Найкраща форма навчання в школах

Найкраща форма навчання в школах - проєктна, та більшості учнів і навіть освічених методологів важко це визнати.

Чому?

Чому така величезна кількість українських дітей ще досі зростає під тягарем силабусів, які, як кажуть їм учителі, "спускає зверху міністерство?".

Що з цього приводу думають самі обдаровані школярі?

Ось зараз, після карантину, у школах запроваджують восьмиурочні навчальні дні, причому силабус зріс приблизно на 30-40% порівняно з тим, який мали школярі із загальноосвітніх закладів у середині-наприкінці 2000-х років.

Проведемо ретроспективний аналіз освітньої ситуації. Найбільший внесок зроблять самі школярі, що їм тоді надавалося слово. Потім ми з вами поступово подумаємо разом, що краще.

Наразі я надам критерій обдарованості.

Це здатність швидко та якісно вирішувати для себе, які предмети будуть значущими в майбутньому, розставляти пріоритети в академічному, спортивному, мистецькому житті, вивчати ази наукових досліджень раніше, ніж більшість інших учасників навчального процесу. Можна говорити навіть про академічну (інтелектуальну)  свободу українських дітей, тобто прагнення знайти "абсолютну істину", пошук сильних аргументів на захист своєї філософської та життєвої позиції.

Тепер створимо бекграунд для майбутнього експерименту.

1. Обдарована людина + хороші вчителі + сприятлива епоха + чисте довкілля + правильне, гідне оточення + можливості застосування знань.

Здавалося б, ідеалістично-ідилічний підхід, "рожеві єдинороги" та зоряне сяйво, і все це пречудово й приносить кайф, але...

Не всі діти, тим паче підлітки, однакові. Якщо в класі зібрані діти з різних осередків, дуже часто підходи вчителів до створення мирної атмосфери можуть зводитись нанівець самим по собі фактом наявності матеріальної та соціальної нерівності. Про позитивну дискримінацію в освітньому середовищі України нечасто пишуть, але якщо ретельно придивитися до слайдів з минулого, можна дещо помітити.

Існує мікрогрупа "надобдарованих дітей". У класі 35 учнів, програми, за легендою викладачів, "спускає міністерство". Нерівність у класі просто кричуща, адже там є : племінниці письменників, сини підприємців, двоюрідні сестри маловідомих спортсменів, а також онучка працівниці заводу. При цьому племінниці письменників чомусь соромляться читати свої ще такі прості, але чуттєві вірші, де романтизм струмує з кожного рядка, бо це ж почуття перші, а на них часто незважають їхні адресати. Поглянемо на кузину спортсмена. Їй 14, назвати її нездібною важко, але в плейлисті щось "не те" - тобто амелодійна музика, і ні, це не Жан Мішель Жар, це звичайний хіп-хоп. До чого ж вона має здібності? Спитайте в племінниці письменника, яка вчиться на паралелі. Вона скаже, що її віддалена знайома чудово вдягається (як модель), але хто ж прибуде до такої чудирнацької школи? Санінспекція прибуває, аби прищеплювати дітей, і для багатьох із них цей день виявляється "чорним", адже потім вони помітять у себе численні хронічні захворювання та не знатимуть, що з цим робити (вакцини діляться на класи, і вакцини першого класу  зазвичай дають значно менше побічних ефектів, ніж двох інших).

Спортзал у школі значно відрізняється від тих, які показують в американських романтичних комедіях. Чи то будівельники, чи то великі, вольовиті та розумні укладачі освітніх програм узагалі не подбали про те, що можна розділити викладання  фізичної культури не на групи за складністю навантажень, а на групи саме за фізичними компетенціями дітей. Дітьми вони себе дійсно в більшості випадків не вважають, і це правильно. За людей зрілих та здатних робити власний вибір їх не вважають самі вчителі й директор, і це сумно. До нього ще більше запитань, адже між 2003 та 2006 рр. до нього "через поведінку" викликали навіть відмінниць-олімпіадниць. Цікаво, які погляди на правосвідомість такі дівчата матимуть надалі? Вони ще до входження до  віку й стану цивільної дієздатності отримують жорсткий урок долі: "Аби запобігти непропорційного покарання, потрібно бути ідеальними або тікати звідси якомога далі!" - і хто це заперечить?

