На тi ж граблi...

               Спасибі тобі велике. Ти здійснив диво! Ти відлучив мене від себе і якось

так тонко, поступово, безболісно. Вже не малюю тебе ночами перед сном, не пишу тобі і

про тебе. Вичерпалася... Цілком. Навіть не плАчу! Не так гостро болить душа та прагнення бачити

тебе постійно: щодня, щогодини, -хвилини, -секунди - притупилося, приглушилося ... І

почуття пішли, сховалися десь у затишному містечку, на самому денці страждаючої
      
душі, де потихеньку задихнуться без повітря, засохнуть без вологи та поливу і з часом... помруть. Ти

стратег! Тактик!! Психолог! Можеш навіть практикувати. А я тобі... душу свою поранену

навиворіт! А я тобі ... все начистоту, до найдрібніших подробиць у надії на розуміння і

хоча б елементарне людське співчуття. Все те, що стільки років таїла, берегла, не

випускала. У чому не зізнавалася навіть сама собі. Ну чому мене життя нічому не вчить?

Знала, що не зрозумієш, що не однолюб, як я, а егоїст.   Знову... на ті ж граблі...