Портрет злодея Буковины
Чем же знаменит сей персонаж?
Его отец был активным участником украинского образовательно-культурного объединения на Буковине, за что подвергался притеснениям со стороны румынских властей, в итоге был лишен гражданства Румынии.
В 1921 году семья переехала в Черновцы и его отдали в украинскую школу. Впоследствии по распоряжению румынских властей он был переведен в румынскую гимназию «Арон Пумнул». Был членом румынской скаутской организации «черчеташей», пел в хоре и рисовал.
С началом 30-х годов активно участвует в молодежной организации Пласт. В конце лета 1932 года, он печатал и распространял с друзьями-пластунами листовки и брошюры о голоде в Советской Украине. В июле-сентябре 1933 организовал водный поход на самодельной лодке - чайке по Пруту и Дунаю, к Черному морю.
Думаю уместно будет пояснить читателям, что такое "Пласт" и какую роль он сыграл в становлении будущего полковника, организатора Буковинского куреня, на базе которого был сформирован полицейский батальон, известный тем, что он сжег белорусскую деревню Хатынь вместе с ее жителями.
Пласт - украинское националистическое движение Скаутского типа, возникшее вслед за английским, немецким и другими национальными молодёжными движениями в 1911 году на части территории нынешней Украины, которая входила в то время в состав Австро-Венгрии.
Название Пласт происходит от украинского «пластун» — казак-разведчик.
«Пласт» был запрещён сначала румынской и польской, а затем немецкой оккупационной властью, поскольку многие члены «Пласта» действовали в Организации украинских националистов.
В конце 1980-х годов организация возобновила свою работу на Украине, однако в основном она активна в западных регионах страны.
В июне 1932 г. Пётр Войновский стал членом ОУН.
С 1934 г. по январь 1936 г. служил в румынской армии и получил в штабной академии специальность — топография и картография. Его особые успехи в военном обучении и службе в армии давали возможность преподавания в военной академии и прекрасную карьеру офицера в армии Румынии при одном условии: изменить имя на «Петру Войниску». Как член ОУН (с 1932 г.), он получил разрешение от руководства остаться в армии, но он отказался изменить фамилию и был демобилизован.
После армии работал в нефтедобывающей компании, заочно получил инженерное образование в Немецкой Высшей Электротехнической Школе.
После начала Второй мировой войны был мобилизован в румынскую армию как резервист с присвоением воинского звания поручик.
Перед вступлением советской армии на Буковину, в ночь с 27 на 28 июня 1940 года провел операцию по завладению оружия и амуниции отступавших румынских инженерных частей.
С 1940 г. — военный референт ОУН, а после ареста руководителя ОУН на Буковине Виктора Кулишира, начинает выполнять его функции. После раскола в ОУН примкнул к фракции Андрея Мельника.
Андрей Мельник в годы Первой мировой войны, будучи сотником добровольческого Легиона украинских сечевых стрельцов, воевал на стороне Австро-Венгерской империи против русской армии, но не слишком удачно – попал в плен, из которого бежал вскоре после Февральской революции, затем он воевал в петлюровской армии, а после Гражданской войны занимался подрывной деятельностью в Польше. В конце 30-х годов немцы, заинтересованные в ослаблении Польши, завербовали Мельника.
Из показаний заместителя руководителя диверсионного управления абвера (разведки и контрразведки) полковника Эвина Штольце:
«Мною лично было дано указание руководителям украинских националистов, германским агентам Мельнику (кличка “Консул-1”) и Бандере организовать сразу же после нападения Германии на Советский Союз провокационные выступления на Украине с целью подрыва ближайшего тыла советских войск, а также для того, чтобы убедить международное общественное мнение в происходящем якобы разложении советского тыла».
«Украинский народ, многовековая борьба которого за свою свободу не имеет равных в истории других народов, от всей души поддерживает идеалы Новой Европы. Весь украинский народ жаждет принять участие в реализации этих идеалов. <…> Мы просим, чтобы нам позволили идти плечом к плечу с легионами Европы и нашим освободителем – германским вермахтом, и поэтому мы просим разрешить нам создать украинское военное формирование», – умолял Мельник Гитлера вскоре после того, как тот напал на СССР. В этом тексте всё «прекрасно». И то, что «многовековая борьба» украинцев за национальное освобождение не имеет аналогов в мире (это анекдотичное мессианство унаследовали нынешние украинские националисты), и то, что германский вермахт – армия свободы…
Листовка за подписью Мельника, обнародованная 5 июля 1941 года, заканчивается лозунгом: «Смерть жидовским прихвостням – коммунобольшевикам!». А в мельниковской листовке ОУН(М), обращённой к молодым украинцам, написано: «ОУН несёт Тебе, украинская молодёжь, освобождение, свободу и светлую национально-естественную жизнь на Твоей земле, где не будет: НИ КАЦАПА, НИ ЖИДА, НИ ЛЯХА».