Тим часом у школі іншого району, також загальноосвітній, печуть пироги. Не просто печуть, а їх дійсно і всім класом випікають, ї ще й несуть до крамниці, де шостикласниці отримують свої перші кошти й чеки за продані смаколики. Ось тут виникає бажання поставити жирну вподобайку! 

Цікаві, до слова, уявлення про свободу, можливе й неможливе викликають після уроків суспільствознавства в цій окремій "унікальній школі". Діти мають зубрити постійно й наполегливо, але під час запитань викладача починається жвава дискусія. Завдяки відмінницям та хорошисткам (добристкам, виходить, чи не так?) дискусія переростає в полеміку. Скролимо вперед і помічаємо дивну річ: онука працівниці заводу тільки на другому курсі обраного нею самостійно вишу дізнається про термін "соціяльна динаміка". В її родині доволі несхвально ставляться до людей, які різко та без пояснень змінюють фах, громадянство або світогляд. Ій це, навпаки, ультимативно зрозуміло. Набридлі контакти сприймаються як пісок у сандаліях, роботу знайти важко, але можливо, майбутнє сприймається строкато-веселковим.

У школі навпроти, між іншим, між школярами відмінностей доволі мало, але...

1.Кейтеринг на вищому рівні. Понад 20 страв у столовці.
2.Компи з моніторами вже стоять, експериментувати з ними можна.
3.Є дні, коли можна ходити без форми.
4.Є запис на спортивні секції в іншому районі міста, їх можна обирати самостійно.

Ніхто не гасає коридорами, як причмелений, але мало не щокварталу до школи прибувають музиканти, письменники, підприємці з мотиваційними лекціями.
Якось недостатньо сакрально розбивати горщики з зеленню там, куди прибували посли та кінозірки, чи не так?

Радіо на другому поверсі - дивовижно.
Дуже потужні колонки в актовій залі - грандіозно!
Негативні прояви - тут діти трохи іншим чином формулюють думки, гумор не грубий, а радше пасивно-агресивний, дружба не "навіки", а на два тижні, "допоки не дізналися, де батьки працюють". Так, тут може вчитися донька власника радіоточки на ринку, вона матиме дуже охайну форму, але позіхатиме за сином заступника міністра, який тут навчається навіть не під власним прізвищем. Також драма, але не "Червоне та Чорне" Стендаля, а "Блакитний період" Пікассо (драматургія в живописі давно присутня!).

У цих стінах навіть час спливає по-іншому. Настанови і викладачам, і студентам-практикантам, що тут починають свою діяльність, і навіть самим школярам даються значно менш категоричні та значно гнучкіші.

Замість спроб заощадити на учнях тут у них інвестують - і час, і гроші, і навіть скани рідкісних книг. Замість одного-трьох варіантів розв'язати рівняння дають ще цікавіші головоломки. Замість пошарпаної географічної карти - слайди, проєктори, геодезичні інструменти.

Тихо позіхає онучка працівниці заводу - і не за хлопцями, хоча це було б зрозуміло. Не за дівчатами (це було б небезпечно). Не за теплим літечком (бо на Карибах усе одно тепліше), а за геодезичними інструментами. Як їх попросити, якщо для неї це так важливо, а викладачка знову сумно констатує, що від неї це не залежить? Ще одна невідкрита гілка "шляху до себе".

Там де у обдарованих є відкрита шкала оцінювання знань, обдаровані, але не такі забезпечені відчувають гіркуватий смак стандартизованої, клішованої "народної мудрості", яка на інших щаблях вишуканого хмарочосу суспільства не так вже й спрацьовує.

