ХТО Я?!

     Писати треба без огляду. І я затятий ворог усіх і всіляких премій та призів. Вони доречніші на собачих виставках і осінніх ярмарків вин. А вірші не пишуться, вони трапляються. Вони відлітають дуже далеко. Їм байдужий їхній творець. Без нього їм легше. Після його смерті вони наливаються кров'ю і живуть ще живіше та нескінченно.    
      Колись Піндар (Пі;ндар - грец. ;;;;;;;; -, близько 518 до н. е. — 443 або 438 до н. е. — давньогрецький ліричний поет, найвидатніший представник урочистої хорової лірики)  на горі Гелікон, рідній Музам, заснув і перетворився на вулик. З рота його вилетіли бджоли. Прокинувшись, він почав складати вірші.

В мені помирає прозаїк, -
світ бачив великих ідей,
очима пронизливих, красних,
яких не побачив поет.

Падіння і злети епохи,
помилок і пристрастей мікс, -
дияволи хто і хто боги,
побачить Господь без завіс.

Та душу пронизує власну
нещадна судьба, мов стилет.
В мені помирає прозаїк,
чи мо, відспівають мене, як поет?

     Коли я, мов ведмідь, прокинуся, мої вірші розлетяться, як бджоли, хто куди, гудячи і граючи. Надіюсь, що вони замінять мене.

- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»