Ничка
місце, де зберігається щось..."
Ще в юності, років 15 мені було, я потрапила в одну ситуацію, після якої, через страх її повторення, у мене завжди, на крайній випадок або на "чорний" день має бути заначка в ничці. Ось уже на жаргон перейшла, але більш коротку і точну назву підібрати важко.
А сталося ось що...
Поверталася від родичів з Північного Кавказу, в Мінеральних Водах - пересадка на поїзд Баку-Одеса. У мене було цілий скарб: 20 рублів. Закомпостувати квиток у плацкартний коштувало всього нічого: близько 5 рублів, значить, 10 рублів я можу витратити на подарунки матусі та сестричкам, що я і зробила, прямо на вокзалі. Накупила всяких сувенірчиків на згадку про Кавказ.
Коли підійшла черга до каси з'ясувалося, що місць у плацкартному вагоні немає, тільки в купейному, а це – 9 рублів. У поїзд я сідала з карбованцем, сподіваючись, що в купейному (я ніколи в ньому не їздила) не доведеться платити за постільне, щоб на цей карбованець я могла хоч хліба купити. А їхати близько двох діб. В дорогу мені дали простого винного винограду та мамі на гостинець шматок солоної осетрини. Постільне принесли одразу, як поїзд рушив, не питаючи, чи є у мене на це гроші. Останній рубль був заплачений і всю довгу дорогу мене діставала тільки одна думка: з Одеси ще добиратимуся 2 години, чим я там розплачуватимуся?
Жалісливі попутники, бачачи, що я нічого не їм, крім винограду, (не могла ж я їсти солону осетрину без хліба і картоплі) намагалися мене підгодувати, але я всіляко відмовлялася...
Та в мене і апетит зник у передчутті ганьби без квитка.
Приїхала до Одеси, пересіла на дизель-поїзд, який мав доставити мене до найближчої до мого будинку станції Кучурган. Щоб зменшити кількість свідків моєї ганьби, не пішла у вагон, а влаштувалася у тамбурі на своїй валізі. Перевірка не змусила довго чекати, от і з'явилися люди у формі - гроза залізничних "зайців". Попросили проїзні документи. Простягла ті квитки, які я мала, що мені ще залишалося? "Як із далеку їде дівчинка, аж із Кізляра." - сказала жінка-контролер своєму напарнику, пробиваючи компостером мій квиток.
Якби я знала, що квиток мої родичі купили до моєї кінцевої станції, до якої я ще не доїхала, а компостувати з доплатою потрібно було лише для отримання більш комфортного місця. Простіше кажучи: я ніякий не "заєць" і їхала законно.
Донести валізу додому в мене не було сил, я залишила речі в однокласниці, яка мешкає на станції, їх забрали наступного дня. Мама мене не впізнала. Я сильно схудла і була зеленого кольору, незрозуміло більше від страху чи голоду.
У мене з того часу завжди є НЗ, якась сума на "чорний" день, щоб він ніколи більше не настав...
Свидетельство о публикации №224031000888