Прощай

         Прощай! Щодня, з моменту нашої зустрічі, готувалася до цього. Знала, відчувала, що ти довго не витримаєш. Не можна двічі на одну річку. Не можна! Ми різні, дуже різні. Ти - потайливий, стриманий, не в ладах з гумором. Я, навпаки - навстіж, "відкрита, як господарська сумка", як часто повторює моя найкраща подруга. Люблю жартувати, сміятися, кепкувати... Дивуюся, що ти й так довго протримався... Два роки! Цілих два роки. Це – межа. На тебе більше, знаю, не вистачає. Втомилася виправдовуватися з того чи іншого приводу, з не так сказаного, або зробленого. Відчувати себе винною через те, що ти не те зрозумів, або подумав. Так, характер у мене – не подарунок. Зі мною складно. Бачиш? Самокритична. Хочу щоб знав: я ні про що не шкодую. Ця зустріч була потрібна нам обом. Дозволила все переоцінити, передумати, переусвідомити.
         Вчора ти вперше не відповів на мій дзвінок... Не захотів? А мені так потрібно було просто почути твій голос. Сказати: "Привіт!" Відчути твій подих і зрозуміти: пам'ятаєш! Потрібна! В унісон!!! Слова, думки... З півслова, з напівпогляду.
Не сталося...
         ПРОЩАЙ...