  виступив  проти   влади  робітничо-селянських  Рад.  Козацькі  загони  багато  лиха  наробили  в  містах  і  селах  Донбасу,  де  розстрілювали  робітників  і  шахтарів  та  розганяли  ради  і  ревкоми,  поки  Червона  гвардія  та  революційні  солдати  не  дали  їм  відсіч  і  вигнали  з  Донбасу.   Влада  робітничо-селянських  Рад  в  Донбасі  була  відновлена.
          Особливо  жорстокою  була  боротьба  за  владу  у  Києві.  Тут  боролися  три  сили:  червоногвардійці  і  революційні  солдати,  керовані  Київським  комітетом  РСДРП(б);  війська  Київського  військового  округу,  юнкери,  курсанти  школи  прапорщиків,  що  залишилися  вірними  Тимчасовому  уряду;  зукраїнізовані  військові  частини  Центральної  Ради.               
           Звістка  про  повстання  у  Петрограді  досягла  Києва  вже  27  жовтня.  Центральна  Рада  зразу  ж  відмежувалася  від  нього  і  проголосила  НЕЙТРАЛІТЕТ.  28  жовтня  Київський  комітет РСДРП(б)  прийняв  рішення  про  збройне  повстання  у  місті.  29-31  жовтня  в  Києві  точилися  запеклі  бої з   військами   Тимчасового   уряду. Червоногвардійці  і  революційні  солдати  витіснили  із  Києва  юнкерів,  офіцерів,  солдат,  вірних  Тимчасовому  уряду.  Обидві  сили  були  знекровлені  у  боях,  але  перемога  була  на  боці  більшовиків.
          Тепер заявила про себе Центральна Рада. Вона порушила проголошений  нейтралітет  і  надала  наказ  своїм  військам  захопити  центральні  пункти  у  Києві.  Незабаром  в  столиці  України  ВЛАДА  ПЕРЕЙШЛА ДО РУК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. Почалися арешти  більшовиків  та  їх  прихильників,  керівників  Червоної  гвардії,  розгон  робітничо-селянських  рад  і  ревкомів.
         Репресії  відбулися  не  тільки  в  Києві,  але  і  в  інших  містах  і  селах.  На  початку  листопада  1917 р.  більша  частина  території  України,  крім  району  Донбасу,  була  контрольована  військами  та  місцевими  органами  влади  Центральної  Ради.
  7 листопада  1917 р.  Центральна  Рада  прийняла  ТРЕТІЙ УНІВЕРСАЛ.
У  ньому  проголошувалося  створення  УКРАЇНСЬКОЇ  НАРОДНОЇ  РЕСПУБЛІКИ (УНР),  як  АВТОНОМНОЇ,  у  СКЛАДІ  РОСІЙСЬКОЇ  ФЕДЕРАЦІЇ  рівноправних   республік.  Про  більшовиків  і  радянську  владу  в  універсалі  не  згадувалося.  Це  означало,  що  Центральна  Рада  їх  взагалі  не  визнавала.  Визначалося,  що  до  скликання  Установчих  зборів України,  влада  в  країні  належіть  Центральній  Раді  та  Генеральному  Секретаріату.
         В ІІІ  Універсалі  визначалося,  що  до  складу  УНР  входило  дев”ять  губерній,  включаючі  Донбас,  Харківщину  і  Таврію (без  Криму).  Встановлювався  державний  контроль  над  промисловістю  і  торгівлею,  поміщицьке землеволодіння скасовувалося, запроваджувалися   демократичні  свободи,  восьмигодинний  робочий  день, обіцяли  провести судові  реформи.  Також   гарантувалося  проведення  мирних  переговорів  з  метою  виведення  України  із  Першої  світової  війни.   
         Це  була  ПРОГРАМА  діяльності  Центральної  Ради,  але  її  не   ввели  повністю  в  дію.  Вона  залишилася  ДЕКЛАРАТИВНОЮ,  тобто,  на  бумазі.

                12. 9.  ВІДНОСИНИ  МІЖ  РСФРР  І  УНР.
          Зміст  Третього  універсалу  був  ретельно  вивчений  на  засіданні  Раднаркому  Російської  Соціалістичної  Федеративної  Радянської  Республіки (РСФРР).  Так  тепер  офіційно  називалася  Росія.
         Програма  РСДРП(б)  і  програми  ведучих  партій  Центральної  Ради  -  УСДРП  і  УПСР  були  близькі  за  змістом,  кінцева  мета  -    соціалізм  -  однакові.  Але  засоби  досягнення  -  різні.  Більшовики  вважали,  що  досягти  соціалізму  можна  шляхом  встановлення  ДИКТАТУРИ  ПРОЛЕТАРІАТУ,  українські  есдеки  і  есери  -  шляхом  БУРЖУАЗНОЇ  ДЕМОКРАТІЇ.
