Часть 2. Глава 3. Ранок в селянський хати

Предыдущая глава: http://proza.ru/2024/07/22/1082

Недалеко, ген, попід річку
Там, де вже кінчається ліс.
Видно хату мою невеличку,  -
Там то я народився і зріс.

(с) Олександр Задорожний


Ранок на селі вже давно почався, і майже всі селяни вийшли працювати в поле під спекотне літнє сонце – їх згорблені від тяжкої праці спини бачилися здалеку. Тільки з однеї хати починаючи з світанку досі ще ніхто не виходив. Вона стояла на відшибі, в самому краю села, і вікна її були закрити наглухо, так, коб не можливо було побачити, що відбувається за ними.

Відкривши слабо зачинену хвіртку, на надвірок увійшов чоловік. Піднявся до ганку, смикнув за ручку дверей. В хаті було тихо.

Спустився, заглянув всередину, але за щільно закритими шторами нічого не побачив.
Постукав у вікно. Тихо. Постукав ше раз. Мовчання.

- До праци! – вигукнув він. – Пора до праци!

Ніхто не відповів.

Чоловік відійшов від вікна, пройшовся взад-вперед, обійшов хату кругом і знову повернувся назад, до ганку.

- Вмерли тут всі, чи що? -  спитав він, стукаючи вже у двері. – До праци пора! Чуєте? До праци!

Несподівано двері відчинилися, і на ганок вийшла жінка.  З нерозчесаною головою, з розгматаним волоссям, у довгій нічній сорочці, яку не вспіла переодягнути, вона виглядала втомленою, нібито не спала усю ніч.

- Чую я, чую, - сказала вона. – Дитину не дадуть народити! Відразу до праці…

Тільки зараз стукавший їй у вікно чоловік почув плач новонародженого немовляти, що доносився з кімнати за сіньми.

Жінка вернулася до себе в хату.

- Зара, вдягаюся! – крикнула вона звідти.

- Вдягайтеся, - сказав чоловік. Тон його голосу пом’якшав після того, як він дізнався про немовля.

- Дівчинка чи хлопець? – поцікавився він.

- Дівчинка, - відповіла молода мама з глибіні хати.

- Збирайтеся скоріше, - сказав чоловік вже спокійно і без недавнього роздратування, - а то всі працювати вийшли давно, тільки вас нема…

З цими словами він пішов, а плач немовляти ще довго доносився йому вслід…

* * *

Так народилася моя бабуся – в невеличкому селі під містом Кам’янцем, ще в ті давні часи, як тут була царська Росія, а кріпосне право щойно скасували. Але селяни не відразу після цього зробилися вільними, і її мати деякий час приходилося працювати на колишніх господарів.

Як звали батьків моєї бабусі, я вже і не пам’ятаю – так давно це було. Того давнього ранку вони нарекли свою новонароджену дівчинку Мар’янкою.

Через дев’ятнадцять років Мар’яна познайомиться з моїм дідусем. Але то була вже інша історія.

Продолжение: http://proza.ru/2024/08/16/1637