С приходом гитлеровцев Мельник вошёл в состав так называемой Украинской Народной Рады, целью которой было «достойно представлять украинский народ перед немецкими официальными лицами, которые находятся в Украине».
Бывший сечевик верно служил нацистам почти до самого конца Второй мировой войны. Лишь в феврале 1944 года те заперли Мельника в привилегированном концлагере Заксенхаузен, так как были недовольны антинемецкими интригами его соратников. Однако просидел под нацистским замком Мельник недолго. В октябре 1944 года немцы его освободили.
После войны Мельник, сотрудничая с западными спецслужбами жил в Люксембурге. В 1957-м он выдвинул идею создания «всемирной организации украинцев», и она была реализована вскоре после его смерти. До развала СССР руководимый мельниковцами Всемирный конгресс украинцев занимался подрывной идеологической работой, а когда Украина обрела «независимость», его агенты открыто занялись перепрошивкой украинского самосознания. И надо признать: их деятельность возымела эффект.
После начала войны между Германией и СССР, и отступлением советских войск из Буковины Войновский силами подполья начал занимать украинские населенные пункты и устанавливать в них украинскую администрацию. Вскоре пришедшие румыны объяснили Войновскому, что таким, как он, они не рады. Румыны объявили, что вся Буковина по согласованию с немцами переходит под их контроль, так что никакие украинские националисты им тут не нужны и ловить им тут нечего, а если хотят создавать украинское государство, пусть уходят в УССР.
Войновскому дали время на то, чтобы собрать добровольцев со всей Буковины и уйти вместе с ними. 28 июня 1941 года он провел переговоры с представителем немецкой оккупационной администрации генералом Альфредом фон Еклем, по формированию групп для борьбы с большевиками. В результате чего была сформирована «походная группа», которая отправилась в Киев.
Дискуссионной темой в современной историографии является участие Буковинского куреня в расстреле евреев в Бабьем Яре в сентябре 1941 г. Существуют разные мнения. Считается, что бойцы Буковинского куреня принимали участие в расстреле евреев в Бабьем Яре, в последнее время это пытаются отрицать, однако факт лояльного отношения "буковинцев" к фашистским оккупационным властям, массово истреблявшим советских граждан и в особенности евреев, никем не отрицается.
В 1945 году Войновский не без помощи американской разведки бежал в американскую зону оккупации, в 1949 перебрался в США где работал в электрокомпании, в 1979 году вышел на пенсию
Участвовал Войновский в восстановлении деятельности Организации Государственного Возрождения Украины и Организации бывших украинских воинов в Америке, член Украинского свободного казачества.
В 1995 году сбылась "мечта всей жизни" Войновского, в Черновцах был поставлен памятник «героям Буковинского куреня». Памятник выполнен в виде изваяния архангела Михаила в украинской вышиванке, с щитом и мечом. На щите - цитата из так называемых «десяти заповедей украинского националиста». Но самое интересное, что памятник тот находится в сквере на углу улиц Русской и Садовского, рядом с Центральной синагогой.
Умер "герой" 6 апреля 1996 года в Нью-Йорке.
Так за что же боролись и сегодня воюют украинцы?
- Декларация независимости Соединенных Штатов Америки, основанной на положениях английской Великой хартии вольностей, в трех словах формулируется как право каждого на свободу, равенство и стремление к счастью, в виде нажитого имущества.
О какой свободе может идти речь если украинцев сегодня отлавливают на улицах и отправляют в окопы, равенство как то не вяжется со стремлением жить на земле где не будет: НИ КАЦАПА, НИ ЖИДА, НИ ЛЯХА, а эмигрантскому счастью разбежавшихся "в чем были" по всему миру украинцев едва ли кто то позавидует...
Что касается скаутских организаций, которые "за все хорошее против всего плохого", то они всегда были "школой", готовившей защитников интересов буржуазии и судьба Петра Войновского тому наглядный пример...