         Наслідком  вивчення  програми  Центральної  Ради  був  опублікований  4  грудня  „Маніфест до українського  народу  з  ультимативними  вимогами  до  Української  Ради”,  підписаний  В.Леніним  і  Л.Троцьким.               
       У  Маніфесті  уряд  Російської  Федерації  одним  з  перших  у  світі  ВИЗНАВ  новостворену  Українську  Народну  Республіку  і  її  право  зовсім  відокремитися  від  Росії  або  вступити  з  нею  в  договір  на  підставі  федеративних  відносин. 
       Це  відповідало  положенням  „Декларації  прав  народів  Росії”,  прийнятій  Раднаркомом  РСФРР  2 листопада  1917 р.,  в  якій  проголошувалося  рівність  і  суверенність  народів  Росії,  а  також  право  народів  на  вільне  самовизначення  аж  до  відокремлення  і  створення  самостійних  держав.  За  цією  Декларацією  вийшли  із  складу  Росії  Фінляндія  і  Польща.   Але  Українська  Народна  Республіка  в  той  час  не  прагнула  до  самостійності, а намагалася залишилася  автономною  республікою  в складі  Російської  Федерації.
       За  Маніфестом  від  Центральної  Ради  уряд  Радянської  Російської  Федерації  вимагав  не  роззброювати  радянські  полки і  червоногвардійські  загони  на  території  України,  не  розганяти  ради  робітничих  і  селянських депутатів,  ревкоми,  а  також  не  пропускати  військові  частини  з  фронту,  які  йшли  на  допомогу  генералу  Каледіну,  що  розпочав  війну  проти  Радянської  влади.
        Якщо ці вимоги не будуть виконані, Раднарком РСФРР, визнаючі  УНР,   відмовлявся  визнати  владу  Центральної  Ради  в  Українській  Народній  Республіці.
        Генеральний  Секретаріат  УНР  відповів  нотою,  в  якій  не  брав  на  себе  ніяких  обов”язків  і  відмовився  виконувати  вимоги  Раднаркому.
        Тоді  Раднарком  Росії  прийняв  ухвалу: „вважати  Раду  в  стані  війни  з  Росією”. Конфлікт між Радянським урядом Росії і урядом  Центральної  Ради  України  призвів  незабаром  до  ВІЙНИ  між  двома  братніми  народами.       
          Командувачем  військами  радянської  Росії  проти  УНР  був  призначений  нарком  військових  справ  В.АНТОНОВ-ОВСІЄНКО,  начальником  штабу  -  полковник  царської  армії,  що  перейшов  на  бік  радянської  влади,  лівий  есер  М.МУРАВЙОВ.  У  1918 р.  М.Муравйов  вславився  масовими  розстрілами  „ворогів  революції”,  в  тому  числі  у  Києві,  потім  зрадив  радянській  владі, став учасником  заколоту  проти  неї  у  Поволжжі,  під  час  якого  загинув. 
        8  грудня  1917 р.  радянські  війська  почали  наступ  з  району  Бєлгорода  і  без  бою  увійшли  до  Харкова.  Харків  став  радянським.

              12. 10.  ПРОГОЛОШЕННЯ  РАДЯНСЬКОЇ  ВЛАДИ  В  УКРАЇНІ.
       Ще на початку  листопада 1917 р. на спільному засіданні представників
Київського,  Харківського  і  Одеського  обласних  рад  робітничих,  солдатських  і  селянських  депутатів  було  вирішено  скликати  Перший  Всеукраїнський  з”їзд  Рад  у  Києві  3  грудня  1917 р.  На  з*їзд  були  запрошені  і представники  Центральної  Ради.  ЦР  спочатку  відмовилася  приймати  участь  у  з”їзді,  але  напередодні  скликання  погодилася.
         З”їзд  відкрився у  Києві  4  грудня  1917 р.  На  нього  прибули  130  делегатів  від  збільшовичених  робітничо-селянських  рад  і  2000, швидко  зібраних  Центральною  Радою,  представників  від  своїх „селянських  спілок”  і  зукраїнізованих  військових  частин.  Прихильники  Центральної  Ради,  багато  з  яких  не  мали  навіть  делегатських  мандатів,  заполонили  приміщення  з”їзду, створили  штучну  більшість  і  почали  погрожувати  фізичною  розправою  супротивникам.
