Дуже важко і боляче втрачати друзів. З якими колись думав і відчував однаково. В основному це стосується жінок знайомих по життю та по Фейсбуку.
Вони поїхали на початку другого етапу війни до Європи і тепер більше не повернуться в Україну. Ніколи. Багато хто вже знайшов там нових чоловіків, розлучився зі своїми колишніми, пораненими або досі воюючими. І влаштувалися на добру роботу. Є такі, кому просто нема куди повертатися.
Я знаю, що вони люблять Україну. Але вже ніколи не повернуться. Їхні діти та онуки не будуть уже говорити українською мовою. Це не можна назвати зрадою, це щось інше, і від цього гірко подвійно.
Це як із коханою жінкою. Можна зберегти добрі стосунки. Можна ще довго розмовляти на загальні теми. Але любов крапля за краплею випливає із серця...
Капля за каплей!
© Copyright: Пилипенко Сергей Андреевич, 2024
Свидетельство о публикации №224060601143
Свидетельство о публикации №224060601143
Рецензии