Свидетельство о публикации №224072601291
в Чернівцях лікаря Володимира Гузара і організаторки жіночого руху на Буковині Ольги Захарівни Гузар. Ростислав під впливом батьків і за їх прикладом брав активну участь у національно-визвольній боротьбі. Свідчення попередніх заарештованих спонукали органи НКВД звернути увагу на сім’ю
Гузарів і 30 жовтня 1940 р. Р.Гузара заарештували. Допитували його 2 тижні,
однак 15 листопада з-під арешту звільнили 18. Пояснення цьому він зробив
20 квітня 1944 р., коли вдруге потрапив до слідчих НКВД: «У 1940 р. ОУН,
до якої я належав, була розкрита, і її члени, в тому числі і я, були заарештовані органами НКВД. Перебуваючи в ув’язненні, я дав зізнання про роботу
підпільної ОУН і видав таких відомих мені членів організації: Кулишіра Віктора 19
, Рущак 20, Кіндзірську 21
, Курчака 22 і Крижанівського Леоніда 23.
Коли я був в ув’язненні, то мені запропонували працювати на користь радянської розвідки, на що я охоче погодився, після чого був звільнений з тюрми.
При відступі Червоної армії з Чернівців я збирався евакуюватися, але в останню хвилину мені подзвонив хтось із співробітників НКВД, назвав мене по
псевдоніму, запропонував залишитися у Чернівцях і продовжувати працювати на користь радянської розвідки. Я вирішив залишитися. Перед відходом
Червоної армії я не зміг побачитися із працівником НКВД, з яким мав зв’язок.
Я заходив на квартиру, де ми зустрічалися, але там нікого не було.
Коли німецькі і румунські війська окупували Чернівці, мене зустрів член
ОУН Войновський Петро, який запропонував мені в обумовлений час прийти
на нараду в готель «Чорний орел». 6 липня 1941 р. годині о 9-й вечора я
прийшов у готель «Чорний орел», де в залі були збори, на яких були присутні
німецькі офіцери. Із членів ОУН на цих зборах були: я, Войновський, Шемчук, Фурман, Якубовський Ярема, пізніше працював в українській поліції у
м. Києві, Мичковський, дантист. На цих зборах виступав Войновський. Ми
одержали настанову: 1. Вияснити, де переховуються червоноармійці і повідомити німцям; 2. Вияснити, де знаходиться майно, документи, бензин;
3. Розшукувати всі військові документи і здавати німцям; 4. Вияснити, що
роблять румуни. З цієї наради всіх розвезли по домівках на машинах.
У цей же самий час члени ОУН Войновський Петро, Зибачинський Орест
і Джуліба (керівник ОУН в м. Чернівці) вели переговори з представником
керівництва Бандери Кіндзірським 24, якого за завданням Войновського привів
я, але на переговорах я присутній не був, оскільки мене з кімнати видалили,
і про що у них ішла мова, я не знаю.
Войновський, Зибачинський і Джуліба роз’їжджали по районах на німецьких автомобілях, куди возили листівки, які друкував я. Листівки були підписані Мельником і закликали об’єднуватися в ОУН.
Після виїзду німецької комендатури із Чернівців все управління перейшло
до рук румунських властей, які почали переслідувати ОУН. Переслідувані
румунськими властями активні члени ОУН — Войновський, Зибачинський,
Якубовський — виїхали на Україну. Оскільки я був зв’язаний тільки з Войновським і Зибачинським, то після їх від’їзду з Чернівців я втратив зв’язок з ОУН і
поступив на роботу в фірму «Електрон» радіотехніком. 27 січня 1942 р. я був
арештований румунською сигуранцою. Слідство вів Костиняну. В тюрмі
просидів до 3.04.42 р.» 25.
Щирі зізнання не врятували Р.Гузара. Його звинуватили в тому, що він,
будучи активним членом антирадянської ОУН у період окупації німецькорумунськими військами м. Чернівці, активно провадив націоналістичну агітацію, друкував і розповсюджував серед населення оунівські листівки. Будучи заарештованим в 1942 р. румунськими властями за оунівську діяльність,
був завербований сигуранцою і як агент залишений після вигнання окупантів
з Буковини із завданням шпигунського характеру. 28 листопада 1944 р.
Військовий трибунал військ НКВД у Чернівецькій області засудив Р.Гузара
до 20 років каторжних робіт і позбавлення прав на 5 років. Вирок був остаточний і оскарженню не підлягав 26. 20 вересня 1945 р. Р.Гузар помер від
крупозного запалення легенів у Північно-Східному виправно-трудовому таборі («Севвостлаге») у Магаданській області, де й похований 27.
4 листопада 1940 р. був заарештованийВікторТодоровичКулишір, 1917 р.н.,
студент юридичного факультету Чернівецького університету, член ОУН з 1938 р.,
який з жовтня 1940 р. виконував обов’язки провідника ОУН Буковини 28. Йому
інкримінували членство в ОУН, за дорученням якої він придбав зброю для
здійснення терористичних актів проти представників радянської влади, а такожпроводив контрреволюційну пропаганду 29. 14 лютого 1941 р. старший слідчий слідчастини УНКВД молодший лейтенант держбезпеки Кузьмін змінив
формулювання підстав арешту. Тепер В.Кулишір був учасником контрреволюційної ОУН, яка ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення
Самостійної Української Держави.