        Голова  організаційного  комітету  по  скликанню  з”їзду  більшовик  В.Затонський  звернувся  до  своїх  прихильників  з  пропозицією  перенести  проведення  з”їзду  із  Києва  до  Харкова,  де  9  грудня  1917 р.  повинен  був  відбутися  ІІІ  з”їзд  Рад  Донецько-Криворізького  басейну.  На  його  заклик  збільшовичені  делегати  покинули  з”їзд  і  виїхали  до  Харкова.
        11-12  грудня  1917 р. (24-25грудня  за  новим  стилєм)   у  Харкові  відбувся  об”єднаний  з”їзд  донецько-криворізьких,  і  прибулих  з  Києва,  делегатів.   Він  конститувався  як  ПЕРШИЙ  ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ  З”ЇЗД  РАД  РОБІТНИЧИХ,  СОЛДАТСЬКИХ,  СЕЛЯНСЬКИХ  ДЕПУТАТІВ.  У  ньому   прийняли  участь  майже  300  делегатів  від  різних  партій  і  районів  Наддніпрянської  України.
        За  доповіддю  більшовика  Ф.СЕРГЄЄВА (АРТЕМА)  було  прийнято  рішення:  проголосити  УСТАНОВЛЕННЯ  ВЛАДИ  РАД  робітничих,  солдатських  і  селянських  депутатів  на  всій  території  Української  Народної  Республіки (УНР).  Розпорядження  Центральної  Ради  і  Генерального  Секретаріату  НЕ  ВИЗНАВАТИ.  В  той  же  час  з”їзд  заявив  про  цілковиту  ПІДТРИМКУ  Жовтневого  збройного  повстання  в  Петрограді,  визнання  перших  декретів  Радянської  влади  і  вітав  політику  Ради  Народних  Комісарів  Російської  Федерації.
       На  з”їзді  було обрано вищий  законодавчий  орган радянської  влади – Центральний  Виконавчий  Комітет (ЦВК)  Рад  України    на  чолі  з  Ю.МЕДВЕДЄВИМ  -  членом  лівої  групи УСДРП. У березні  1918 р.  на  посаді  голови  ЦВК України  його  замінив  більшовик  В.ЗАТОНСЬКИЙ.  В  ЦВК  увійшли  41  член  -  представники  різних  партій:  більшовиків,  лівих  есерів  і  есдеків,  українських  есерів  і  меншовиків –інтернаціоналістів.  Але  більшість  була  у  більшовиків.
       17  грудня  1917 р.    ЦВК  створив  перший  український  радянський  уряд,  який  отримав  назву  -  НАРОДНИЙ  СЕКРЕТАРІАТ  УКРАЇНИ.  До  його  складу  увійшли:  народний  секретар  справ  торгівлі  і  промисловості  Ф.Сергєєв (Артем),  внутрішніх  справ  -  Є.Бош,  освіти  -  В.Затонський,  праці  -  М.Скрипник,  міжнародних  справ  -  С.Бакинський,  продовольчих  -  Е.Лугановський  та  інші. 


        Спочатку  було  вирішено  не  призначати  голову  уряду,  а  потім  виявилося,  що  така  посада  потрібна,  і  4  березня  1918 р.  головою  першого  українського  радянського  уряду  обрали  М.СКРИПНИКА.   
         Зразу  ж  після  закінчення  Першого  Всеукраїнського  з”їзду  Рад  до  Раднаркому  Радянської  Росії  була  направлена  телеграма  з  повідомленням  про  встановлення  Радянської  влади  в  УНР і  що  радянська  влада  в  Україні  не дозволить „розв”язати  війну  між  братніми  народами,  яку  затіває  Центральна  Рада”.
         Для  утворення  контактів  між  двома  радянськими  республіками  Раднарком  Росії  призначив  своїм  уповноваженим  в  радянській  УНР  Г.Орджонікідзе,  а  Народний  Секретаріат  Радянської  України направив  своїм  постійним  представником  у  Росії  В.Затонського.
          Таким  чином,  на  території  України  у  1917 р.  були  створені  дві  республіки  з  однією  назвою  -  УКРАЇНСЬКА  НАРОДНА  РЕСПУБЛІКА (УНР)  і  схожою  назвою  урядів  -  Генеральний  СЕКРЕТАРІАТ  і  Народний  СЕКРЕТАРІАТ,  але  з  різною  владою: ЛІБЕРАЛЬНО-БУРЖУАЗНОЮ  -  у  вигляді   Центральної  Ради  і  РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЮ  -  у  вигляді   Рад  робітничо-селянських  депутатів.  Небажання  обох  сторін  знайти  компроміс  і  спільну  мову обумовило  гостру  БОРОТЬБУ  МІЖ  НИМИ  ЗА  ЄДИНОВЛАДДЯ, що призвело  до  ГРОМАДЯНСЬКОЇ  ВІЙНИ  В  УКРАЇНІ.
