Братська любов 4. Продовження

         Спочатку ми думали, як добре, що дівчина сільська, отже, проста у спілкуванні, знає всі сторони сільського життя.
         Та й ще з нашого села, значить, багато спільного, і у відпустку брат, як і раніше, приїжджатиме на весь термін, а не ділитиме його на частини. Але даремно ми заспокоювали себе і раділи цьому. "Все сталося не так, як гадалося!" Я, пам'ятаючи, що мені теж колись належить стати чиєюсь невісткою, по-доброму ставилася до дружини брата. Дуже хотіла з нею потоваришувати, бо любила свого старшого і бажала йому тільки щастя. Я завжди приймала її бік і захищала у будь-яких ситуаціях, завжди і у всьому виправдовувала, особливо перед мамою. Мама у нас була суворою та дуже вимогливою.
          Канікули я проводила у брата. Зустрічали вони мене добре.
З невісткою ми вивчали місто, де вони отримали кімнату в комунальній квартирі на двох господарів. Ходили історичними місцями та магазинами. Харчувалися в їдальнях та кафе, їжу вдома майже не готували. У Дусі часто був поганий апетит. Вона замовляла собі обід, але майже до нього не торкалася. Я здогадалася, що невістка готується стати матір'ю.
           Мене здивували її натягнуті стосунки із сусідами. Це була сім'я майора  у відставці, він раніше працював у тому ж училищі. Милі, інтелігентні, привітні люди. Вони спершу зустріли мене насторожено. Боялися пригощатись фруктами, які я привезла з дому. Виявляється Дуся поводилася з ними агресивно, вони її побоювалися і не поважали, думали, що я така сама. По-моєму, Коля не здогадувався, що діється в квартирі за його відсутності. Його залишили викладати в училищі, яке він нещодавно закінчив з відзнакою.
           Було неприємно, що невістка  ображає людей похилого віку. У нашій сім'ї були не дозволені такі стосунки до будь-кого. Мама працювала вихователем у дитячому садку і виховувала нас у суворості та повазі до людей.
           6 липня 1972 року у брата народився син-первісток. Я обрала для нього ім'я Вадим, що означало "Вожак. Організатор. Провідник" судячи з книги "Як назвати дитину. Імена і значення". Але моя думка прийнята до уваги не була і племінника назвали Віктор.
            Мені залишалося вчитися лише півроку і… призначення на роботу. Не хотілося відставати від брата-відмінника, і я теж у лютому 1973 року закінчила Одеський Фінансовий Технікум або ОФТ із червоним дипломом. З ким мені було поділити свою радість, окрім рідного брата? І в березні я знову їду до нього в гості. Це була моя остання подорож до Ленінграда. Вже був маленький 8-місячний племінник, такий гарний карапуз, як намальований. Ми з ним багато гуляли. Я не могла награтися зі своєю кровиночкою, продовжувачем нашого роду. Ходили по магазинах. Я деякі покупки зробила. На роботу треба було пристойно вдягатися. Все ж таки я буду працювати у фінансовому відділі виконкому.
             Вибір у магазинах був добрий, не те, що у нас. І я попросила невістку, щоб вона, якщо щось собі купуватиме і для мене брала. Благо обидві ми були худенькі, але вона трохи вища за мене. Дуся згідно ківала.
Якось, перед виїздом на роботу за направленням, зустрілися мені однокласниці невістки. Вони спитали яке звання у мого брата. "Старший лейтенант" - відповіла я. "А ми думали - генерал. Дуся ваша поводиться, як генеральша зазнаїсто." Мені ніколи не подобалися люди, які ще з себе нічого не являли, не добилися в житті, а вже свою гординю (а це великий гріх!) підносили на п'єдестал. Стало, якось,  не по собі. Чи то ще буде!
             У квітні 1973 року я вже працювала старшим економістом у Царичанському райфінвідділі Дніпропетровської області. Через рік мене після стажування в районі обіцяли забрати на роботу до Дніпропетровського облфінуправління.
          Зарплата була невеликою, але її нікуди було витрачати. Полиці магазинів були порожніми. Я висилаю 30 рублів на ім'я невістки з проханням купити светр, який мені сподобався раніше. Не думала ніколи, що буде така негативна реакція від невістки.

  Далі буде.