Солдатам!

Смерть живе і плете непорушнії «скрєпи»
на просторах безкрайньої неньки-Вкраїни вовік.
Прикрашались хороми й халупи із крепом,
під набати і труби, хоругви святі й вокаліз.

Скільки вас, хто не вміють відбитись?
Скільки вже розстріляв той свинець?
Тільки все ж, як мотузці не витись,
у петлі ми знаходим кінець.

Мокші-нелюди нам посилали
танки, міни, – бійці лиш співають і б'ють.
У невизнанні вони, не в опалі,
були першими в кожнім бою.

Хай петля, як зміїне те жало,
хай отрути краплина й під серцем кинджал,
та тримались смертельно солдати, -
без утоми мотор їх все стукав нараз.

І герої змогли! Українці-надлюди!
Хай життя не пізнали, не встигли, на жаль,   
сплюнуть кров'ю вони, бо не слухають суддів, -
хоч загинуть, аби добивать й доспівать.

Нам не треба сьогодні печалі -
Висота наша гордість, сміливість і совість Христа,
Ми згадаємо всіх, хто на небо відчалив,
щоб до того, мотузка пуйла догнила.

Щоби мокші спокійно не спали!
Щоб не чувся вдові зойк і плач!
Щоби старих гріхів не списали!
Щоб згинув кремлівський недолюдок-кат!

 А коли блискавиці заграють Вкраїни,
й переможно похідна аби заспівала труба,
ми тоді поцілуєм в порожні очниці
надто рано полеглих великих солдат черепа.


- «ВІННИЦЯ: …відголоски життя», том 9