На перших же допитах В.Кулишір розкрив структуру обласної організації,
зазначивши, що центр ОУН знаходиться в Чернівцях, є комітети в районах,
які побудовані по трійках і п’ятірках. Обласний провід має зв’язок із закордонним центром ОУН у Бухаресті та з Галичиною. Керівництво низовими
організаціями здійснювалося викликами і наїздами. Зустрічі відбувались на
явочних квартирах у Лесі Никорович, Петра Войновського і в нього, Віктора
Кулишіра 30. Він зі своїми однодумцями готував кадри для виступу проти радянської влади. Нових членів направляли для роботи в міліцію. Організували збирання зброї, кількість якої знає Войновський. Зброю отримали від поляків (які тікали в 1939 р. до Румунії), румунів та німців.
Кулишір також зізнався в тому, що обласний провід через свого зв’язківця одержав із Західної України Програму ОУН і вказівки щодо посилення
роботи по залученню до ОУН молоді та накопичення зброї. Проте, вказівки
О.Зибачинського, одержані у жовтні 1940 р. здивували Кулишіра, оскільки
рекомендували припинити відбір молоді до ОУН і не вести ніякої роботи
проти заходів радянської влади. Ці вказівки приніс кур’єр Юрій Фурман, який
відвозив звіт Зибачинському 31.
Кулишір зазначив, що йому пропонували працювати на німецьку розвідку, та він відмовився. Але з його відома до цієї роботи були залучені П.Войновський і Л.Никорович, а член німецької комісії Королюк передав Войновському радіостанцію і дав завдання вести розвідроботу проти СРСР на користь
німецької розвідки 32.
На допиті 26 листопада 1940 р. він назвав керівників та активних членів
ОУН Буковини Дмитра Яремчука, Ростислава Гузара, Мирослава і Лідію
Кіндзірських, Целестина Суховерського, Антоніну Рущак. 17 і 20 лютого
1941 р. до цього списку додалися вже заарештована М.Зибачинська, П.Войновський, О.Зибачинський, Ю.Фурман, а також псевдоніми і справжні прізвища керівників з периферійних осередків у Брідку, Чунькові, Василесі, Ревному. Назвав він і кількість членів окремих осередків ОУН. Всього, заявив він,
організація налічує 110 членів 33.
Свідчення О.Князько, М.Зибачинської, З.Бідняка, Р.Гузара, В.Кулишіра,
А.Рущак дали можливість органам НКВД розгорнути широку роботу по
ліквідації підпільної мережі ОУН в області, зокрема по розконспірації сільських
осередків. У квітні — травні 1941 р. вони були викриті у Чорному Потоці,
Добринівцях, Вікні, Брідку, Миткові, Дорошівцях, Борівцях, Василеві, Кадубівцях, Киселеві, Веренчанці. Були заарештовані секретар сільради Чорного
Потоку Іван Онуфрійович Паліброда, 1915 р.н., та його односельці — господарі Василь Манолійович Паліброда, 1920 р.н., Георгій Васильович Паліброда,
1920 р.н., Георгій Васильович Василинчук, 1908 р.н., Василь Миколайович
Запаринюк, 1921 р.н.; МиколаЮрійович Осадчук, 1909 р.н., — господар с. Добринівці; Василь Григорович Нуцуляк, 1896 р.н., і Степан Іванович Нагірний,
1908 р.н., — бідняки с. Вікно; Василь Георгійович Бейко, 1910 р.н., і Манолій Іванович Манчуленко, 1902 р.н., — господарі с. Митків; Манолій Степанович Халатурник, 1920 р.н., — середняк с. Брідок; Василина Іванівна Мацкуляк, 1901 р.н., — господиня с. Дорошівці 34.
Слідство у цій справі закінчилося тільки 25 червня 1941 р., коли на
Чернівці уже падали німецькі бомби, а на кордонах гриміли бої. Початок
війни не дав змоги розглянути справу в судовому порядку. Подальша доля
заарештованих невідома. Проте, вони назвали нові прізвища: Василя Пелешатого із Борівців, Івана Турецького із Заставни, Дмитра Звізди з Дорошівців,
Григорія Маника з Чунькова та ряд інших.
Андрей Бухаров 26.07.2024 20:29 Заявить о нарушении