Норовлива троянда

         Жила собі в садочку троянда. Вона була найкрасивішою квіткою серед усіх. А було їх там чимало: сором’язливі волошки, веселі ромашки – їхнє сердечко нагадувало сонце, пишні, надуті від чванства півонії, тонкі та вродливі айстри, веселі дзвіночки, які обожнювали дзвонити зранку зі сходом сонця. Усе це різноманітне суспільство і не перелічити. Вони жили весело та дружно. Усі, крім троянди. Вона була найгарнішою, але і дуже норовистою квіткою. На високій ніжці, з молодими зеленими листочками, найніжнішими пелюстками рожево-багряного кольору, троянда гордо жила у центрі садочка. Все було би добре, таку красиву квітку всі б любили, як би не її гострі шипи, завдяки яким троянда мала свій тяжкий та гордий норов.
        Зранку все в садочку приходить у рух. Усі жителі його вітаються із сонечком, яке їх розбудило. Першими прокидаються дзвіночки. Вони щосили допомагають сонечку побудити інших. І усі потихеньку прокидаються, вмиваються ранковою росою, розкривають свої пелюстки, вітаючи новий день. Пізніше всіх вітається із сонцем троянда. Вона повільно та не кваплячись розкриває свої ніжні пелюстки, потягує листочки, які стають ще зеленіше, і знову мовчить, ні до кого не звертаючись.
        А тим часом у садку наростає гомін. До нього увійшла молода господиня Марійка. Вона любить свої квіти, доглядає їх, як малих дітей. Проходить золота осінь, тяжка зима, і по весні Марійка починає працю у садочку, приготовляючи ділянки, сіючи нові та старі квіти.  У дівчини вже змінилося багато квітів у її садку, але одна завжди залишалася недоторканною. Марійка турботливо зберігала корні троянди взимку, щоб вона знову розквітала навесні. І усе літо троянда радувала око цієї працьовитої дівчини.
        Зараз Марійка побачила, що в її садочку панує порядок. Усі квіти ростуть родинами у різних куточках землі садка. І тільки троянда залишається одна-однісінька. Марійка подумала, напевно, вголос, що було б дуже добре посадити тут ще троянд, таких же гарних та ніжних.
Як тільки дівчинка пішла, почалася жарка суперечка: з’являться чи ні нові сусіди? І всі з зловтіхою подивлялися на єдину троянду в їхньому садочку. Вона, натомість, зберігала мовчазність. Її гордий норов не дозволяв їй вступати в «базарні чвари». Троянду мучила лише одна думка: «Як я така красива та горда, єдина у своєму роді, буду терпіти присутність стількох суперниць? Як можна знайти ще таку, як я? Ні, я не згодна на таке приниження, ще й публічне».
І троянда з того дня закрила свої пелюстки, опустила голівку, і образливо замовкла.
      Усі спочатку здивувалися тому, що їхня королева подала в відставку, але потім про неї зразу ж забули, бо троянда не була сусідам ні другом, ні приємним співрозмовником. Квіти навіть сподівалися, що Марійка прибере троянду з очей, та вона того не зробила. Ця троянда і досі була улюбленицею дівчини, і вона її залишила такою. Марійка намагалися пробудити троянду до життя, але та залишалася байдужою до турботливих рук дівчини. І тоді Марійка висадила навкруги улюбленої квітки її родичів – чудові рожеві кущі. Вони були не менш гарні, ніж ображена троянда, та зовсім не пихаті, як вона.
      Усі квіти зразу перейнялися симпатією до нових сусідів. Рожеві кущі росли сукупно, весело та дружно. На одному кущику росло по сім троянд ніжного рожево-кремового кольору. Чванливі півонії навіть прийнялися загравати до нових дівчат. Але взаємності вони не отримали.
-Чому наша сусідка заснула та не прокидається? – спитала одна з рожевих троянд.
-Її дуже образила ваша поява тут. Вона не звикла мати конкурентів – зі сміхом відповіли троянди веселі ромашки.