        Громадянська  війна,  за  характером  -  КЛАСОВА.  Вона  є  найбільш  жорстокою  з  усіх  війн,  бо  ведеться  між  громадянами  однієї  країни,  однієї  нації  і  проходить  через  сім”ї,  через  родичів,  через  друзів,  які  заради  ідеї  і  влади вбивають  один  одного.

              12. 11.  ПОЧАТОК  ГРОМАДЯНСЬКОЇ  ВІЙНИ  В  УКРАЇНІ.
        ЦВК  Радянської  України  видав  «Маніфест  до  усіх  робітників,  селян 
і солдат  України”  із  закликом  підтримати  нову  радянську  владу.  Почалося  формування  нових  загонів  Червоної  гвардії  і  Червоного  козацтва.  У  Донбасі  з  шахтарів  і  металістів  був  створений  перший  Донецький  полк. У  боротьбі  проти  контрреволюції  їм допомогли російські   червоногвардійці,  що  прибули  під  командуванням  В.Антонова-Овсієнко.  Разом  вони  вибили  з  Донбасу  калединців,  які  втекли  на  Дон  та  Кубань,  а  потім  допомогли  повсталим  робітникам  Катеринослава,  який  став  радянським  в  кінці  грудня  1917 р.
           В  січні  1918 р.  відбулися  робітничі  збройні  повстання  проти  влади  Центральної  Ради  у  Вінниці,  Миколаєві,  Одесі,  Херсоні,  Олександрівську,  Кам*янець-Подольському  та  інших  містах  України.  На  допомогу  повстанцям  прийшли  частини  Червоної  гвардії.  В  Криму  в  боях  проти  військ  Центральної  Ради  приймали  участь  чорноморські  моряки.  В  цих  районах  встановилася  Радянська  влада.
         4  січня  1918 р.  Народний  Секретаріат  видав  наказ  радянським  військам:  розгорнути  наступ  у  напрямку  Полтава – Київ.  У  цьому  поході,  який  почався  6  січня,  приймали  участь  спільні  російсько-українські  військові  підрозділи. Головнокомандуючим  українських  радянських  військ

був  призначений  Ю.КОЦЮБИНСЬКИЙ  -  син  відомого  українського  письменника  М.Коцюбинського.  Командиром новоствореного полку  Червоного козацтва став  В.ПРИМАКОВ  -  вихованець  сім”ї  Коцюбинських.  Російськими  радянськими  військами   керував  М.Муравйов.
         Військовою  опорою  Центральної  Ради  були  підрозділи  Вільного  козацтва,  а  також  Український  гайдамацький  кіш  Слобідської  України  під  командуванням  С.ПЕТЛЮРИ  та  Галицько-Буковинський  курінь  січових  стрільців,  яким  керували  Є.КОНОВАЛЕЦЬ  і  А.МЕЛЬНИК,    а  також  підрозділи  царських  генералів  Удовиченко,  Прісовського  та  інші.               
        Більшість  зукранізованих  полків,  створених  за  допомогою  Центральної  Ради,  знаходилися  під  впливом  ленінських  декретів. Вони  були  розпропаговані  більшовиками  і  відмовилися  захищати  Центральну  Раду  та  її  уряд.
          Тоді  Центральна  Рада  звернулася  до  патріотично  налаштованої  молоді  із  закликом  захистити  її  від  більшовиків.  Біля  300 студентів,  гімназистів,  зовсім  необстріляних  і  не  навчених  військовій  справі  юнаків,  створили  Допоміжний  студентський  курінь.  Студентський  курінь  разом  з  сотнею  гайдамаків  і  вільних  козаків  були  направлені  проти  наступаючих  на  Київ  червоногвардійців.  Командував  ними  сотник  Омельченко.
         Звичайно,  невеличкий  загін  не  міг  протистояти  наступаючим  військовим  підрозділам  червоних.  Молоді  хлопці – патріоти  були  приречені  на  смерть.  Це  розуміли  керівники  безглуздої  військової  операції,  які  втекли  разом  із  своїми  гайдамаками  саме  перед  боєм.   Трагичній  бій  відбувся  16  січня  1918 р.  біля  узлової  залізничної  станції  КРУТИ. Багато  юнаків  із  студентського  куреня  загинуло. Іншим  вдалося  врятуватися  втечею.