Красномовний факт: на уроках закрійниць, куди ходять лише 10-12 дівчат зі "звичайної" школи та ще 5-6 зі спеціалізованої з мовним ухилом, їм розповідають тільки про найтиповіші й найскромніші типи тканин, тобто за двотижневий курс підготовки з предмету, який впишуть до атестату зрілості в категорії "практичні навички", вони дізнаються про стилі, які побутували в 30-40-і рр. ХХ ст., а не про актуальні прийоми та естетики.

З усієї паралелі майже ніхто не прагнув ставати гримеркою в театрі, а на шляху драматургині (здається, все ще не завершеному) онучка працівниці заводу мала вдосталь сміливості, але, можливо, не проявляла винахідливості.

"Масовий гіпноз" тієї похмурої школи (найбільше дратував замкнений на ключі внутрішній двір) не діяв тільки на 5-6 чоловік із паралелі. Їх стабільно лаяли "за самовираження" (це слово так і не пролунало за 11 років), і вони сумно позіхали, йдучи повз сусідню гімназію, яка випромінювала сяйво заможності та свободи.

    *Далі буде*

NB! (soyez attentif!)

Надаю таким нарисам автентичну назву: "Критфік" (від англ. critical та англ. fiction). Це означає, що в центрі оповіді - не ліричні герої, а абстрактні поняття, між якими виникають не  пейрінги, а радше логічні співвідношення. Критфік - це оповідь про цінності, де долi конкретних персонажів та сюжет розгортаються навколо абстрактних явищ, цінностей, тез та постулатів. Моральна лінія імплікована, але не імперативна.

Передтечею критфіку був соціально-побутовий англійський та французький роман епохи класицизму, далі ініціативу підхопили поодинокі есеїсти-реалісти,  після них - режисери та інші творці західноєвропейського кіно (особливо Мішель Гондрі та Жан-Люк Годар), але критфік - більш суб'єктивний, кількість оповідників може бути змінною, за сюжетними лініями стоять абстрактні філософські тези, оповідник може бути сильним полемістом, але й вигадливим оратором. Для людей з іншим життєвим та читацьким досвідом оповідник може видаватися ненадійним, але насправді більшість змальованих у цьому тексті подій мала місце в реальності.

Ще один прийом можна назвати умовно "листям зеленого чаю ©®" за аналогією (подібністю) до "айсберга" Хемінгвея, в чиїх прозових роботах загадкові сюжетні лінії та художні деталі зберігалися на глибині тексту, а подекуди й поміж рядків. Концепція "листя зеленого чаю © ®" в свідомості реципієнтів сучасної прози, особливо онлайн-прози, полягає в тому, що декілька ключових тез (смаків) розкриваються поступово, а "чайна церемонія" тут є уподібненням художніх літературних робіт до неквапливого поглинання екзотичного чаю. Оповідник, користуючись подібним прийомом, будує сюжет усього лише менш ніж на 10 ключових образах, але кожен з них має місце в оповіді, крім цього, "розкриття смаку", тобто ідеї, залежить від часу споглядання твору, швидкості його аудіалізації, а також від компанії, в якій подібні роботи читають користувачі смартфонів.

В Україні пік популярності фанфіків, їх похідних та споріднених із ними жанрів припав на 2014-2018 рр., а ось пік написання настав тоді, коли українські автори за кордоном почали користуватися письменницькими маркетплейсами. Багатомовність, нестандартний підхід до творчості та світосприйняття вивели наших авторів у топ, але потрібні ще чималі зусилля, аби залишатися в ньому надалі.

Ключові слова:

Якість освіти, позапрограмні заняття, викладачі, програми та проєкти, духовні цінності, знання, подорожі, нерівність, ідеали, суспільство, часові_паралелі,
письменницьке_приладдя, толерантність, багато_мов

Key words: artistic self-expression, literature, programmes/projects, spiritual_values, inequality, tolerance, future_of_education

Умови користування текстами:

1.*Передрук  -
тільки за згоди авторки.
Перевага надаватиметься молодіжним виданням.

Всі переклади зроблені мною самостійно й ретельно редагуються.
Публічні бети можуть бути потрібні тільки для кастильського діалекту іспанської мови та формальної японської.

2. Передрук та сайтах міжнародних НГО - бажано без докорінних змін у тексті.