      Ромашки відверто насолоджувались сонцем. Зараз воно гріло як ніколи, ромашки в його світлі виглядали, як золото. Тут у діалог втрутився тюльпан. Він був незвичного світло-блакитного кольору і саме цим вирізнявся серед своїх родичів.
    -Та покиньте ви всі ту вискочку! Скільки років ми тут живемо, а від цієї гордячки ні привітання, ні доброго слова, ні пари з вуст! Вона вважає, що ми недостойні з нею розмовляти, той і хай спить собі далі….
Рожева троянда замислилася. Вона була ще дуже молода, це перший сезон, коли її висадили тут. Троянда не бачила різниці між собою та іншими квітами. Усі вони різні, навіть дуже, але в цьому і є вся суть. Однаковим істотам тяжко б жилося на світі. Нова жителька вирішила попросити допомоги в своїх сестер, щоб розбудити ображену троянду. Вони з радістю зголосилися допомогти. Їм не було відомо таке почуття, як пихатість, а тільки чуйність і доброта.
      Усі разом почали шелестіти листочками, шепотіти ніжні слова сплячій троянді. Здається, навіть вітерець вирішив допомогти їм в їхній праці. Він ніжно та тремтливо доторкався до троянди, яка опустила листочки до землі. Але усі зусилля були марними. Троянда все чула, та все одно залишалася мовчазною. Її бувала пишність форм перетворилася на закритий ображений бутон.
-От бачите? – викрикнув блакитний тюльпан – усі ваші зусилля марні. Ця «міс Всесвіт» не прокинеться навіть заради нашої господині.
Усі сумно зітхнули та залишили спроби. Зрештою, це не їхня справа. Якщо хоче ображатися, нехай ображається.
      Тим часом літо добігало кінця. Марійка поступово готувала свій садок до холодної пори. Вона викапувала все те, що вже зав’яло і не розквітне до кінця серпня. В неї вдома скопилося чимало насіння та саджанців тюльпанів. Час ішов, і настала черга троянд. Марійка викопала ображену зів’ялу троянду та віднесла додому. В неї було недобре передчуття, що це було останнє літо, коли її улюблена троянда росла та квітла у саду.
      Пролетіла золота осінь, настала сніжна зима. Троянда так і не відродилася в теплі дому, у горщику зі свіжою землею, із добривом. Тоді Марійка дістала троянду з землі і поклала її корні у миску з водою, сподіваючись на новий росток. Дівчина кожен день перевіряла свою роботу, але результату не було.
     Час летить невпинно і безжалісно. Сніги розтанули, сонце вийшло на звичну роботу – зігрівати своїм теплом землю. У квітні, коли все прокидається від сну, збулися сподівання Марійки – з зів’ялої троянди проклюнувся новий паросток, ніжно-зелений та тонкий. Це була дочка норовливої троянди, яка не винесла свого гордого норову та можливих конкуренток. Коли прийшов час, Марійка, посадила цю нову троянду у садку на тому ж місці, де була її попередниця.
Прийшло веселе тепле літо. Садок дівчини знову заграв яскравими кольорами різноманітних квітів. Усі знову прокидалися, розквітали, віталися із сонечком, та й шукали оком відому їм троянду. Але на її місці всі побачили ніжну молоду квітку, з тонким стеблом, зеленими листочками та ледве-ледве відкритими рожево-багряними пелюстками.
    -Хто ця незнайомка? – запитав усіх блакитний тюльпан. Він був не менш гордий, ніж норовлива троянда, але цього ніхто не знав. Тюльпан вміло приховував це. Але сам він думав про себе, що в нього блакитна кров. І це означає, що він тюльпан-король. Саме тому тюльпан більше всіх не любив троянду. Вона йому відмовила в його почуттях: «А яка була би пара! Король та королева разом!» - так думав цей пихатий тюльпан і досі. Але про це ніхто не знав. Тюльпана всі любили та поважали. Особливо метелик, який кожен день літа прилітав до квітів на гостинець.
