Команда

 

Посивіли ми. В осінньому саду ховались.
Так минули роки, залишилась мить.
Воротар-голкіпер в небо кинув м'ячик,
а на землю впасти він іще не встиг.

На заборі в'ється низом плющ повзучий 
і вбігаючи можливо у той самий поле-сад,
м’яч-метелик пурхнув із трибуни-клумби,
бо злякали ми його мільон років тому назад.      


     ...Команди  моєї юності вже немає. Але є головна трибуна, з якої нам прихильно плескало міське начальство, і свистіли вболівальники. Трибуна, яка бачила віртуозні фінти нашого «Пеле» - Валерія Кунділовського, потужні удари «Стрельцова» - Колі Пляцко, надійну гру хава «Шестерньова» - Толіка Мордвинова і відчайдушні кидки «Яшина» - вашого покірного слуги - голкіпера.
     Одного разу грали з якимись «варягами», у яких була сильна і злагоджена команда. Ми не могли цього довести, але точно знали, що у них є «підстава» - футболіст, який брав участь в районній першості. Вони вигравали у всіх, і була наша черга. Перед цим кілька днів йшов дощ. Природно, нікому не хотілося борсатися в болоті з передбачуваним підсумком. Тим більше матч був спонтанним, товариським і можна було відмовитися. Але ми знали, що за нас будуть вболівати наші дівчата. А ще нам сказали, що за суперника прийдуть вболівати дівчата навіть з сусіднього піонертабору. І ми пішли, знаючи, що все одно програємо.    
       Після початку гри знову полив дощ, і ми місили грязюку, ганяючи м'яча по поверхні калюж, схожі на чортів. Але було все дарма, оскільки наші уболівальники, підтримуючи нас, самі промокли до нитки, але з поля не пішли до кінця гри. Я взяв два «одинадцятиметрових» і ми навіть забили пару м'ячів. І нехай ми вщент продули в цій мячорубці, але непередаване відчуття радості від того, що тобою гордяться і за тебе хвилюються дівчата і аплодують вболівальниці противника, - це було найкращою нагородою!

P. S.     ...Рукавички і воротарську футболку, які я носив з гордістю, відчув шок, надівши їх вперше, - думав, зараз від власної значущості задихнусь, - і якими витирав піт, соплі і сльози після перемог і поразок. Розтягнуті, порвані в багатьох місцях і недбало, на швидку руку, заштопані, бойові, вони були пам'яттю про наївні і щасливі часи.

     Через десять років в 75-м, після весілля, збираючи шмотки для переїзду, натрапив на вицвілу майку, яка здалася смутно знайомою. Розгорнувши, побачив цифру «1» на спині і рукавички.
     Напевно, це виглядало безглуздо, - на дивані сидів здоровий бовдур, мужик, зі старими ганчірками в руках і очима, повними сліз.

 - з книг «МОГИЛІВЧАНИ», «МІСТО УВІ СНІ…»,   «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»