Комплекси. 21

ЗАМІЖЖЯ.
               
                Свої спогади я назвала "Комплекси". Це останній, двадцять перший уривок повісті. Настав час закруглюватися.
                Вони, ці комплекси, мене переслідували все життя, заважали правильно сприймати себе, особливо у плані стосунків з молодими людьми. Якби моя мама хоч трохи зазирнула в мою проблему або поводилася інакше, коли при ній починали обговорювати мою непоказну зовнішність, можливо, не проріс би так глибоко комплекс "некрасивості", не отруював усе моє існування з дитинства, а особливо в юності, коли подобаються і хочеться подобатися. Я завжди говорила оточуючим, що нізащо заміж не вийду. І не тому, що не хотіла, я думала, що мене ніхто не покохає
всерйоз і не візьме за дружину. Те, що хлопці до мене ставилися добре, я сприймала, як просто дружні стосунки, не більше. І перше кохання у мене не склалося, було невдалим. "Ми вибираємо, нас вибирають, як це часто не збігається..." Не думала, не чекала, що мене можна полюбити, за те, що я просто є, живу, дихаю, радію життю, з усіма моїми перевагами та недоліками. А як хотілося кохання, справжнього, вірного, одного на все життя. Дорожити кожною миттю, прорости душею, жаліти та бажати...
              Я не скажу, що комплекс цей та й інші залишив мене назавжди після заміжжя, просто я трохи інакше стала їх сприймати, з легким гумором.
               Якось до нас у гості прийшла землячка мого чоловіка, що гостювала в нашому місті у сина, тітка Моря, так її чомусь величали в селі, хоча в неї було звучне ім'я Маріанна. Мабуть, односельці вирішили, що, мовляв, ім'я не сільське та спростили до невпізнання.
              Як прийнято в гостинній та хлібосольній Україні, ми швиденько накрили стіл, посадили гостю на почесне місце... Після чаю з домашнім тортиком, а треба сказати, що пекла я відмінні пироги, торти, печиво та домашньому завжди віддавала перевагу ніж купленому (хоча це забирало багато часу, але у вихідні його було достатньо), перейшли на обговорення останніх сільських новин.
              -"Тьотя Моря, і що у вас там новенького?"
На що наша гостя, без жодного переходу, може, винце подіяло, випалила:
мовляв, нічого особливого, "та вся станція гуде!"
-"А про що гуде?"
Та всі кажуть, що такі у "Н" хлопці гарні, а таких баб поганих взяли!
                І це вона сказала мені, про мене ж!
А саме напередодні одружився Віталін старший брат Володимир.
Якби мені про це сказали раніше, до заміжжя, я б дуже образилася, навіть би тишком-нишком заплакала десь у куточку, а тут я посмілішала до невпізнанності: мене покохали, вибрали, на руках носять, порошинки здувають... Та й зрозуміла на той час, що жінки не поділяються на красивих і не красивих. Вони поділяються на коханих і не коханих.
                Впевнена в собі, вже обрана, заміжня, шанована та кохана, я парирувала:
- "Коли я вашого Віталія привезла до свого села на Одещину, то всі мої сусіди сказали: "Наша Тамара могла когось і кращого вибрати!"
Це був такий жарт від мене, бо мій обранець був найдостойніший з усіх, кого я знала раніше.
                Бідолашна тітка Моря! До неї дійшло, що вона зморозила. Як вона вибачалася! І при кожній зустрічі, надалі, завжди намагалася вибачитися: "Донечко, я ж не подумала!"
                Потім ці ситуації-комплекси я, обігравши, в жартівливій формі розповідала друзям та приятелям, усі животи надривали і не вірили, що про мене могли так говорити.
                І найсмішніше, що коли я приїхала додому, до мами, з молодим чоловіком у відпустку, пів-села "свекрух", що не відбулися, хотіли мене в невістки, як виявилося. Я в їхніх очах була красунею, розумницею, працьовитою, вмілою, у мене була найкраща в селі хода, я не ходила, а літала... Одна сусідка, тітка Маруся, мама мого однокласника, сказала навіть: "Вийду на дорогу і за кілометр бачу, що Тамарочка зі школи повертається, по ході дізнаюся. Багато хорошого я про себе почула. Де вони були раніше? А мама їм відповідала: "Як взяли заміж, то всім почала подобатися!"
                Пам'ятаєте, як у мультику, коли мужик корову продавав і не міг подати товар обличчям, а коли йому зголосилася допомогти людина, яка зналася на торгах, і підняла рейтинг корови до небачених висот, мужик сказав: "Така корова потрібна самому"...
                На цьому, гадаю, варто поставити крапку. Завершено повість "Комплекси". Починається нове, доросле життя, заміжне життя. Дитинство і юність залишилися позаду, але ... життя продовжується і ...