         В  той  же  день,  коли  відбувався  бій  під  Крутами,  16  січня  1918 р.  у  Києві  на  заводі  „Арсенал”  спалахнуло  повстання  робітників  заводу.  Центральна  Рада  зняла  з  фронту  підрозділи  гайдамаків,  січових  стрільців,    вільного  козацтва  і  кинула  їх  на  придушення  повстання  робітників  заводу  „Арсенал”  і  робітників  тих  підприємств  Києва,  які  підтримали  повстанців. Фронт  проти  наступаючих  червоних  підрозділів  був  оголений.
         Шість  днів  тривали  бої  близько  тисячі  повсталих  робітників  „Арсеналу”  і  підприємств  Київа  з  регулярними  військовими  частинами  Центральної  Ради.   21  січня,  коли  у  повстанців  закінчилися  боєприпаси,  проти  них  були  кинуті  броньовики,  також  зняті  з  фронту.  22  січня  опір  повстанців  був  зламаний.  Почалася  жорстока  розправа  над  повсталими  робітниками.  Хто  залишився  живий  і  попав  у  полон  були  не  просто  розстріляні,  а  жорстоко  замучені  насмерть.  Загинуло  більш  як  триста  арсенальців. А  потім гайдамаки розправилися з  повсталими  залізничниками  та  іншими  робітниками,  що  приєдналися  до  повстанців.
        Напередодні  вирішальних  боїв  за  Київ  Центральна  Рада  9  січня  1918 р.  ухвалила  свій  ЧЕТВЕРТИЙ  УНІВЕРСАЛ. У  ньому,  нарешті,  відмовлялися  від  автономії  з  Російською  Федерацією  і  Українська  Народна Республіка проголошувалася НЕЗАЛЕЖНОЮ,  СУВЕРЕННОЮ  ДЕРЖАВОЮ.  Змінена  була  назва  уряду.  Тепер  він  називався  РАДА  МІНІСТРІВ  УНР.
        Органами  влади  незалежної  УНР  проголошувалися  Центральна  Рада  і  Рада  міністрів,  засуджувалася  політика  більшовиків,  яких  звинуватили  у  розв”язані  громадянської  війни.  Центральна  рада  і  Рада  міністрів  брали  на  себе  обов”язок   вести  боротьбу  з  прихильниками  більшовиків  в  Україні  і  виконувати  програму,  проголошену  ще  Третім  універсалом:  ввести  для  робітників  8-годинний  робочий  день,  на  користь  селян  провести  аграрну  реформу   тощо.
       Але  вже  було  запізно.  26  січня  1918 р.  радянські  війська  увійшли до  Києва. Центральна Рада  та  її  державні  установи  разом  з  військами втекли  до  Житомира.  Воєнні  дії  перекинулися  на  Волинь  і  Поділля.  В  Києві  почалися  репресії  проти  „ворогів  революції”,  як  було  сказано  у  наказі  М.Муравйова, -  офіцерів,  юнкерів,  гайдамаків,  монархістів.
30 січня  до  Києва  переїхав  радянський  уряд  -  Народний Секретаріат 
УНР.  Київ  став  столицею  Радянської  України.  На  її  території  були  поширені  всі  декрети  РСФРР і  радянської  УНР,  прийняті  на  той  час.  В  країні  почалися  СОЦІАЛІСТИЧНІ  ПЕРЕТВОРЕННЯ.
         Попередні  органи  влади  Тимчасового  уряду  і  Центральної  Ради  скасовувалися.  Замість  них  влада  переходила  до  рад  робітничих  і  селянських депутатів,  а  також  до    революційних  комітетів (ревкомів) у  містах  і  селах  чи  воєнно-революційних  комітетів (воєнревкомів)  у  прифронтовій  полосі.
          Скасована  була  попередня  судова  система,  як  буржуазна  і  створені  були  народні  суди  та  робітничо-селянські  трибунали.  Стара  поліція  розпускалася.  Її  обов”язки  передавалися  загонам  Червоної  гвардії.  Для захисту  нової  держави створювалася  власна армія  радянської  УНР  -  Червоне  козацтво.
         Під  радянсьий  контроль  були  взяті  банки  і  фінансова  система.  Почалося  одержавлення  промисловості.  Були  націоналізовані  акціонерні  товариства,  металургійні  заводи,  великі  шахти,  суднобудівні  заводи.  Керівництво  націоналізованими  підприємствами  перейшло  до  Вищої  Ради  народного  господарства  України,  яка  співробітничала  з  ВРНГ  Росії.       
        На  селі  розгорнулася  аграрна  революція.  Селяни  захоплювали  поміщицькі  землі,  маєтки,  з яких  повиганяли  панів,  ділили  між  собою  земельні  наділи,  майно,  худобу.