     Тим часом всі продовжували розглядати троянду-незнайомку. Ті ж самі рожеві троянди, які росли кущами, теж дивилися на неї і думали, що це найгарніша квітка, що вони бачили. Нарешті незнайомка прокинулася зовсім та розкрила свої пелюстки. Всі зойкнули. Вона була ще красивішою, ніж її попередниця. Квіти мовчки чекали, поки троянда заговорить. Вони думали, що в неї такий же гордий норов, як і у її матері. Але це було не так. Молода троянда подивилася на всіх, і мовила тихим ніжним голосом:
-Доброго ранку, шановні сусіди та сестри. Я так рада вас всіх бачити. Ви такі добрі та чуйні.
     Усі завмерли. Це було повною несподіванкою, що ця троянда така дружня та мила. Квіти швидко її полюбили та потоваришували з нею. Троянда найбільше любила спілкуватися зі своїми сестрами на рожевому кущі, вони сміялися та теревенили. У садочку стала ще більш дружня атмосфера, ніж була раніше.
Якось у садок завітав метелик. Він одразу полетів до блакитного тюльпану, а потім і до всіх. Побачив він молоду троянду, та й зразу полонила його серце. З того дня метелика було не прогнати з садочка.
Блакитний тюльпан заходився з ревнощів. Він ревнував і метелика, і троянду, чия увага йому не діставалася. Зі злості тюльпан навіть почав осипатися. Це помітили й інші квіти. Вони дивувалися, що це сталося з тюльпаном, бо не знали правди.
А Марійка задумала позвати гостей. До неї мала прийти подружка Саша, яку давно вже не бачила. Дівчина прибрала в домі, повідкривала всі вікна, щоб зайшли до кімнати сонечко та свіжий вітерець. Накрила на стіл, та і задумала прикрасити його гарним букетом квітів. Марійка вийшла до саду, та зупинилася у нерішучості. Стільки всього красивого, яскравого, і так шкода цю красу зрізати! Трохи подумавши, дівчина зрізала кілька тюльпанів, а з ними і блакитний, п’ять півоній, сім айстр та три рожеві троянди. Всю цю пишність Марійка принесла в дім, розставила по букетам у вазах. Зразу ж у кімнатах розлився ніжний чудовий аромат літа та життя.
Прийшла дорога гостя, яку довго чекали.
-Які чудові квіти! – захопилася Саша, - вони просто неймовірні.
     І дівчині зразу ж захотілося побачити їх всі. Подруги вийшли у садочок. Марійка вела Сашу з однієї ділянки ділянки на іншу. І тут Саша видала пронизливий вигук:
    -Боже, яка троянда! Це найгарніша троянда, що я бачила в житті!
    І вона почала випрошувати в Марійки цю квитку у подарунок. Марійка похмурніла. Це була її троянда, і тільки її. Дівчина відродила квітку зі смерті. Троянда стала ще гарнішою, ніж була. Але, подумалося Марійці, та троянда, яку вона так пестила, більше не тут. Це була нова троянда, яка виросла зі старої квітки. І Марійка вирішила подарувати цю чудову квітку подрузі. Та взяла з неї обіцянку посадити її в себе. Дівчина не збиралася зрізати троянду ножем. Вона її викопала з землі з коренем, щоб Саша могла посадити квітку в своєму саду. Марійка не могла помітити, що у її садочку все ридає: квіти, кущики, та бідний ніжний метелик. Всі вони оплакували втрату цієї гарної квітки, яка стала їм другом.
    Саша турботливо віднеслась до дарунка. Вона здобрила землю у своєму садку, підготувала місце під своїм вікном та і посадила троянду. Квітка швидко прижилася на новому місці, бо була молода. В неї з’явилися нові друзі – ластівки. Вони звили гніздечко на даху дому.
    У садочку Марійки настала незвична тиша. Всім було сумно та болісно без своєї подруги-королеви. Але їх зігрівала думка, що троянда жива та здорова, приносить радість добрій та чуйній дівчині. Пройшов час, і Марійка висадила в садку нові троянди, такі ж красиві та ніжні. Вони стали прикрасою садочка. Але всі квіти пам’ятали  ту єдину, яка спочатку була горда та неприступна, та все ж таки змогла відродитися знову. Ще красивішою, але не більш гордою, а навпаки – чуйною, доброю та щирою.