Садист

        Вітчим пив. Часто? У мене таке враження, що завжди. Але мало того, що пив, пив би собі та спав. Ні! Він над нами знущався. Старша сестра навчалася в Одесі, приїжджала лише на вихідні. Брат служив у десантних військах. Мені було років 12, а молодшій сестричці лише 7. Напившись, він провокував суїцид: брав мотузку і ліз на горище вішатися. Цим він нас тримав у постійному страху. Мама принижувалась, просила, умовляла, вибачалася, хоча, за великим рахунком, ні в чому ніколи не була перед ним винна. Вітчим настільки, просто патологічно, був ревнивий, що ревнував маму навіть до дерева або стовпа, повз який вона, повертаючись з роботи, проходила.
         Така ситуація була непоодинока, повторювалася періодично, тяглася роки, підриваючи нам із сестричкою і, звичайно, мамі нервову систему. Ми лізли за ним на чердак, як у нас у селі називали горище і мало не на колінах просили його не вішатися. Він робив вигляд, що пробачає, і спускався... Одного разу, мама не витримала. Вона сказала: "Нехай вішається! Поховаємо. Скільки можна мучитися?"
           Ми вперше не стали його вмовляти не вішатися. Займалися своїми справами цілий день. Навіть забули про його існування. Так нам було добре без його "вибриків" та й без нього теж. Увечері він зліз з чердака, як ні в чому не було, виспався там, протверезів. З того часу, як пошепотіло...