Не люблю молоко...

       Зрозуміла, нарешті, що ми не зможемо бути разом. Просто тому, що я ні з ким і
ні за які пряники не захочу і не збираюся тебе ділити.

       Я б не змогла жити, якби була для тебе не на першому плані, щоб хтось був важливішим, ніж я. Щоб ти міг перервати на півслові нашу розмову або переніс її на
інший час..., тому що тобі подзвонив хтось потрібніший... Я по-іншому до всього
ставлюся.

       Для мене, все, що стосується тебе – найголовніше!
А інакше й не може бути. Це у вас, чоловіків, насамперед літаки. Ми ж, якщо любимо, віддаємося до останньої крапельки, до останньої клітинки, до останньої рисочки.

       Ще: я дуже негативно ставлюся до всіх шкідливих звичок. Я постійно просила б, благала тебе не пити і не курити, не ..., не ..., і в результаті ... ти б мене зненавидів. Як сильно потрібно любити людину, щоб виконання її прохань та бажань
приносили радість, щоб хотілося виконати їх за першим покликом.

       До кінця не можу зрозуміти, усвідомити та повірити: чи справді ти мене кохаєш? Швидше за все, це я своєю емоційністю захлеснула тебе, заполонила своїми зізнаннями та одкровеннями: ось воно - ВЗАЄМНЕ КОХАННЯ.

Ти так спокійно жив, все розкладено по своїх місцях та поличках, все спокійно,
передбачувано, ніяких дилем...
      
        Де взялось це цунамі, в моєму обличчі, яке перевернуло всі твої підвалини, образ життя та спосіб думок?

Чи це тобі потрібно? Адже досі, до моєї появи, тебе все влаштовувало.
Жінка взагалі дуже тонко відчуває найменші нюанси нерішучості у діях
коханого. І не вибачає їх. Тільки тому не відбулася перша наша зустріч. Я зрозуміла, відчула шкірою, що ти не готовий до неї, не знаєш як поводитися. Дала тобі час подумати, розібратися в собі.

        Щоб не дізнатися, що ти пішов задки, вирішила заздалегідь оголосити, що у мене із зустріччю не виходить... Так би мовити: ґрунт прозондувати. Думала станеш наполягати, домагатися, але... ти тільки з полегшенням видохнув. Так мені принаймні здалося після розмови.

         Довго не поверталися до цього питання і воно зависло у повітрі.
Потім, набравшись сміливості та нахабства, я запропонувала зустрітися десь на нейтральній території, у невимушеній обстановці.

         Їхала у відрядження на кілька днів і запросила тебе до того міста. Не
замислюючись, хоча б заради пристойності, ти послався на свої побутові проблеми, на мій погляд, дуже незначні і розв'язувані, і ми не зустрілися. Забоявся?
         А як нам була потрібна ця зустріч, щоб подивитися у вічі, відчути
дихання, доторкнутися душами, зрозуміти: чи створені ми один для одного? Чого ми так боїмося ... реальності, чи це потрібно ..., чи взаємні наші почуття?

           Знову пройшли в розлуці довгі місяці, але, як і раніше, не було жодної певності у відносинах і зрушень з твого боку, щоб все ж побачитися.
Знову попереду намалювалося відрядження. Ти попросив повідомити точне місце та
час, обіцяючи приїхати, де б я не знаходилася, але раптом, за тиждень до такої бажаної, для мене, зустрічі знову схибив, цього разу здоров'я підкачало, ти поскаржився на нездужання. І знову мені довелося взяти ініціативу у свої
руки, щоб не було так боляче та непробачливо, аж до розриву стосунків, якщо зустріч не відбудеться з твоєї вини.

           Знову вирішила звалити на свої тендітні плечі чергову "незустріч".
А мені мріялися наші прогулянки при місяці, піджак із твоїм запахом, що обволікає коханням і турботою, що зберігає твоє тепло, на моїх плечах, розмови ночі безперервно, твої ласкаві губи та сильні обійми, від яких задихаєшся, але бажаєш, щоб вони тривали вічно..., твоє бажане тіло, створене тільки для мене...

           Не справдилося. І швидше за все: не справдиться. Ніколи. Я це все собі понавигадувала.

А знаєш, на відміну від тебе, я не люблю молоко.