Жигмонд з Пъятихлiвъя

Жигмонд з П'ятихлів'я

Качка індійського роду сіла надто рано.
Середина березня – а вона вже наклала зо дев’ять яєць, наскубала пуху і набула квочкового писку, що значить – повністю готова до висиджування. До цього тривалого марафону птиця повністю приготувалася, приготувалися й господарі, які заздалегідь підготували зручне гніздо для можливої кладки та потенційного висиджування – 5 тижнів. Одного ранку, всі її родичі вийшли снідати-гуляти, а наша качка не встала, як завжди – продовжувала сидіти в гнізді.
- Сиди, висиджуй! – Благословили господарі. Відтепер, вона сиділа сама в комірці сараю і виходила по бажанню, раннім ранком, або пізнього вечору, коли вже ніяка шкідлива птиця ще не ходить, або вже поховалася.

Квітень тільки почався. Якось, проходячи повз сарай, де сиділа квочка-качка, так ми називаємо не тільки курей, а й качок чи подібних птиць, які висиджують птащенят, чую: віддалений глухий, але конкретний писк, саме зі сторони гнізда. Давай провіряти: зайшов, відкрив двері навстіж, дивлюся – качка сидить, байдужа до мене, з увагою, краєм ока подивляється, що ж там біля неї.
«А що ж там біля неї?» - А там, довкола гнізда бігає біленьке пухнате курчатко, проситься назад – бо ззовні квочки дуже холодно. Добре, що Я вчасно почув і помітив це. Одразу піймав його і нести під лампу, одігрівати, показуючи мамі: а що це таке у мене в долонях - дивовижний Первісток Весни.

В нагайному порядку, мамі прийшлося придбати іще пару десятків курчат – щоби курчатко мало колектив. І коли воно стало рости, виявилося, що це – півник. А іще, через певний час, коли пір’я повністю замінило пух – це вже був прекрасний білий півник. Пізніше, йому було суджено стати нашим улюбленцем, старшим вожаком курячого двору, не на один рік.
Так виглядає життєва історія Жигмонда зі сторони. Доволі Казкова, як на мою думку.

Але спочатку було яйце.
Коли в сараї нікого не було – туди зайшла курка, щоби знестися в зручному для неї гнізді.
З самої появи на світ, маленький півник був тільки сам за себе. Звісно, він, як і всі маленькі дитятки, курчатка хотів був прив’язатися до тої особи – яку першу побачив, яка висиділа його своїм сильним теплом, яке воно відчувало.
Але не сталося. Адже Першочергова ціль кожного ново-ожилого пташеняти – вивільнитися з яйця. І жовте курчатко змогло: і продзьобати дірочку для дихання і розламати свій кокон і вилізти з нього, воно змогло уберегтися від грубих лап дорослої птиці – кожен із цих пунктів часто ставав фатальним кінцем для тих, кому пощастило менше.
Та Жигмонд зміг.
Його самотність послужила йому хорошу службу. Коли в його життєвий простір, ящик серед великих хоромів, принесли схожих на нього родичів-курчат, він відчував себе старшим, сильнішим, зібранішим, спокійнішим. Це позначилося на спілкуванні з новими сусідами-родичами: вони були набагато простіші, аніж він, який більше був з ними, але не серед них.
Вже будучи більш дорослим і вже допущеним в свійський, господарський двір, якось, під стіною біля стріхи, серед білого дня, Жигмонд помітив незвичного, дуже сірого і волосатого червяка, начебто. Підійшов і зробив пробний кльов – на смак і поворушити заодно. Почувся шурхіт, ледь чутний больовий зойк. «Напевно це варто уваги, здобич жива, треба оглянути розмір і що це» – в цьому задумі, молодий півник підійшов до фронтону укриття – там йому на очі попалася звірина, схожа на мишу, але розміром – майже як він, велика миша, дуже велика. Це був Щур. Здивуванню не було місця
Обоє істот застили в розгляді та оцінці подальших дій один одного: Півень оцінював відстань та тактику – нападу чи відскакування, Щур – завмер в очікуванні прямої агресії і чи цей птах не видасть його присутність всім іншим мешканцям подвір’я, наприклад котам.
Щур спробував відмахнутися від птаха передніми лапками і махнути мордочкою, знизу-вверх, в незадовленні, сподіваючися, що сукупність цих жестів натякнуть курці – їй тут не раді і звідси краще забратися.
«Лиш би не привернути уваги інших, лиш би…» – думалося молодому щуру, в момент проведення жесту-відлякування.
Півень за коротку мить одразу зреагував.
Щур не врахував, що в курей шия набагато довша і вона витягується далеко вперед, скорочуючи фізичну відстань між двома об’єктами. Рефлекторно, на пискучі коливання щура в в його сторону, Жигмонд, в якості самозахисту, випереджально клюнув цю велику мишу в єдину точку, яку він міг розрізнити і яка не була зубами – око.

Гам і писк, полохливий шум півника, його здивовані заклики на весь двір, а також гавкіт пса – привернув мою увагу, але Тіґра підспів першим.
Кіт негайно-же зарізав щура укусом хижака, схопив за шию і поніс розбиратися зі своєю здобиччю в інші, більш спокійні місця, а Я легко спіймав нашого умовно ручного півника і погладив його в нагороду та відспутив. Так як Жигмонд з малку ходив-переходив по людським долоням, руках – він звик і майже не чурався ласки. Він знав – як це;
та й можливість піднятися повище, погледіти на все трохи звисока – як не скористатися цим? Цей поклик висоти, така недоступна курям, але таку легка для ластівок, горобців, ворон і яструбів, особливо.